Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

ВИСНОВКИ

загрузка...
Сучасний стан граматичної основи ладу української мови характе­ризується наявністю розгалуженої системи МК, що відбивають у своїх структурах специфіку поєднання означаючого й означуючого у мовно­му знакові. Зв’язок їх перебуває в стані неймовірної нестійкості і ви­пиляється в постійному зміщенні тотожності останніх.

Розвиток МК забезпечується поєднанням у мові системності й асис- томності, динамікою внутрішньоструктурної і міжструктурної взаємодії МК, наявністю різноманітних діалектичних протиріч. Система МК пізнається у двох вимірах — зовнішньому і внутрішньому. Внутріш- ш.очастиномовна функція МК забезпечується її стійкою внутрішньо- мпстиномовноювнутрішньокатегоріальною/внутрішньочастиномовною м іжкатегоріальною/міжчастиномовною внутрішньокатегоріальною/ міжчастиномовною міжкатегоріальною взаємодією, спрямованою на частиномовну детермінацію слів. Ядерними у внутрішньочастиномовній ієрархії виступають МК, що забезпечують послідовний формально-гра- матичний статус слова. їх втрата розмиває частиномовну семантику слова і підпорядковує його реалізації інших семантико-синтаксичних завдань. За цими ознаками вершинними серед МКІ є відмінок, серед дієслівних МК — час.

Зовнішньочастиномовні функції МК спрямовані на реалізацію син- і а ксичних відношень, утворюючи внутрішню форму семантичного відно­


11*

 

324


Морфологія


шення. Основу різноманітних типів синтаксичних підрядних зв’язків становлять МК, первинною функцією яких є репрезентація відповідного типу синтаксичних відношень. Ієрархія відмінкових форм іменника зумовлюється їх участю в реалізації субстанціальності, яка найпослі­довніше виражається формами наз. і знах. в. Найрегулярнішою є внут- рішньочастиномовна міжкатегоріальна і міжчастиномовна внутрішньо- категоріальна структурна взаємодія МКІ роду, числа і відмінка, забез­печуючи передбачуваний тип підрядного зв’язку. Відсутність їх семан­тичної взаємодії є відносною, оскільки субстантивація ґрунтується на сполученні с. р. і наз. в. або грамем ч. р. і род. в. Перше має місце серед іменників — назв неістот, останнє — серед іменників — назв істот.

Категорія відмінка іменника є валентно зумовленою і валентно зу­мовлюючою, забезпечуючи прислівний підрядний зв’язок підмета і при­судка, відбиває вершинний статус відмінка серед МКІ на формально- граматичному і семантико-синтаксичному рівні речення, супровідну специфіку роду і числа. Втрата/часткова нівеляція відмінкової семан­тики зумовлює руйнацію іменникового значення, у результаті чого вит­ворюється широкий пласт синтаксичних прислівників типу веснами, годинами, ранками, четвергами, на березі. Формально-граматична де­термінація іменем дієслова є визначальною при утворенні двоскладно­го речення. Дієслівна семантика спрямована на змістове завершення, заповнення синтагматичних сем, що в структурі двоскладного речення перетинаються з парадигматичними семами іменника. Семантична де­термінація дієслова-предиката допускає варіювання, на відміну від фор­мального визначення, що спрямоване від іменника до дієслова і забез- печуюється інтенцією останнього.

Взаємодія дієслівної особи і відмінка іменника є ієрархічно вер­шинною і відбиває протиставлення і взаємоспрямованість ядерних частин мови — дієслова й іменника, свідчить про їх взаємопроникнен­ня. Останнє характеризується формально-граматичним і семантичним вимірами. Перший із них пов’язаний з інвентарем позиційних відмінків (називний теми, знахідний реми), семантичний план співвіднесений з дієслівною інтенціональністю й опосередковано з морфологічною ка­тегорією валентності, що забезпечують семантичну інтерпретацію су­б’єкта. Відмінкові значення об’єднуються в цілісність на основі їх валентної та позиційної зумовленості, валентні грамеми дієслова зна­ходять своє формальне вираження у відмінкових афіксах.

