У мовознавстві існували й існують різні погляди на основну синтаксичну оди­
ницю. Дехто з учених основною одиницею синтаксису вважав словосполучення,
трактуючи речення як закінчені словосполучення (російські мовознавці Пилип
Фортунатов (1848-1914), Михайло Петерсон (1885-1962), Олександр Псшков-
ський (1878-1933)). Олексій Шахматов (1864-1920), розвиваючи погляди
Олександра Потебні (1835-1891), встановив відмінність словосполучення від ре­
чення, якому властива предикативність. Віктор Виноградов (1895-1969), розме­
жовуючи предикативні й непредикативні словосполучення, зазначав: «Словоспо­
лучення тільки в складі речення і через речення входить у комунікативну систему
категорій мови, засобів спілкування. Але воно належить так само, як і слово, і до
сфери «номінативних» засобів мови, засобів позначення. Воно так само, як і слово,
є будівельним матеріалом, який використовується в процесі мовного спілкування.
Речення — витвір із цього матеріалу, яке містить повідомлення про дійсність*.
У сучасному українському мовознавстві наявні три підходи до встановлення
об’єкта словосполучення. О.Мельничук виокремлює підрядні і сурядні словоспо­
лучення, причому до підрядних відносить субстантивно-вербальні, компоненти
яких пов’язані предикативним зв’язком: ліс шумить, дерево впало, роки пройш ли;
свят о, щ о наближ аєт ься. і. Вихованець за характером синтаксичного зв’язку
виділяє два типи словосполучень — підрядні і сурядні.