Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Слово і словоформа

У мовознавстві донині не з’ясовано питання про визначення поняття «слово».
Було запропоновано чимало визначень слова, однак кожне з них задовольняє лише
частково, оскільки відповідає тільки певному його аспекту. Універсального визна­
чення слова немає ще й тому, що в різних мовах світу слово має неоднаковий вигляд.
Проте, безперечно, слово є реальною одиницею мови і тому має свої ознаки.
Слово — це основна, визначальна лексична одиниця мови й мовлення, найбільш
численна й масова, звісно, якщо брати до уваги його індивідуальність та однора-
зовість у використанні. За винятком службових слів, кількість яких в українській мові
обмежується 200-250 одиницями, і генетичних (споконвічних) вигуків, що їх не
більше кількох десятків, усі інші слова в українській мові — сам ост ійні. За своєю
сутністю слова виділяються як автономні одиниці, сформовані із фонем (звуків), які
утворюють фонетнко-фонологічну сутність слова; мають свою індивідуальну семан­
тику, або лексичне значення: мають певну сукупність граматичних значень і певну
систему граматичних форм (якщо слово морфологічно змінне).
Кожне повнозначне слово виступає носієм щонайменше двох граматичних зна­
чень, наприклад: слову зараз потенційно властиве прислівникове значення ознаки дії
за часом і синтаксично обставинне значення часу; прикметникова словоформа теп­
ліший виступає носієм таких морфологічних значень: чоловічого роду, називного (або
знахідного) відмінка однини і значення вищого ступеня порівняння; іменникові сонце
характерні такі морфологічні значення: віднесеність до середнього роду, одниність
(не має форми множини, змінюється за відмінками).
Морфологічно незмінюване слово виступає тільки словом в одній формі — тільки в
одному фонетичному й морфологічному варіанті. Інша річ, змінюване повнозначне
слово, яке завжди морфологічно представлене певною системою словоформ, кожна з
яких у реченні виконує якусь синтаксичну роль.
Змінне слово — це завжди певна, чітко визначена й диференційована система його
словоформ.
Слово в своїх словоформах реалізує здатність сполучатися з іншими словами,
словоформами, виражаючи комплекс відтінків думки, стилістичних і функціональних
можливостей його.
Те, що є в слові й у словосполученні, зберігається й у реченні, але тільки реченню
властиві ознаки принципово іншої сутності: предикативність, модальність, інтонація,
смислова завершеність висловлення. Слова і словоформи відтворюються в мовленні;
словосполучення й речення — будуються за певними структурними схемами (зра­
зками).
Парадигма слова — системний ряд форм відмінювання чи дієвідмінювання окре­
мого слова (або набір таких форм).
Конструкція (словосполучення, речення) — словосполука, якій властиві певні гра­
матичні зв’язки, певна граматична будова.
Член речення — це таке повнозначне слово чи словоформа, рідше — сполучення
слів, яке виконує в ньому певну синтаксичну роль. Лексичне й граматичне значення
члена речення завжди перебуваклъ у конкретному реченні в певних відношеннях із лексичним і граматичними значеннями інших членів речення. Термін член речення
поза конкретним реченням — це тільки своєрідне наукове поняття. Кожен із членів
речення регулярно, закономірно ототожнюється тільки в реченні, тільки в реченні
заявляє про свою сутність, синтаксичну неповторність.
Структура речень формується зі слів і словоформ, які є будівельним матеріалом,
а отже, і членами речення. Мінімальний обсяг речення — одне повнозначне слово,
подекуди (з деякою умовністю) це може бути і службове слово. Порівняйте, на­
приклад: — У нас тут курінь… — Курінь? (Є. Гуцало); — Прослухаємо текст із
музикою? — Без (Розмовне).

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.