МКІ роду, числа і відмінка є неоднорідними щодо особливостей се- мантико-парадигматичних звя’зків лексем, залежності від них та участі в семантико-семантичному, формальному і комунікативному структу- руванні речення. Граматичний рід співвідноситься з денотативним/ сигніфікативним уживанням іменника і є категорією міжпарадигма- тичного типу, що зумовлює її вагому залежність від посилення/нейт­ралізації віртуальної опозиції. Останнє забезпечується формальним відмінковим вираженням і рівнем поширення ізосемічних формантів. Денотативна/сигніфікативна співвіднесеність ГЗ роду є визначальним фактором внутрішньовідмінкової взаємодії. Уніфікація афіксальної

 

висновки


325


відмінкової взаємодії зумовлює зсуви в родовій диференціації імен­ників та її перенесення в семантико-парадигматичний, власне-семан- тичний або синтагматичний план. Останній характеризується витво­ренням атрибутивного і предикативного, з одного боку, конститутив­ного і референційного, з другого боку, узгодження в роді. Перші два спрямовані на узгодження і координацію, конститутивне і референ- ційне узгодження в роді своїм завданням має реалізацію емоційно- експресивних функцій.

Послідовно транспонується родова диференціація в семантико-пара- дигматичні зв’язки серед невідмінюваних іменників, посилюючи зна­чущість синонімічних, родово-видових відношень у мотивованості ГЗ роду, що постає як опосередковано мотивоване на міжрівневому статусі.

Розширення власне-семантичного плану граматичного роду іменників ииявляється серед професійних номінацій і виражається у розчепленні омонімічних форм роду на мовному/узусному/мовленнєвому рівнях. Сигніфікативний статус лексеми детермінує генералізуючу функцію ГФ роду іменників на позначення осіб за фахом, посадою, званням; дено­тативна специфікація посилює семантичну мотивованість ГЗ роду, на­даючи йому власне-предикатного статусу. Значне розширення сфери за­собів вираження граматичного роду іменників і включення до них суфіксів свідчить про формальний зсув роду, його підпорядкованість різноманітним позаморфологічним впливам і перехідний характер: се­мантичний і формально-граматичний. Кількісне домінування остан­нього змісту у структурі категорії роду відбиває її рух до напівперифе- 1>ійних морфологічних явищ.

загрузка...

У внутрішньочастиномовній міжкатегоріальній взаємодії МКІ ви­різняються структурно-акумулятивна, власне-структурна і семантико- граматична площини. Структурно-акумулятивна взаємодія характери­зується двома вимірами — симетричним і асиметричним. Симетрична структурно-акумулятивна взаємодія спостерігається серед більшості іменників і передбачає спільну репрезентацію ГЗ роду, числа і відмінка п одному афіксові та їх послідовне відбиття в узгоджувальних елемен­тах . Асиметрична структурно-акумулятивна взаємодія МКІ наявна у ви­падках невідповідності відмінкової парадигми ГЗ роду (староста, відча­юга — ч. р.; гадючисько, воронисько — ж. р. та ін.). Власне-структурна изаємодія роду, числа і відмінка поширена серед невідмінюваних імен­ників і характеризується вираженням їх ГЗ у відображувальних ком­понентах. Семантико-граматична взаємодія МКІ охоплює незначне коло субстантивованих лексем і спектром свого поширення має частиномов­не оформлення похідних. Відмінок у семантико-граматичній взаємодії посідає ієрархічно найвищу позицію в силу первинного формально-гра- матичного оформлення похідного, на другому етапі частиномовного оформлення слова відмінок корелює з родом і числом. Семантико-лек- СЯЧНа предметність (другий етап частиномовного оформлення) пов’язана :і відмінною смисловою структурою похідного, головною особливістю нкого є внутрішнє закріплення родової семи на віртуальному рівні мов­ного знака. Зовні супровідний характер ГЗ числа у вираженні семанти­

 

326


Морфологія


ко-лексичної предметності є таким щодо актуалізаційної площини (гра­меми числа у мовленнєвій комунікації є завжди актуалізованими).

