Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4. КОРЕЛЯТИВНІСТЬ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

загрузка...
Характер синтаксичних зв’язків в одиницях різних мовних ярусів неоднаковий. Нерівнорядні й засоби вираження синтаксичних зв’язків на різних рівнях. Так, на рівні форми слова наявні такі засоби зв’яз­ку: а) флексії: забивати молотком, наступної осені, чекати товари­ша; б) службові слова: йти дл лісу, недалеко від школи. На рівні речення зв’язок оформлюють: а) порядок компонентів: Ліс зелений (пор. у словосполученні зелений ліс); б) сполучники і сполучні слова: Зозуля згадала, як минуло літо (А. Яна); ТПо легко прийде, то легко піде (Нар. тв.); То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (М. Рильський); Згадати всі тільки тяжкії муки. Шо завдали борцям за правду вороги, — Кому ж не. стиснуться раптово руки від помсти лютої жаги? (Леся Українка); в) інтонація: Ми не лукавили з тобо, ми просто йшли, у нас нема Зерна неправди за собою (Т. Шевченк (інтонація рівноправності предикативних частин); Була весна, весел щедра, мила. Промінням грала, сипала квітки. Вона летіла прудк мов стокрила, За нею вслід — співучії пташки! (Леся Українка) (інто-

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису


371


нація рівноправності предикативних частин); г) співвідносні слова: А хто грає, того знають і дякують люди… (Т. Шевченко); Не стільки набувся, скільки нагнувся (Нар. тв.); ґ) лексичне наповнення предика­тивних частин: Пішов дощ — і дерева зазеленіли (причиново-наслідкові відношення реалізуються особливим лексичним наповненням преди­кативних частин); Дощик перестав — і все навколо запахло, посвіжіша­ло, заблищало (Гр. Тютюнник) (причиново-наслідкові відношення); д) співвідношення видо-часових форм діеслів-присудків: Проминаємо густі зарості, і очам відкривається рівний та широкий лан (Ю. Зба- нацький) та ін.

Традиційна граматика розрізняє два основних типи зв’язку: підряд­ний і сурядний. їх відмінність полягає у наявності / відсутності го­ловного і залежного компонентів, пор. шапка батька і батько й мати. Обидва типи зв’язку репрезентовані в межах речення, де можна виді­лити також предикативний зв’язок, який реалізується в граматично­му центрі речення, тобто зв’язок між підметом і присудком. Для сло­восполучення визначальною і власне-ядерною ознакою є наявність підрядного зв’язку.

Типи синтаксичного зв’язку (предикативний, підрядний, сурядний) визначаються на основі напряму синтаксичної залежності: 1) двобіч­ний напрям залежності — предикативний зв’язок; 2) однобічний на­прям залежності — підрядний зв’язок; 3) відсутність залежності — сурядний зв’язок. Поряд із традиційно визначуваними різновидами синтаксичного зв’язку слід також вирізнити недиференційований син­таксичний зв’язок, особливість якого полягає в недиференціації по­єднуваних частин — рівноправності / нерівноправності, оскільки їх співвідношення ґрунтується на амальгамності цих синтаксичних зна­чень: Грім гримить — земля тремтить (Нар. тв.) (поєднані відно­шення залежності — причина-наслідок і відношення часової послідов­ності, у першому випадку реалізується принцип синтаксичної нерівно­правності (підрядність), у другому випадку — принцип синтаксичної рівноправності (сурядність)).

На рівні словосполучення функціонує тільки підрядний прислівний зв’язок, що реалізується через словосполучення у структурі простого речення. Підрядний прислівний словосполученнєвотвірний зв’язок ви­являється учотирьох різновидах: 1) узгодженні, 2) керуванні, 3) коре­ляції, 4) приляганні.

