Повторення того самого кореня в різних словотворчих формах називається тавто­
логією. Наприклад: 1. Ожиємо, брати, ожиєм (І. Франко). 2. Цілий-цілісінький день
бринькає на гітарі (3 газети).
Повторення того самого або спільнокореневих слів переобтяжує текст, створює
надлишковість, порушує його милозвучність та емоційно-експресивне сприйняття.
Тому тавтології в мовленні слід уникати.
Однак тавтологія (повтор) часто використовується письменниками в художній
літературі як стилістичний прийом підсилення значення одного слова його слово­
твірним варіантом. Це повертає слову його первісну образність, збагачує вислів
додатковими нюансами — змістовими й експресивними. Наприклад: Щось шепотом
шепоче, щось шумом шумить, щось плаче над вбитим селом (М. Черемшина).
Тавтологія в художньому тексті рідко виступає у чистому вигляді, частіше вона
поєднується з іншими засобами виразності — синонімами, анафорою (єдинопочат-
ком), епіфорою (повторенням однакових слів, звукосполучень наприкінці віршованих
рядків), створюючи образи потрібного авторові спрямування. У народних думах,
казках, піснях, прислів’ях і приказках тавтологія може поєднуватися з іншою сти­
лістичною фігурою — плеоназмом. Це нагромадження синонімічних слів, у тому
числі спільнокореневих. Наприклад: квилить-проквиляє, клене-проклинас, кличе-ви-
кликає.
Увага! У науковому стилі повторюваність термінів є однією з його визна­
чальних рис (у межах абзацу термін виражає основну думку). Отже, повтори як
термінологічних, так і нетермінологічних одиниць у науковому тексті можуть
зумовлюватися потребами надання текстові логічності, чіткості у виявленні
зв’язків між компонентами речення.