Власне-іменники пов’язані з послідовним просторовим виокремлен­ням і ознакою рахованості, недискретність є показником предикат — ності іменника, його зв’язку з глибинними трансформаційними пере­твореннями речення. Формальна і семантична структура МК числа за­свідчує, що наявність тих чи інших ЛГР зумовлюється самою приро­дою категорії, смисловими принципами якої закладено угруповання лексем за певними ознаками. Протиставлення, наприклад, конкрет­них і абстрактних іменників ґрунтується на опозиції одиничності/ множинності та протиставленні членованості/нечленованості, що є ви­значальними для МКчисла. Стійкість МК визначається: ^організова­ністю її смислового ядра, 2) мікросистемою формантів, 3) семантич­ною мотивованістю ГЗ, 4) спрямованістю в інші мовні рівні, 5) ступе­нем закріпленості за словом, 6) підпорядкованістю впливу лексики.

МКІ різняться ознаками предикатності/непредикатності, специфікою формальної репрезентації, семантичною мотивованістю і спрямованістю в інші мовні яруси. Відмінок є категорією морфологічною за формою і синтаксичною за змістом із послідовною мотивованістю МФ, що й свідчить про її морфолого-семантико-синтаксичний характер. Грамеми відмінка пов’язані з особливостями реченнєвого структурування, ви­ступаючи валентно зумовленими. Водночас відмінок є непредикатною категорією, позбавленою ознаковості в інвентарі первинних функцій. За ознакою предикатності проміжне місце посідає МК роду, що в одній частині іменникових лексем є предикатною (серед іменників — назв осіб) і позбавленою предикатності серед переважної більшості іменників (назви неістот, зооніми). Суто предикатним є число іменника, яке ви­ступає послідовно актуалізованим і комунікативно навантаженим.

Структурно-акумулятивна взаємодія МКІ, що пов’язана з особливо­стями їх формального вираження, істотно впливає на репрезентацію синтаксичних відношень. Видозміна структури однієї МК, уніфікація її ізосемічних формантів зумовлюють перетворення і динаміку іншої категоріальної структури, що підтверджується взаємовпливами роду і числа. Витворення плюративів постало наслідком уніфікації формантів числа, звуження ж площини МК роду дало перший поштовх до форму­вання класифікаційної периферії МК числа, яка внаслідок різноманіт­них впливів лексичних угруповань значно розширюється в сучасній українській мові.

Внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія виявляєть­ся на морфологічному, синтаксичному і комунікативному рівнях, що свідчить про необхідність розрізнення морфологічного, власне-синтак- сичного і комунікативного значення іменних і дієслівних категорій. Словозміна є синтаксичним явищем, тому один відмінок повинен відрізнятися від іншого синтаксично. Водночас словозміна виступає засобом розмежування ГЗ роду (іменники з основою на твердий/м’я­кий приголосний), рід визначає парадигму ізосемічних формантів, що становлять сукупну відмінкову флексію. Завдяки останній здійснюється

 

Висновки


327


послідовне розмежування омонімічних відмінкових форм. У морфоло­гічному плані найорганізованішою є категорія відмінка, що послідов­но репрезентується сукупністю відмінкових показників в опозиціях вертикально. У змістовому плані рід, число і відмінок на морфологіч­ному рівні, крім формальної маркованості, є послідовно/непослідовно семантично мотивованими. МФ відмінка на віртуальному рівні співвіднесені з відповідним когнітивним змістом і є послідовно семан­тично мотивованими, число є категорією із семантичною домінантою, форми роду мотивовані тільки серед назв осіб.

Власне-синтаксичне значення категоріальної форми іменника є різни­цею між комунікативним значенням словоформи і значеннями, що зу­мовлені лексико-семантичним змістом підпорядкованого компонента і лексико-граматичним змістом підпорядковуючого компонента, самою структурною схемою речення. Для МФ роду і числа суттєвим є власний лексико-семантичний зміст іменника, для відмінка ж істотними висту­пають усі складники. Відмінкові форми спеціалізуються на вираженні тих чи інших синтаксичних відношень прислівного/неприслівного типу (пер. предметне, прислівникове і власне-дієслівне відношення і безприй­менниковий, прийменниковий, сильний, слабкий зв’язок у їх контамі- паціях як часткові реалізації загального спектру зв’язку імені і дієсло­ва), розрізняючись між собою за особливістю їх інвентарю.

Комунікативне навантаження МФ роду, числа і відмінка не завжди збігається, показниками їх статусу виступають: а) морфологічні, тоб­то парадигматичні, б) власне-синтаксичні, в) синтагматичні і г) лек­сичні маркери. На комунікативному рівні найчастіше спостерігається розходження відмінкового показника і ГЗ роду серед назв осіб, що засвідчує внутрішньокатегоріальну міжчастиномовну взаємодію. Ос­тання полягає в розвитку в однієї з форм відмінка (внутрішньокатего- ріальна внутрішньочастиномовна взаємодія) змістових значень (мор­фологічних, власне-синтаксичних, комунікативних), властивих для іншої форми того самого відмінка (наприклад, генералізуюча функція іменників ч. р. на позначення осіб за фахом, посадою, званням) або іншого (зовнішня взаємодія) відмінка. Комунікативний рівень насиче­ний різноманітними транспозиціями, емоційно-експресивними вжи­ваннями МФ.

Система МК сучасної української мови є множинністю пов’язаних між собою елементів, що являють собою цілісне утворення, поза яким неможливе продукування одиниць синтаксичного рівня і реалізація комунікативної та когнітивної функцій мовної системи. Як цілісне утворення система МК насичена різноманітними взаємопереходами, взаємопроникненнями та нерівнорядними типами взаємодії. Основни­ми ознаками, що вирізняють кожну МКу загальній системі, постають «.шємозумовленість, опозитивність (елементи системи розрізняються між собою, характеризуючись власним структуруванням видових сем та їх підпорядкуванням родовій семі як складнику частиномовної семеми), структурність (як властивість елемента займати завжди ту саму по­зицію структури у всіх її варіантах), симетричність (за якою елемен­

 

328


Морфологія


ти виступають між собою корелятивно-співвіднесеними). Усі власти­вості елемента на морфологічному рівні повинні характеризуватися фор­мальною репрезентацією, лише за цієї умови вони можуть бути виділені. Формальне вираження елемента свідчить про його внутрішньокатего- ріальний і зовнішньокатегоріальний вимір і статус. Акумулюючи ком­плекс іменникових чи дієслівних категорій, словоформа одночасно ви­ступає репрезентантом кількох МК і входить до їхніх структур із відпо­відним ГЗ. Українська мова характеризується послідовною полісеман- тичністю формантів, тобто засоби вираження одних ГЗ одночасно є по­казниками ГЗ іншої категорії. Формальне співвідношення сем різних категорій в одному форманті ілюструє їх співположеність, що вияв­ляється і на морфологічному, і на синтаксичному рівнях. Поступову формалізацію семантики відбивають міжрівневі ГКІ особи/неособи, істоти/неістоти, ядерний вияв яких реалізований морфологічними опозиціями. Нерегулярність морфологізації їх семантики свідчить про перехідний статус ГЗ особи/неособи, істоти/неістоти щодо підсистеми МКІ.