Узгодження реалізується безпосередньо через синтаксичні чинники і належить до слабкого типу підрядного прислівного словосполученнє- вотвірного зв’язку щодо його семантичної наповненості: зеленим жи­том (ч. р., одн., орудн. в.), новій школі (ж. р., одн., дав. в.). За повно­тою реалізації формальних ознак у залежному компоненті узгоджен­ня буває повним і неповним, пор.: пахуча земля і минулі дні, ранкові тумани, погожі дні (відсутнє узгодження в роді). Інколи до неповного вияву узгодження відносять конструкції типу місто Львів, село Нільшанка, місто Черкаси, що загалом суперечить самому тлумачен­ню форми узгодження, яка передбачає узгодження залежного компо­

 

372


Синтаксис


нента в усіх формах головного. У наведених зразках залежний компо­нент може змінюватися, узгоджуючись із головним (міста Львова), а може не змінюватися, що притаманне офіційно-діловим, науковим, науково-популярним жанрам. Останнє й засвідчує прилеглість залеж­ного компонента в такому разі.

За особливостями взаємодії між головним (стрижневим) і залеж­ним словом слід розмежовувати формально-граматичне, граматично- смислове, асоціативно-граматичне узгодження. Різниця між ними по­лягає в тому, що при формально-граматичному узгодженні залежне слово узгоджується з головним без урахування семантики головного: свіжий хліб, нова лікарня, красиве відро; при граматично-смисловому суттєвим постає семантичне наповнення форми головного слова і спря­мованість залежного не на його форму, а на семантичну мотивованість граматичних значень: круглий сирота (кругла сирота), новий голова (нова голова); при асоціативно-граматичному узгодженні суттєвим виступає весь обсяг внутрішньомовних семантично-парадигматичних зв’язків, унаслідок яких певна власна назва набуває граматичного значення роду за асоціацією з родовим словом: Лондонська «Тайме» (газета — ж. р.); популярний «Наталі» (журнал — ч. р.) та ін.

Керування реалізується через смислову незавершеність опорного ком­понента словосполучення, що визначає сильний, напівсильний, слаб­кий характер зв’язку між компонентами словосполучення. Опорними компонентами при сильному вияві керування виступають: 1) перехідні власне-дієслова (вишивати рушник, читати книжку, співати пісню, говорити правду, розповідати казку, оповідати пригоду, побачити знайомого, відчути щастя), 2) предикативні прикметники (схожий на брата, подібний до дівчини), 3) іменники-деривати віддієслівного по­ходження (тільки від перехідних дієслів) або відад’єктивного похо­дження (вишивання рушника, читання книжки).

Найтиповішим відмінком при сильному керуванні виступає знахід­ний, який може займати центральну позицію при прямо-перехідних і непрямо-перехідних дієсловах у випадках, коли прийменник стає пост- позитивом власне-дієслова: не сердись на_ мене, не гнівайсь на, сина тощо. Напівсильний (напівслабкий) тип керування реалізується у ви­падках, коли залежний компонент поєднується не прямо з опорним елементом, а з опорним елементом і залежним від нього словом, на­приклад: привезти книжку синові, де синові опосередковано при­єднується до головного слова, оскільки його вияв залежить від репре­зентації сильнокерованої позиції книжку. У зоні слабкого керування перебуває орудний інструментальний, після якого закінчується сфера словосполучення та його зв’язків і починається сфера дії детермінації, що репрезентує ускладнення семантичної структури речення, пор.: за­бивати цвяха молотком і По всьому місту ширилися неймовірні чутки (А. Дімаров). Компонент по місту є валентно незумовленим і зале­жить від граматичної основи загалом. Слабкість орудного інструмен­тального виявляється в тому, що він акумулює в собі семантику зна- ряддєвості, засобовості, що часто синтезується зі значенням способо-

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису


373


вості: прилетіти літаком (літаком — інструмент і спосіб переміщен­ня у просторі).

Керування розуміють то надто широко, то надто вузько. О. О. По­тебня пропонував керуванням вважати тільки такі випадки, «коли відмінок додатка визначається формальним значенням пояснювано­го» (в «іншому разі керування зникне в тумані») (Потебня 1958, с. 120- 122).

загрузка...

О. М. Пєшковський висунув й обґрунтував диференціацію сильного керування і слабкого керування. Перше позначає зв’язок передбачува­ний, необхідний, пор.: переступити через поріг і працювати в полі. працювати на городі, працювати за столом і т. ін. Другий різновид охоплює будь-які випадки залежності відмінкової форми іменника (в тому числі і з прийменником), при цьому не звертається увага на те, яку семантику реалізує така форма: йти дорогою, ходити стежкою, чай з лимоном та ін. При такому розумінні форма керування стає роз­митою й аморфною, під неї підводиться форма будь-якого відмінка поза його семантичним навантаженням і формальним визначенням головним словом, воно суперечить самій концепції керування. Видається слушним враховувати морфологізованість синтаксичної позиції, з неї виходити при тлумаченні конкретної форми синтаксичного зв’язку. Функціональні ідентифікатори типово морфологізованої форми син­таксичної позиції належать до того самого класу формально-семан- тичних одиниць (мінімальних синтаксичних одиниць — компонентів словосполучення, членів речення) і репрезентують поєднання ідентич­ною формою підрядного зв’язку і свідчать про первинну стадію транс­формації, пор.: пішов до лісу = пішов туди / до лісу — синтаксичний прислівник, що підтверджує субституція. На цій основі виділяється «іменне прилягання» або «відмінкове прилягання» (терміни є синоні­мічними, один акцентує увагу на частиномовному вираженні, дру­гий — на значеннєво-формальному плані) (див.: [Грамматика 1970; Вихованець 1983, с. 13-18; Лугцай 1981, с. 39-41])).

На тлі керування та узгодження вирізняється кореляція як тип підрядного прислівного зв’язку, при якому семантичне поширення го­ловного елемента здійснюється вибірково і визначається його частино­мовною приналежністю та інвентарем його морфологічних категорій: дівчина-інженер, хлопець-тракторист, народ-творець. При кореляції спостерігається особливий різновид залежності між компонентами сло­восполучення, оскільки вони співвідносяться: залежний компонент виступає семантичним конкретизатором головного. При цьому залеж­не слово формально уподібнюється головному (наявна внутрішньочас- тиномовна внутріпіньокатегорійна взаємодія).

Окремий різновид становлять словосполучення, утворені на основі прилягання, специфіка якого полягає у зовнішньому вияві взаємороз- ташування елементів: співати голосно, йти швидко, темрява лісу, шафа для книжок тощо.

Усі інші види зв’язку існують тільки на рівні речення. Особливо важливим видається послідовне розмежування предикативного і при-

 

374


Синтаксис


слівного підрядного зв’язку, детермінантного й опосередкованого ви­яву підрядного зв’язку та ін.

Предикативний зв’язок (координація) ґрунтується на двобічній за­лежності головних членів речення, їх взаємозалежності. Цей тип зв’язку виступає визначальним для основного типу речення (двоскладного) і характеризується абсолютною абстрагованістю від усіх інших типів зв’язку, тобто незалежно від них утворює речення. Відмінність коор­динації від узгодження полягає у тому, що узгодження — це одно­бічна залежність, а при координації спостерігається взаємоспрямова- на залежність: підмет визначає форму особи присудка, а присудок де­термінує форму відмінка підмета. При узгодженні наявна взаємодія однойменних категорій — роду, числа і відмінка, а предикативний зв’язок ґрунтується на «поєднанні» різнойменних категорій — визна­чальних для кожної з частин мови. Для іменника такою в синтаксич­ному плані виступає категорія відмінка, а для дієслова — категорія особи, детермінована іменниковим компонентом. Усі інші граматичні категорії є «супровідними» у взаємозалежній координації підмета з присудком, з-поміж них особливу значущість має категорія синтак­сичного часу і категорія синтаксичного способу, які витворюють кате­горію предикативності (вияв категорії предикативності слід розгляда­ти на формально-граматичному, семантико-синтаксичному і комуні­кативному рівнях реченнєвої структури).

Підрядний зв’язок у реченні має три різновиди: прислівний (у про­стому — через словосполучення; у складному — як реченнєвотвірний), детермінантний і опосередкований. Детермінантний різновид.поєднує детермінанти із предикативним ядром речення. Інколи цей зв’язок ква­ліфікують як слабке керування. Детермінанти поєднуються з реченнє- вою структурою через взаєморозташування елементів, і типовою фор­мою цього вияву є прилягання, але її відмінність від прислівного при­лягання полягає в тому, що детермінант прилягає не до одного слова чи форми слова, а до граматичної основи речення загалом: У справед­ливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар). Детермінанту спра­ведливих армій залежить не від одного члена речення, а від обох го­ловних членів (доля прекрасна у к о г о?).

В окремих випадках між підметом і присудком витворюється особ­ливий тип синтаксичного зв’язку, який ґрунтується на постпозиційній ознаковій кваліфікації підмета. При цьому постпозиція кваліфікато- ра-атрибута ускладнена зв’язком із предикатом: Люди стояли трохи похмурі, непорушні і величні (В. Епік). Такий зв’язок здебільшого кваліфікують як подвійний, оскільки залежний компонент пов’яза­ний і з підметом, і з присудком (люди які? похмурі; стояли які? похмурі) одночасно.

Підрядний подвійний синтаксичний зв’язок можна віднести до різно­виду координації ускладненого типу, де спостерігається взаємоза­лежність не між двома компонентами, а між трьома, чотирма і більше. Традиційно цей зв’язок називали тяжінням, відображаючи у цій назві подвійне тяжіння залежного компонента.

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису


375


У силу розмаїття синтаксичного вираження предиката підмет і при­судок можуть взаємно не уподібнюватися, що часто має місце при не­типовому вираженні іменної частини: Зал в огнях, кружляють пари, хвилі музики пливуть (В. Сосюра); Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, и промінні, ирадості (Ю. Яновський). Такий зв’язок нага­дує співположення, при якому мінімальні синтаксичні одиниці — члени речення — вступають у зв’язок через власний співвияв.

Опосередкований підрядний зв’язок часто тлумачать як поясню­вальний. Основою такого тлумачення є семантико-синтаксичний підхід до цього типу структур (Г. П. Уханов). Джерелом опосередкованого підрядного зв’язку є згортання структури простого речення з тотож­ною семантикою у залежний опосередкований компонент. Компресія (згортання) зумовлена наявністю тотожних лексичних компонентів, пор.: Отут в роздоллі, біля гаю. Хороші дні пливуть мої (М. Стель­мах) <— Отут хороші дні пливуть мої + В роздоллі хороші дні пли­вуть мої + Біля гаю хороші дні пливуть мої. Цей тип зв’язку фор­мується й виникає не так на семантико-синтаксичному ґрунті, як на формально-граматичному. Суть опосередкованого підрядного зв’язку полягає в тому, що приєднаний за його формою член речення підпо­рядковується опорному слову і через його посередництво співвідноситься здебільшого з предикативним ядром (зрідка одним членом речення), щодо якого й координуються семантико-синтаксичні функції опорно­го і залежного компонентів.

Опосередкований різновид підрядного зв’язку, поряд з підрядним детермінантним і підрядним прислівним, сурядним зв’язком, не бере участі у формуванні структури простого речення. Формально-грама- тичними показниками опосередкованого підрядного зв’язку здебіль­шого виступають сполучники типу тобто, або, а саме, зокрема: Спільне .іначення всіх речень однієї будови, тобто однієї структури, називаєть­ся граматичним значенням.

На противагу предикативному і підрядному зв’язкам, на базі яких у простому реченні вичленовуються головні та другорядні члени речен­ня, сурядний зв’язок не вносить істотно-якісних змін у структуру ре­чення. За допомогою сурядного зв’язку речення поширюється не тільки однорідними, тобто ідентичними у формально-граматичному плані еле­ментами, унаслідок чого утворюються відносно незамкнені / замкнені ряди однорідних членів речення, але й перетворюється на семантично неєлементарне. Вихідною структурою такого ряду виступає складне речення або комплекс простих: Щастя і долі нам не чекати — ми їх самі знайдемо, здобудем (В. Лучук) = Щастя і долі нам не чекати — ми їх самі знайдемо + Ми їх самі здобудем або Щастя нам не чека­ти + Долі нам не чекати і т. ін.

