Розрізняють три групи вигуків.
1. Вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив і т. д.: о, ой,
ах, ай, ех, тьху, овва та ін. Наприклад: Ох, і щука ж була! Ех, і щука… (М. Стельмах);
Ух ти! Як зуби вишкірив (М. Стельмах); Ой, рятуйте, задавить супоня
(І. Карпенко-Карий); Русалка: Овва! А батько мій їх всіх потопить (Леся Українка).
2. Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, гов, агов,
на, нате, стоп, марш, тпру, цабе. Наприклад: Та цитьте, чортові сороки! —
Юпітер грізно закричав (І. Котляревський); Агов! Чи чуєш? Щось тріщить у лісі!
(І. Франко); — Марш мені зараз малину рвати! (М. Коцюбинський). — Ану, стоп! —
Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (О. Гончар).
3. Вигуки, що виражають етикет — вітання, подяку, побажання, вибачення тощо:
добрий день (добридень), доброго рангу, на добраніч, прощайте, дай боже, боже
поможи, на здоров ‘я, спасибі, хай йому грець. Наприклад: Добрий вечір, люди добрі
(М. Коцюбинський); [Старшина] — А нехай їй біс, тій Парасці (І. Карпенко-Карий).
4. Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, тьох-тьох, кап-кап.
Наприклад: — Кахи! Кожум ’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь!
(Нар. творчість); Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує
(С. Гулак-Артемовський); А з степу, з далини, як відгук: — М у-у! (А. Головко).
У реченні після вигуків першої групи ставиться кома, а при підвищеній інтонації —
знак оклику; всередині речення такий вигук виділяється комами з обох боків: Ту
смертну дорогу багрову йому не забути, о, ні! (В. Сосюра).
Вигукового значення можуть набувати самостійні слова:
Лиха година! Такого піджака загубити (О. Довженко).
Прощай, світе, прощай, земле, неприязний краю! (Т. Шевченко).