У мовознавстві стосовно принципів поділу речень за метою висловлювання існу­
ють різні погляди. Так, Л. Булаховський поділяє речення за інтонацією на розповідні,
питальні й окличні. Н. Шведова за метою повідомлення (комунікативного завдання)
виокремлює непитальні і питальні, а непитальні, в свою чергу, диференціює на
розповідні, спонукальні і речення зі значенням бажання. Деякі мовознавці виділяють
розповідні, питальні і спонукальні речення (Є. Галкіна-Федорук, В. Бабайцева,
О. Руднєв, Б. Кулик, А. Медушевський), інші -»ще оптативні (бажальні) речення
(І. Вихованець, А. Загнітко, М. Каранська, В. Кононенко та ін.), що, на наш погляд,
є цілком прийнятним.
Розповідні речення є найпоширенішим типом простого і складного речення, на­
приклад: Серед широких та розлогих степів, на вільнім просторі, вирощував Івась
свою молоду силу (Панас Мирний); Коли я дивлюсь на хмари, т і діти землі і сонця, що,
знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом —м ені здається, що
бачу душу поета (М. Коцюбинський).
Розповідні речення — речення, які містять повідомлення й опис певних явищ і
фактів дійсності.
Розповідним реченням властива специфічна розповідна інтонація, яка підви­
щується на найважливішому для повідомлення слові й у кінці речення знижується.
Пит альні речення — речення, що містять запитання, яке вимагає відповіді від
співрозмовника.
Первинна функція питальних речень полягає в тому, що вони спонукають до від­
повіді іншого (інших) мовця, наприклад: — Сестро Секлето, де заночуєм? (М. Коцю­
бинський); Що ж будемо робити? (Панас Мирний); Було, питаю: — Ну чого ви, мамо?
(Л. Костенко).
Засобами вираження питання є питальна інтонація (універсальний засіб, влас­
тивий усім питальним реченням), питальні займенникові слова, питальні частки,
порядок слів, за яким слово, що виражає питання, переноситься на початок речення,
наприклад: — Кажуть, ти вчора мотоциклом ганяв по степу? (О. Гончар); Значить,
Андрій Петрович так і не сказав? (В. Кучер); — Сину мій Максиме! Чи ти чуєш свою
матір стару? (М. Стельмах); А що таке життя? Чи те, що переждалось? Чи
все-таки життя — це те, що відбулось? (Л. Костенко).
Питальні речення, з огляду на тип питання і характер передбачуваної відповіді,
поділяють на загальнопитальні і частковопитальні. Загальнопитальпі речення пе­
редбачають ствердну чи заперечну відповідь (Так; Ні). Частковопитальні речення
орієнтовані на отримання часткової інформації. Ці речення називають власне
питальними; у них мовець спонукає до відповіді на поставлене запитання, наприклад:
Хто ж це біля столу з друзями сидить серед книжок? (В. Швець); Чом у тебе очі
336 Синтаксис як розділ граматики
сині? (Б* Олійник); Ой ти ж, роде мій, роде родоньку? Чом бур’ян пішов по
городоньку? (Л. Костенко); Корівонько, що їла, що пила? (Л. Костенко); Морфо,
дівчинко, ЩО 3 тобою? (Л. Костенко).
Невласне-питальні конструкції за значенням близькі до розповідних і спо­
нукальних речень, виражають риторичне ствердження чи заперечення, або ввічливе
спонукання, не вимагають відповіді на поставлене запитання, наприклад: Туристи,
фольклористи і відряджені, чи не отут спинялися ви всі — здивовані; просвітлені,
розряджені, закручені, як білка в колесі? (Л. Костенко); Чи є кращі між квітками та
над веснянії? Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся Українка).
А. Загнітко, диференціюючи питальні речення, виділяє власне питальні, питаль­
но-стверджувальні, питально-заперечні, питально-риторичні й питально-спонукальні
речення.
Спонукальним-реченням властива спонукальна інтонація. Типовими засобами
вираження спонукання виступають дієслівні форми наказового способу, наприклад:
Чоловіче мій, запрягай коня (Л. Костенко); О, не взискуй гіркого меду слави! (Л. Кос­
тенко); — Ану встаньте, пройдіться до вікна й назад (А. Дімаров).
Спонукальні речення — речення, що виражають волевиявлення: наказ, заклик,
прохання, вимогу, побажання тощо.