На рівні складного речення підрядний прислівний зв’язок реалі­зується як реченнєвотвірний, оскільки за його допомогою здійснюєть­ся структурування предикативних одиниць, які за своїм статусом є нерівноправними. Особливістю його є те, що він виявляється у двох різновидах — частиномовно-співвідносному і валентно-детерміновано-

 

376


Синтаксис


му. Перший різновид характеризується чіткою передбачуваністю наяв­ності залежної частини лексико-граматичною природою опорного сло­ва: В знаменах вічна слава поколінь. Що здобули найбільшу перемогу (П. Воронько); Той, хто пам’ять не зрадив, завжди пригадує першу стежку дитинства (У. Самчук). Другий різновид у своєму вияві де­термінований валентною значущістю опорного слова: І не збагни ніко­ли, як вмістилось Моє життя в маленькім слові хліб (Д. Павличко); Тяжчого ж. брате, видовища в світі нема, Аніж поет, що старцює під вікнами Слави (Б. Олійник).

Підрядний прислівний зв’язок може бути передбачуваним / непе- редбачуваним та обов’язковим / необов’язковим. їх вияв спостерігається на рівні речення і на рівні словосполучення. Передбачуваний зв’язок безпосередньо пов’язаний: 1) із валентністю опорного слова, 2) його формально-граматичною природою. При передбачуваному зв’язку фор­ма залежного компонента визначувана опорним словом. Залежно від інвентарю підпорядкованих форм розрізняють варіативний і неваріа- тивний передбачуваний підрядний зв’язок. Неваріативним підрядним зв’язком є повне узгодження, де форма іменника передбачає форму атрибутивного компонента: зелене жито, синій костюм та ін. Поши­рений цей тип зв’язку і з-поміж власне-перехідних дієслів тлу люби — ти, говорити, наприклад: любити сина, говорити правди тощо.

Варіативний передбачуваний зв’язок предбачає вибір можливого за­лежного компонента у його формальній репрезентації, пор.: купити хліб І купити хліба, з’їсти кашу / з’їсти каші, написати лист / написати листа та ін.

Передбачуваний підрядний зв’язок широко репрезентований у не- членованих складнопідрядних реченнях (з’ясувальних, означальних та ін.): Збратав нас труд, що творить чудеса, Здружила мисль, що у всесвіт проникає (М. Рильський). Слова труд, мисль передбачають форму підрядної частини (наявність сполучного слова, яке й визначає інші аспекти оформлення підрядної частини — форму дієслова-при- судка та ін.).

Непередбачуваний підрядний зв’язок наявний в усіх випадках, коли форма залежного компонента не визначається тим смислом, який вно­ситься цим компонентом (залежним) в утворювану конструкцію: ко­робка з олівиями. коробка для олівиів. коробка з під олівиів: йти по дорозі, йти дорогою, йти швидко і т. ін. Ідентичне простежується у членованих складнопідрядних реченнях, де форма підрядної частини і перш за все її сполучниковий елемент не передбачені певними компо­нентами головної частини (сполучниковий елемент з’являється для вираження певних смислових відношень, відтінків, які ніякою мірою не передбачені ні змістом, ні формою головної частини), пор.: Поет не боїться від ворога смерті, бо вольная пісня не може имерти (Леся Українка) і Вражало нас, чому йменники мають аж три роди: чоло­вічий. жіночий і чоловічий (Б.-І. Антонич). У першому випадку на­явність підрядної частини не зумовлена ніяким компонентом головної частини, оскільки вона розкриває причину відсутності страху поета

 

РОЗДІЛ____ і_____ Предмет____ і____ завдання____ синтаксису____ 377


перед смертю від ворога, у другому ж реченні дієслівна лексема вража­ло своєю валентністю передбачає наявність об’єктного компонента, який у цьому випадку заповнюється підрядною частиною.

