Граматична характеристика слів знайшла своє з’ясування в теорії частин мови.
Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються спільністю:
а) загальнокатегоріального (частиномовного) значення;
б) морфологічних категорій і парадигматики;
176 Морфологія як розділ граматики
в) морфемного складу і словотворчих засобів;
г) синтаксичних функцій.
Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне лексичне значення: предметно­
сті, статичної ознаки предмета,, кількісності, узагальненої вказівки на предметність,
ознаки або кількості, динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки
дії (або іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів називають повнозначними.
Класи слів, що виражають певні відношення між повнозначними словами, надають
додаткових семантичних, модальних відтінків словам, словосполученням, реченням
або служать для зв’язку слів, тобто свого загапьнокатегоріального значення самостій­
но не виражають, називаються неповнозначними.
У сучасній українській мові до класів повнозначних слів належать такі частини
мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.
До неповнозначних частин мови належать прийменник, сполучник, частки. Вигук
посідає проміжне місце як клас слів, що служить для вираження (не називання) по­
чуттів і волі.
Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що дістає свій вияв у
системі словозміни, в її парадигматиці.
У сучасній українській мові до змінюваних слів належать: іменник, прикметник,
числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови об’єднують незмінювані
слова.
Вираження граматичних категорій через відповідні граматичні значення в кожній
повнозначній частині мови дістає своєрідне вираження за допомогою граматичних
засобів — флексій, афіксів, морфонологічних чергувань, що в основному закріплю­
ються за моделями будови слів певної частини мови або мають місце лише в межах
певного класу слів (чергування, наголос).
Усе це позначається на морфологічній будові слова і виявляється у словотворчих
типах кожної частини мови. Порівняйте, наприклад: два, двійко, двійка, двійня, двічі;
синій, синька, синяк, синіти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення,
за формальними показниками і словотворчими суфіксами можна чітко визначити
належність слова до певної частини мови.
Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або її не мають). Кожна сло­
воформа є морфологічним засобом вираження певної основної функції в реченні та
додаткових синтаксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови по­
діляються на самостійні і службові. Самостійні слова виступають у реченні в типовій
для кожної частини мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки сполу­
чуваності і синтаксичних зв’язків.
Службові слова виступають у синтаксичних зв’язках не самостійно, а в єдності з
повнозначними словами або є граматичними засобами вираження певних синтаксич­
них відношень.
Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До службових належать при­
йменники, сполучники і частки.
І оУд вн еа, г дава! , Зднвіа, чоенбиндя вра,о доуб имдавію. тЗьн апчоерняндяк очвиі счлиас мліавєн чииксил ітван киікл ьокдіиснн і(: ооддніи)н., одна,
177

Граматичні значення можуть виражатися: закінченням (хата — Н. в., хатою —
Ор. в.); суфіксом (виступати — недок. вид, виступити — докон. вид); перенесенням
наголосу (весни — Р. в. одн., весни — Н. в. мн.); вживанням службового слова (співала б,
більш вдалий, буду читати, на землі, хай будує).