Морфологія (від грец. morphi — форма, logos — слово, вчення) є розділом грама­
тики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як
граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови)
граматичні категорії і систему їх словозміни.
Об’єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що
виражає відповідні граматичні категорії, властиві лексико-граматичним розрядам
слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утво­
рюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного
слова є його словоформою.
Видозміни слова, що служать для вираження його синтаксичних властивостей
(відношень між словами), називаються словозміною. А система форм, співвідносних
із певною системою синтаксичних граматичних значень, називається його
парадигмою. Своєрідність видозміни слів, що належать до іменних частин мови, на
відміну від дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних частин мови) і
дієвідмінювання (для дієслів).
У словах, що не виражають граматичних видозмін як синтаксичних властивостей
слова (у них це нульовий показник), виступає одна словоформа. Це так звані не­
змінювані слова.
Словозмінні значення в сучасній українській мові в основному виражаються сло­
возмінною морфемою — флексією. Однак система відмінювання та дієвідмінювання,
крім флексій, включає й систему відповідно оформлених основ з урахуванням мор­
фонологічних явищ (чергувань звуків, перенесення наголосу в слові та ін.), напри­
клад: дуг-а, дуг-й, дуг-ою, дуз-і, дуг-и, дуг, дуг-ам, дуг-ами; водж-ух вдд-иш, вод-ить,
вод-имо, вод-ите, вод-ять.
Об’єктом морфології є також словоформи, в яких виражаються граматичні харак­
теристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей, наприклад, форми
ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієприслівник.