Більшість мовознавців як основну ознаку речення виділяє предикативність.
Предикативність — комплексна синтаксична категорія, що виражає співвідне-|
сеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю.
Реалізується вона в категоріях модальності і синтаксичного часу, які нерозривно
пов’язані, тобто комплексність предикативності виявляється в єдності цих двох синтаксичних
категорій. Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості
речення, що репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому,
минулому чи майбутньому часі або як ірреальне, тобто можливе, бажане |
тощо. Такі граматичні значення об’єднуються спільним значенням стосунку повідомлюваного
до дійсності. Це спільне значення називають модальністю,
Значення модальності нерозривно пов’язане зі значенням часу. Ці категорії мають
спеціальні мовні засоби для свого вираження: форми способу і часу, спеціальні частки
тощо. Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко
встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з
ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких
328
С и н т а к с и с як розділ грама т к к н
речень уточнюється в контексті. Таким чином, синтаксичний час може відповідати і
не відповідати морфологічному; поняття синтаксичного часу ширше. Оскільки в
українській мові широко використовуються не лише дієслівні, а й бездієслівні речення,
то дієслово не є єдиним виразником синтаксичного часу і способу. Порівняйте:
Син щасливий — Син був щасливий — Син буде щасливий (реальний час); Син був би
щасливий — Хай би син був щасливий! — Хай син буде щасливий!
Значення часу та реальності /ірреальності є об’єктивно-модальними значеннями,
тобто об ‘єктивною модальністю, наприклад: Брат працює; Брат працював; Брат
працюватиме; Хай би брат працював; Хай брат працює. Водночас, крім загального
значення модальності як відношення повідомлюваного до дійсності, речення може
мати і значення ставлення мовця до повідомлюваного (використання модальних слів,
модальних часток тощо). Таку модальність називають суб’єктивною, наприклад:
Сестра, мабуть, приїде; Сестра, очевидно, приїде; Сестра, здасться, приїде.
0 . Мельничук виділяє сім модальних значень, які різняться синтаксичними засобами:
розповідності, бажальності, умовності, питальності, спонукальності, гіпотетичності,
переповідності.
1. Розповідна модальність. Відповідає поняттю реальної модальності і є нейтральним
типом. Реалізується в розповідних реченнях, і її нейтральність виявляється
в тому, що загальний зміст висловлення стосовно явищ дійсності сприймається реальним,
не ускладненим будь-якими умовами щодо можливості або неможливості
конкретної дії. Це значення виражається дієсловами-присудками дійсного способу,
проте дійсний спосіб використовується і в інших типах модальних значень. Модальне
значення розповідності властиве всім структурним типам речень, наприклад: Осінь
уже торкнулась лісу (М. Стельмах); На Лисій горі догоряє багаття нічне, і листя
осіннє на Лисій горі догоряє (В. Стус).
2. Бажальна модальність. Виражає бажання мовця стосовно здійснення висловлюваного.
Синтаксичними засобами вираження бажальної модальності в сучасній
українській мові є частки б, би, аби; щоб, бодай, нехай, хай, хоча б, хоч би, якби, коли б
разом з умовним чи дійсним способом дієслова-присудка. В усному мовленні це
значення виражається і відповідною інтонацією, наприклад: Коли б не було дощів
(М. Коцюбинський); Хоч би швидше тії шістнадцять літ кінчились (Леся Українка);
Нехай соловей його духа прокинеться з піснею знов (А. Кримський).
3. Умовна модальність. Виявляється в тому, що відсутня на даний час відповідність
речення дійсності може стати реальною за певної умови. Найчастіше це
значення виражається складнопідрядними реченнями з підрядними частинами умови
з дієсловом-присудком, вираженим умовним способом, наприклад: Коли б же я був
соловейком, до тебе тоді б прилітав (Леся Українка); Коли б я була мала, то читала б
казку про підступного брата Березня й про довірливого Квітня (Н. Бічуя).
4. Питальна модальність. Полягає у вимозі підтвердження чи заперечення
реальності основного змісту речення або ж уточнення його окремих компонентів.
Модальне значення питальності виражається питальними словами (займенниками,
прислівниками), питальними частками, питальною інтонацією, наприклад: Це могили
наших героїв, товаришів наших? (О. Довженко); Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?
(Л. Костенко); Де ти бродиш, моя доле? (С. Писаревський).
329
Синтаксис як розділ граматики
5, Спонукальна модальність. Це вимога забезпечення відповідності того, про щ0
повідомляється, дійсності. Основним синтаксичним засобом вираження спону,
кальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Головним членом у спонукальних
реченнях часто є інфінітив, форми дійсного способу з частками ля#, меод;
та умовного способу, наприклад: Глянь, Богдане, квітка в ‘яне, дай-но січі, дай-но
грому! (А. Малишко); Весно, сонця в ріки вилий, в небі спалахни грозою (М. Руденко)-
Ахм необхідно зараз працювати (В. Кучер).
6. Гіпотетична модальність. Передається членами речення, вставними словами
модальними частками, наприклад: Все-таки якраз тут, може, збіг не тільки просторовий.
Тут, може, є печальний парафраз, — приміром, так: мементо астероїд!
(Л. Костенко); Чи не краще вийти назустріч? (М. Коцюбинський).
7. Переповідна модальність. Це не безпосереднє виявлення думки мовця, а
непряме передавання висловлення інших осіб. Засобами оформлення переповідної
модальності є частки ніби, нібито, начебто, буцім, буцімто, мов, мовби, немов,
немовби, мовляв, наприклад: У нього, мовляв, теж план є (Панас Мирний); На віку,
мовляв, як на довгій ниві, усяке трапляється (Марко Вовчок).
Категорію модальності в різних аспектах досліджували русисти: О. Шахматов,
0. Пєшковський, В. Виноградов, Н. Шведова, В. Ярцева, Г. Золотова; україністи:
0. Мельничук, В. Русанівський. І. Вихованець, А. Грищенко, П. Дудик, К. Город енська,
Л. Кадомцева, М. Плющ, Н. Гуйванюк, І. Слинько, А: Загнітко, В. Ткачук та ін.