Передбачуваність / непередбачуваність підрядного синтаксичного зв’язку не варто ототожнювати з ознакою обов’язковості / необо­в’язковості, розмежування яких зумовлюється семантикою опорного слова. Обов’язковість означає семантичну необхідність і регулярність залежної форми: купити хліба, придбати садиби, випити води, про­читати книжки, проспівати пісню, вивчити вірш. написати повість, зацікавити учнів тощо. Обов’язковість підрядного синтаксичного зв’яз­ку співвіднесена з валентною прогнозованістю семантикою головного слова форми і семантики залежного компонента: зустріти дівчини, відчути радість. пізнати шастя. зачекати товариша та ін. Обов’яз­ковість не слід сплутувати з передбачуваністю, оскільки передбачу­ваність спрямована, з одного боку, на регулярний вияв залежного сло­ва, з другого боку, наявність або відсутність такої форми не впливає на семантичну достатність головного слова, пор.: зелене жито, иікаве оповідання, свіжий хліб і принести квіти, розвантажити продук- ти. При поєднанні іменника з прикметником морфологічні форми ос­таннього повністю передбачені іменником, але наявність прикметни­ка або його відсутність не впливають на семантичну достатність імен­ника. У другому випадку дієслово вимагає для своєї семантичної дос­татності заповнення об’єктної валентності іменником відповідної се­мантики. Тому у моделі «прикметник + іменник» наявний передбачу­ваний, але необов’язковий синтаксичний зв’язок. Поєднання іменни­ка з прикметником є передбачуваним, тому що будь-який іменник може конкретизуватися, тобто набувати атрибутивної характеристики, при цьому вихідні формально-граматичні параметри залежного прикмет­никового (іншого атрибутивного) компонента постійно будуть перед­бачені формально-граматичними / семантико-граматичними характе­ристиками іменника. Обов’язковий зв’язок може бути передбачува­ним і непередбачуваним. Перший вияв наявний тоді, коли семантико- граматичні властивості головного слова передбачають наявність за­лежного слова у певній його формі і реалізація такого компонента є валентно зумовленою, поза цим словом головний компонент втрачає свою семантичну довершеність: орати землю, сіяти пшениию. косити жито, різати хліб, віднайти долю тощо. Такий передбачуваний обо­в’язковий вияв синтаксичного зв’язку наявний при валентно зумов- лювальних лексемах-носіях активної валентності: перечекати (щ о?) Оош. негоди, вітер, сніг, град: купити (щ о?) подаринок. плаття, кос­тюм. сукню, зошит. книгу та ін.

Обов’язковий непередбачуваний зв’язок наявний тоді, коли голов­не слово для окреслення відношень певної реалії вимагає залежного компонента, але форма вияву останнього не визначається стрижневим словом: сховатися за шайою / під шайою / и шайі / біля шайи.

Передбачуваний / непередбачуваний синтаксичний зв’язок у його варіативних / неваріативнихпоєднаннях з обов’язковістю / необо-

 