Взаємодія МК спостерігається тоді, коли одна з МК зумовлює пара­дигму іншої, визначає інвентар засобів її вираження (розрізняється два типи — однобічна і двобічна або взаємоспрямована), прогнозує функ­ціонування МФ (функціонально-парадигматична і формально-семанти- ко-акумулятивна), спектр вторинних функцій МФ (внутрішньочасти- номовна міжкатегоріальна/внутрішньочастиномовна внутрішньокате- горіальна, міжчастиномовнавнутрішньокатегоріальна/міжчастиномов- на міжкатегоріальна). Нерівнорядною і неодноплощинною постає взає­модія іменних і дієслівних категорій, з одного боку, і різноманітні взаємозв’язки внутрішньодієслівних і внутрішньоіменних категорій.

Нерівнорядність дієслівних категорій зумовлюється синтаксичними, морфологічними і пропозитивними властивостями дієслова, що й дає можливість розглядати їх не лише у предикативно-дієслівно-преди- катній парадигмі, але також і в парадигмі імені. Остання властивість чітко виявляється в структуруванні МК способу й особи, їх функціо­нальному навантаженні в мовленнєвій комунікації, у межах якої спосіб і особа спрямовані на просторову стратифікацію денатотивного змісту речення щодо особи мовця, перетинаючись із основними властивостя­ми імені — набуттям просторової окресленості та виокремлення. Підси­стема дієслівних категорій охоплює власне-морфологічні, дієслівно-пре- дикатні і модально-предикативно-дієслівні ГК. До складу МКдієслова належать лише ті, що визначають його частиномовний статус і репре­зентують його синтаксичні спеціалізації щодо часового виміру дії, її ха­рактеристики в плані реальності/ірреальності, спрямованості/неспря- мованості та організації предикативного зв’язку. За кожною з МК за­кріплена семантична площина з ядерними і периферійними спектрами, що на частиномовному рівні характеризується закритим списком засобів формального вираження. Спрямованість категоріальних одиниць дієслова в синтаксис засвідчує його спеціалізованість як предиката. Рід і число дієслова є відображувальними категоріями, вони виступають

 

висновки


329


супровідними при взаємозалежній координації підмета з присудком. Лише в окремих випадках число набуває самостійного статусу, квалі­фікуючи відповідний тип односкладної синтаксичної конструкції (пор. означено-особові, неозначено-особові тощо). Особа дієслова є доміную­чою в субординативно найвищому типі синтаксичного зв’язку — преди­кативному. Генетично вторинна у сфері дієслова МК особи набула в ньому формального викінчення, семантично підпорядковуючись ієрар­хічно найвищій опозиції активності/інактивності, що пронизує всю мовну систему і щодо якої пізнається статус міжрівневої ГК істот/не­істот та диференціація дієслів на лексеми дії і лексеми стану. Перші посідають центральне місце серед дієслівних лексем у силу їх кількісно­го домінування, семантико-парадигматичної організуючої функції, послідовної репрезентації МК. Серед дієслів дії широко виявляється ионяттєво-акціональна і власне-акціональна перфективація, імперфек­тивація (вторинна імперфективація), дієслова стану переважно харак­теризуються імперфективацією і власне-акціональною перфективацією лі значною кількістю дієслівних лексем, не охоплених видотворенням. Протиставлення дієслів дії і дієслів стану знаходить підтвердження також у їх ГЗ валентності. Опозиція «активність/інактивність» орга­нізує родову диференціацію (у площині активності ГЗ роду є семантич­но мотивованими), числові характеристики імен (активність переваж­мо пов’язана з дискретністю) та відмінкову ієрархію.

