Основною одиницею в синтаксичній будові мови виступає речення. Формаль­
но-граматична структура, семантика, стилістичне використання речень позначені
найрізноманітнішими формами вияву, але можна звести до обмеженої кількості ти­
пових моделей, які виділяються за властивими їм структурними ознаками.
Речення — це інтонаційно і граматично організована за законами відповідної мови
найменша комунікативна одиниця, яка складається з одного або кількох слів і виражає
закінчену думку.
Просте речення — це синтаксична одиниця, яка втілює в собі елементарну, проте
відносно завершену інформацію комунікативної вартості. Зміст простого речення
співвідноситься з дійсністю. Завдяки граматичній та інтонаційній завершеності прос­
те речення як синтаксична одиниця-конструкція називає подію, певну ситуацію,
виражає думку, знаходить конструктивне застосування форми слова, сполучення слів і
словосполучення.
Будь-яке просте речення завжди будується за певною усталеною в окремій мові
типовою структурною схемою, оформляється розповідною, питальною, спонукаль­
ною чи окличною інтонацією залежно від мети мовлення.
Прості речення (як і складні), кожен з їх різновидів має розгалужене коло функцій,
які завжди більшою чи меншою мірою спеціалізовані, неповторні.
Прості речення мають один предикативний центр, навколо якого граматично і за
змістом групуються другорядні члени. Граматичний центр у простих реченнях буває
або двокомпонентним (формується з двох головних членів речення — з підмета і
присудка), або однокомпонентним (формується тільки головним членом).
У мовознавстві існують різні підходи до трактування речення як синтаксичної оди­
ниці. Основними тенденціями, що засвідчують намагання дати визначення речення, є
спроби:
— визначити речення з допомогою нелінгвістичних понять (логічних, логіко-пси-
хологічних);
— знайти власне лінгвістичні критерії кваліфікації речення.
Тому не випадково у лінгвістиці відомо близько 600 визначень речення. Одним із
найпопулярніших є визначення речення В. Виноградова. Він визначає речення як
324 Синтаксис як розділ граматики
інтонаційно і граматично оформлену найменшу комунікативну одиницю, що служить
головним засобом формування, вираження думки, вольових почуттів і емоцій.
0. Мельничук тлумачить речення як «основну знакову одиницю мовлення, яка
формується з мовних знаків нижчого порядку (лексичних, фразеологічних і синтак­
сичних) і відзначається внутрішньою цілісністю і зовнішньою автономністю, висту­
паючи поза контекстом у ролі закінченого відрізка мовлення і виділяючись у контексті
на єдиному рівні членування».
1. Вихованець при визначенні речення бере до уваги формально-синтаксичні,
семантико-синтаксичні, комунікативні, мовні та мовленнєві показники, що цілком
закономірно з урахуванням різних аспектів вивчення речення.
Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка оформлена за законами певної
мови і є відносно завершеною одиницею спілкування і вираження думки.
Отже, в ієрархії синтаксичних одиниць реченню належить центральне місце,
оскільки воно безпосередньо формує повідомлення. Саме в реченні реалізуються
найважливіші функції мови: комунікативна (мова як засіб спілкування) і пізнавальна
(мова як знаряддя пізнання і відображення дійсності, вираження думки). Струк­
турно-семантичні особливості синтаксичних одиниць теж виявляються в реченні.