378


Синтаксис


в’язковістю наявний і в складнопідрядних реченнях, пор.: 1) передба­чуваний та обов’язковий зв’язок у реченнях: Після того, як лиг поко­сять. знову трави ростуть в цвіту (В. Ткаченко); Людські приснили­ся потоки, Здалось мені, иіо знов я йду Там, де й мої линали кроки В тисячозвиковоми лади (М. Рильський); Ми підем туди, куди стежки ведуть, куди серия наші замріяно летять (Є. Летюк); 2) передбачува­ний і необов’язковий: За умов такого тотального незнання, а ще тотальнішого небажання знати (страх паралізує волю, й людина шукає порятунку в найпримітивніших, найнезбагненніших забобо­нах, пересудах, тобто в «інознаннях», свідомо, несвідомо, підсвідомо ошукуючи саму себе), людина перетворюється в обивателя, шо його голова неначе створена для того, щоб її начиняла своїм ідеологічним мотлохом найчорніша пропаганда (Р. Корогодський); Моє слово — це слово народу, ТТТо в борні сам утвердив свободи (Р. Братунь); Згадати всі тільки тяжкії муки, Шо завдали бориям за правди вороги. — Кому ж не стиснуться раптово руки від помсти лютої жаги? (Леся Українка) (наявність при опорному іменнику, що знаходиться в го­ловній частині, підрядної частини передбачена семантикою його, але для повноти розуміння змісту головної частини наявність підрядної частини необов’язкова); 3) непередбачувании і обов’язковий: Вражало нас, чоми ие так серие сьогодні хвилюється (Б.-І. Антонич) і Вражало нас, як вона швидко вміла заспокоїти усіх і знайти тільки їй відомі слова розради (В. Підмогильний); Вражало нас, шо так швидко все скінчилося (О. Слісаренко) (непередбачувании постає вияв сполучного засобу, хоча семантика підрядної частини залишається тією самою — валентно зумовленою — об’єктно-з’ясувальною).

Поряд із реченнєвотвірним підрядним прислівним синтаксичним зв’яз­ком, що характеризується передбачуваним / непередбачувании та обо­в’язковим / необов’язковий виявои, перебуває підрядний детермінант- ний зв’язок, що також виступає реченнєвотвірним на рівні складного речення і за своєю специфікою є непередбачувании і необов’язковим, оскільки приєднувані за його участю компоненти перебувають у співвіднос­них семантичних стосунках: Білі каштани, світлі огні, де б не бивав Я. любі мені (А. Малишко); День бив дциіний, незважаючи на те шо краплі учорашнього рясного доши іскрились на траві (Марко Вовчок); А прий­шов я у цей світ з любові, щоб спізнати дороги круті (Ті. Осадчук); Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав и доро- гу (В. Сосюра); / ми росли — важкі крутили жорна, аж набрякали жили на руках, щоб матерів спочили руки чорні, потріскані в сльоти на буряках (М. Томенко); Коли ми йшли идвох з тобою вузькою стеж­кою по полю, я гладив золоте колосся (Д. Павличко); В гармонію зіллються звуки, Як скреснуть ріки навесні (М. Подолян).

На реченнєвоиу рівні виявляються і реченнєвотвірні, і реченнєво- модифікаційні синтаксичні зв’язки, і водночас у структурі речення реалізується весь діапазон словосполученнєвих різновидів підрядного прислівного зв’язку, оскільки словосполучення виступає будівельним иатеріалом для речення. Ієрархічно вершинним реченнєвотвірним зв’яз-

 

РОЗДІЛ І. Предмет і завдання синтаксису

 

379

 

кой постає предикативний зв’язок, основною синтаксичною формою вияву якого є координація. Послідовно предикативний зв’язок реалі­зується у структурі двоскладного простого речення. На рівні складного речення до реченнєвотвірних зв’язків належать підрядний прислівний обов’язкового / необов’язкового і передбачуваного / непередбачувано- го виявів, підрядний детермінантний і сурядний. Останній у складно­му реченні поєднує дві або більше автономні частини, пор.: То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка); Червонобоким яблуком округ­лим Скотився день, доспілий і тяжкий, І ніч повільним помахом руки Широкі тіні чорним пише вуглем (М. Рильський); Українська пісня має своє глибоко національне прекрасне звучання, а в ідейному ро­зумінні вона є історичним літописом народу (А. Малишко). Засобом вираження сурядного зв’язку виступають сурядні сполучники, що в загальному діапазоні охоплюють широкий спектр семантичних відно­шень між частинами: То мати гукає, то мати шепоче, Мене виряджа­ючи в дальню дорогу… (П. Воронько) — розділові з відтінком чергуван­ня; Хоч січень, а снігу нема (О. Гончар) — протиставні з відтінком допустовості; Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, І пада­ють зорі в долоні, І падає сон у траву (І. Драч) — часові та ін.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.