У підсистемах іменних і дієслівних категорій вирізняється кілька площин, що співвіднесені з рівнями мовного знака. Віртуально закріп­леними, фузійними є рід іменника і вид дієслова, що зазнають актуа­лізації внаслідок поєднання з інтерпретативними семами, відповідно числа і часу. Відмінок, число іменника і спосіб, час, особа дієслова є аглютинативними категоріями. Ущербність фузійності граматичного роду іменників виявляється у вузькому колі лексем, у яких ГЗ роду є семантично мотивованим. Фузійний характер роду іменника і виду дієслова простежується у входженні їхніх сем до семантичної структу­ри лексеми і транспонуванні в інші частини мови при різноманітних процесах синтаксичної деривації (пор. омонімію МФ видув іменників типу крик, прихід, від’їзд, приліт; класифікаційний статус грамем виду серед девербативів (поглиблення//поглиблювання, оцінення//оцінюван­ня, прикриття//прикривання, поцінувач//поціновувач).

Широкий спектр дієслівно-предикатних властивостей дієслова зна­ходить відображення в його синтагматичних семах і відповідно семан- іико-синтаксико-словотвірно-морфологічних валентностях, що різнять­ся між собою кількістю учасників дії, обставинами її перебігу, рольо- иим статусом учасників дії, взаємозв’язком зображуваних ситуацій. На цій підставі розрізняються одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти-, шес- ти- і семивалентні дієслова з правобічною і лівобічною її спрямовані­стю. Аналіз валентних гнізд дієслова дозволяє встановити головне зна­чення відмінкової форми, її позиційні вияви (пор. співвідношення фо­неми та її звукових реалізацій), перетин її функціонально-семантич- іюї парадигми з іншими, простежити особливості внутрішньовідмін-

 

330

 

Морфологія

 

кової і міжвідмінкової взаємодії, з одного боку, і виявити специфіку міжчастиномовної міжкатегоріальної (відмінок і валентність) взаємодії, що передбачає корелятивну (правобічна валентність), іррадіальну/ра- діальну та інші площини. Особливості синтагматичних сем дієслова, його співвідношення з пропозицією чи кількома пропозиціями (кауза­тивні, результативні, стативні лексеми тощо) роблять мотивованим виділення каузативної, декаузативної, інтракаузативної, результатив­ної, стативної, рецесивної, транзитивної, реципрокальної валентності, водночас дають можливість простежити видозміну семантики дієслова в результаті приєднання елемента -ся (сь) і витворення нової лексеми. Перетворення семантики дієслова в останньому випадку не є регуляр­ним і його не можна віднести до морфологічних.

Взаємоспрямованість МКІ роду, числа, відмінка і дієслівних особи, валентності відображають цілісність системи МК, міцність її структу­ри і відносну замкненість, репрезентуючи автономність вияву у внут- рішньопарадигматичному/міжпарадигматичному плані.

Граматичний лад сучасної української мови є відкритим, його вла­стивості постійно динамізуються і видозмінюються. Морфологія та інвентар її категорій підпорядковані реалізації комунікативної і ког- нітивної функцій мовної системи, унаслідок чого МФ насичується но­вим змістом, запозичуючи його з уже відомих (співвіднесених) або не­відомих форм. Послідовна формалізація змісту зумовлює асиметрію означуючого й означаючого, сприяє розвитку функціонально-семантич- ної парадигми МФ, видозмінює внутрішньочастиномовну внутрішньо- категоріальну, внутрішньочастиномовну міжкатегоріальну, міжчасти- номовну внутрішньокатегоріальну (рід іменника і рід прикметника, дієслова, відображення семантики статі, особи в дієслові або прикмет­нику), міжкатегоріальну міжчастиномовну взаємодію. Витворення пло­щин взаємопроникнення, взаємопереходу, взаємозумовленості, взаємоп- ідпорядкування, взаємоспрямованості МК однієї частини мови і різних частин мови свідчить про цілісність системи МК української мови, про нерівнорядний спектр їх міжструктурних і внутрішньоструктур- них зв’язків.

Наявність міжрівневих ГК проміжного і перехідного типу відобра­жує динаміку граматичного ладу української мови і засвідчує постій­ну тенденцію до регулярної формалізації семантики, трансформацію одних класифікуючих ознак в інші.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.