Комунікативність не властива членам речення, словосполученням і сполученням
слів. Комунікативність речення (та функціональних замінників речення) полягає в
тому, що воно виступає засобом спілкування носіїв мови, засобом формування, ви­
раження думки, почувань, емоцій.
Повнішому розумінню комунікативної сутності речення, на думку О. Єсперсена,
може сприяти таке міркування-оцінка: «Речення не виникає в свідомості мовця від­
разу, а створюється поступово в процесі мовлення». Кожен, хто буде уважно прислу-
ховуватися до звичайної розмови, знайде численне підтвердження того, що мовець
будує речення поступово. В процесі творення речення він може змінити початковий
план повідомлення своїх думок; може запнутися, перервати виклад і, зрештою, побу­
дувати речення інакше, ніж це було задумано раніше.
Речення будь-якої синтаксичної структури — двоскладні й односкладні, непо-
ширені й поширені і т. д.—рівноцінні, однаковою мірою досконалі, але тільки за однієї з
умов — якщо вживання будь-якого речення комунікативно виправдане, а саме речення
синтаксично, граматично, орфоепічно та інтонаційно оформлене нормативно, стилістич­
но довершене.
Речення виступає найголовнішою, але не єдино можливою формою спілкування,
бо, крім речення, з комунікативною метою можуть також уживатися еквіваленти
а речень (слова речення, деякі інші комунікативні одиниці).
Мінімальна синтаксична будова речення — це речення з одного формально вираже­
ного члена речення, вираженого навіть службовим словом, яке в контексті репре­
зентує собою зміст і структуру однослівного чи кількаслівного речення, наприклад:
Ви зявились без дозволу? — Без (неповне речення з кількома домислюваними членами
речення). Само ж по собі службове слово, хоч і може використовуватись комуніка­
тивно (Хіба? — у функції запитання як реакції мовця на що-небудь почуте, побачене),
усе ж не є реченням: це також комунікативна мовна одиниця, однак не реченнєва; це
тільки синтаксично нечпенований вислів, питальне слово-речення. Максимальний же
обсяг речення словесно необмежений, бо в принципі речення може складатися з
невизначеної кількості слів: навіть багатосторінковий текст художнього твору прак­
тично можна представити одним реченням, вдаючись при цьому до найрізноманіт­
нішого вживання розділових знаків.
___ ______________ Синтаксис як розділ граматики__________________________
331 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Жодне речення не має тільки йому властивої індивідуальної будови. Кожне речен­
ня формується за зразками, за моделями, за синтаксичною формою, яка властива і
певному окремому реченню і багатьом-багатьом іншим реченням, з однотипною
модальністю, зі схожими логічно-граматичними ознаками і комунікативною орієн­
тованістю.
Формуючи речення, ми тим самим формуємо більш чи менш завершену (відносно
завершену) думку-судження, думку-гтитання, думку-спонукання тощо. Навпаки, коли
нам треба що-небудь сказати або ж написати, про когось чи про щось запитати,
спонукати когось до певної дії, — для цього треба вжити розповідне речення, питальне
або спонукальне. Кожне з них може вимовлятися з додатковою окличною інтонацією.
Розрізняють шість комунікативних типів речень: розповідні, питальні, спонукальні і
розповідно-окличні, розповідно-питальні і розповідно-спонукальні.
Із семантичною ознакою речення нерозривно поєднуються логічні якості та сти­
лістичні функції. Диференційні ознаки речення в їх сукупності — структура речення і
його семантика, доповнена логічними й стилістичними ознаками, визначають кому­
нікативну природу речення, тобто ту його якість, задля досягнення якої і формується
та використовується будь-яке речення. Саме ця ознака речення — його комун ікатив-
ність (спілкувальність) — виступає рушійною силою, основою основ буття будь-якого
речення, його існування в мові і функціонування в індивідуальних мовленнях.