Речення будь-якої структури існує в мові, але функціонує тільки в мовленні — в
усному та писемному. В мові представлені всі без винятку структурні моделі речення,
тобто схеми побудов на основі найрізноманітніших поєднань слів чи, в порівняно
небагатьох випадках, з одного слова, що формують семантико-синтаксичні відно­
шення між компонентами — членами речення.
На сьогодні досліджено визначальні синтаксичні ознаки речення: предикатив­
ність, модальність, структурно-синтаксична організація компонентного складу, інто­
наційна оформленість і комунікативність.
Предикативність речення і його модальність. Під предикативністю речення
розуміють віднесеність висловленого в реченні змісту до дійсності. Порівняймо слово
літо і речення Літо. (Літо!). Словом л іто ми тільки називаємо певну пору року, певне
явище природи (на відміну від слів весна, осінь, зима) і нічого більше. Реченням Літо
повідомляємо про прихід літа, конкретну ситуацію цієї пори або про якесь літо в
минулому, або ж про літо, яке ще тільки настане в майбутньому; реченням Літо скон­
денсовано, якнайтісніше, однослівно виражаємо думку-судження, яку розчленовано
326 Синтаксис як розділ граматики
можна було б синонімічно висловити, зокрема, такою синтаксично поширеною струк­
турою речення. Те, що ми зараз спостерігаємо (відчуваємо), — літо.
Без предикативності немає речення як одиниці спілкування. Щоб речення було
співвіднесеним (пов’язаним) з дійсністю, зміст передано в певному часі й реальному
чи ірреальному плані, а в багатьох випадках також і стосовно певної особи (осіб).
Предикативність нерозривно пов’язана з модальністю, адже віднесеність до дійсності
може виражатися як ствердження або заперечення, припущення, умова, спонукання,
побажання тощо.
Основним носієм предикативності в двоскладних реченнях виступає присудок, а в
односкладних — його головний член; другорядні члени речення в будь-якому простому
реченні завжди доповнюють те, що виражається предикативною основою речення;
другорядні члени речення привносять певні додаткові елементи до семантики ре­
чення; або, коли в реченні лише один другорядний член, можуть виявитись семан­
тично домінуючими в реченні залежно від конкретного, актуального членування в
реченні його синтаксичних складників — членів речення. Елементарною одиницею
синтаксису виступає змінюване чи незмінюване повнозначне слово, його словофор­
ма. Тільки двослівне словосполучення або ж окреме повнозначне слово може бути
оформлене як окреме речення. Зовнішньо речення може збігатися з будь-яким словом,
бо кожне слово, навіть службове, оформлене інтонаційно, може набувати відносно
самостійної комунікативної функції, тобто може вживатись як речення або як його
— комунікативний замінник (слово-речення).
Ознаки речення
Предикативність
Віднесеність змісту речення до дійсності. Пре­
дикативність речення завжди усвідомлюється в
площині певного способу, часу, а в більшості
випадків також і особи. Предикативність завжди
доповнюється певним типом модальності
Мовним втіленням предикативності
є присудок або головний член одно­
складного речення. Модальність
формує предикативність мовлення,
втіленого в реченні
Модальність
Якщо повідомлення повністю відповідає дійсно­
сті — це реальна модальність. Якщо повідомля­
ється про щось можливе, бажане, очікуване, —
це ірреальна (нереальна) модальність. Думка,
яка виражається реченням, сприймається в гра­
матичних значеннях дійсного, умовного чи
наказового способу
Модальність, що виражає характер
віднесеності висловленого в реченні
до дійсності, також знаходить
втілення у вставних словах і
словосполученнях, модальних
частках
Відносна закінченість змісту речення
Думка, що Ті виражає речення, ніколи не сприй­
мається як абсолютно закінчена, завершена, бо
це означало б остаточний вияв думки
Речення завжди виражає відносно
закінчену думку
327 Синтаксис як розділ граматики
Логічна сутність речення
І Ця ознака речення передбачає виявлення й
/характеристику зв’язків, співвідношень між
І реченнями як мовними одиницями і суджен­
нями, питаннями, спонуканнями, які виступають
одиницями мовлення
Для опису речень у цих вимірах ви- 1
користовуються такі основні тер­
міни: судження, предикат, суб’єкти
судження, зв’язка; питання, спону­
кання, об’єкт, атрибут. Предикат і
суб’єкт становлять предикативну
основу двоскладного речення
Граматична організація речении
Кожне речення являє собою синтаксично орга-
I ні зова ну мовну б мовленнєву одиницю. Будь-
I яке речення сформувалось за певною граматич-
1 ною схемою, елементами якої виступають або
І члени речення (щонайменше один член речен­
ня), або словосполучення (не менше одного).
Немає речення хоча б без одного члена речення.
Тільки в реченні формується структура членів
речення
Синтаксичну будова речень
становить властива їм зовнішня та
внутрішня структура
Інтонаційна завершеність речення
Інтонацією розрізняють такі основні комуніка­
тивні різновиди речень, як речення розповідні,
питальні й спонукальні; кожен з названих виявів
інтонації може посилюватися окличною інтона­
цією. Інтонація виступає засобом оформлення
речення
Інтонація, як обов’язкова ознака
)ечення, формується єдністю таких
усномовних взаємозалежних якос-
гей: мелодикою, інтенсивністю, на­
голосом, темпом і тембром мовлен­
ня, паузами, логічним наголосом