Поширеними є спонукальні конструкції з інфінітивом у функції імператива, порів­
няйте: Голосно не розмовляти; Усім відступити до лісу! Негайно виконати завдання!;
еліптичні конструкції, слова-речення тощо, наприклад: Світла, тату! Світла!
(Марко Вовчок); Цить! Гайда! Геть! Тихіше!
Головними засобами вираження бажальності є умовні форми дієслів та інфінітиви
з часткою би(б), наприклад: Хотіла б я піснею стати у цюю хвилину ясну (Леся
Українка); Долетіть, долетіть би мені (В. Сосюра).
Бажальні (оптативні) речення — речення, що виражають модальність бажаль­
ності.
Речення за метою висловлювання охоплюють усі типи конструкцій, кожному з
яких властива своя специфічна інтонація, яка в типових виявах чітко репрезентує
розповідні, питальні, спонукальні та бажальні речення.
Інтонаційний малюнок різних типів речень за метою висловлювання може бути
звичайним, властивим більшості, таких, конструкцій, хоча в багатьох випадках
лексичне наповнення таких утворень засвідчує їхню високу емоційну наснаженість.
Речення зі звичайною інтонацією називають неокличними, наприклад: Якось раз над
містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Левнцький); Ніхто не знав
нічого? Не бачив ніхто вночі хлопця? (О. Кобилянська); Чи справді необхідно, щоб
жінка була мужня? (Л. Костенко); Панотче, не бентежся, ми ж бо друзі (Леся
Українка).
Розповідні, питальні, спонукальні та бажальні речення, що вимовляються з особ­
ливою інтонацією, називають окличними. В кінці таких речень ставиться знак окли­
ку. Окличними можуть бути прості і складні речення, в яких часто використовуються
вигуки, прислівники, займенники, наприклад: А дівчата були й справді гарні! (І. Не-
чуй-Левицький); — А де ж вони брали все те?! — аж голову з грудей дядя Павлуся
підвела Любка (В. Винниченко); Пручайся, скрипко Страдіварі! (Л. Костенко). СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Отже, всі типи простих і складних речень за метою висловлювання можуть буп
розповідними, питальними, спонукальними і бажальними. Залежно від інтонації,
якою вони вимовляються, їх поділяють на неокличні та окличні (За К. Шульжуком)
Характерні ознаки Формальні ознаки Інтонація
г——————- ■■■ 1 1 —
Розповіли! речення
Розповідні речення етанов-
. лять найуживаніший кому­
нікативний. або фуикціо-
і вальний тип речення. Міс-
1 тять інформацію, повідом­
лення. стверджують або
заперечують певний факт.
. наявність чи відсутність
і якоїсь особи, предмета, пев-
1ної ознаки, властивості
[тощо. Поділяються на два
і різновиди:
1 а) стверджувальні речення;
б) заперечні речення.
; Речення, в яких підтверджу-
іється зв’язок між предме-
] тами та їх ознаками в реаль-
! ній дійсності, називаються
стверджувальними, якщо ж
заперечується такий
і зв’язок, то речення
: заперечне
Присудок або головний
член односкладного речен­
ня виражається дієсловом
дійсного способу або у
формах наказового чи умов­
ного способів, а також імен­
ником у поєднанні зі зв’яз­
кою, прикметником та ін.
Заперечні речення
поділяються на:
1) загальнозаперечніі
2) частковозаперечні
Оформляються розповід­
ною інтонацією, яка
характеризується посту­
повим підвищенням голо­
су від початку речення і
зниженням голосу в кінці
речення, тобто її малюнок
висхідно-спадний. Тон
підвищується завжди на
одному з членів речення.
Такий логічний наголос
виділяє найголовніше в
повідомленні
Важко слухатись рівного собі (Нар. творчість).
Здоров ‘я не купиш ні за які гроші (Нар. творчість).
Питальні речення
| Питальні речення містять запитання. За характером
питань питальні речення можна поділити на такі групи:
11, Власне пит альні, які містять у собі питання, яке
неодмінно вимагає відповіді: Що ж це таке?
‘(М . Чернявський).
12. Рит орично-пит альні, які містять у собі твердження
[або заперечення і не вимагають відповіді:
і Предків не маєш? — Тож будь тепер сам собі предок.
Люди забули легенди? — Нову їм створи.
Втратили віру? — Креоли на скрижалях їм Кредо.
Щезли герої? — Меча тоді в руки бери (Ю. Клен).
Оформляються питальною
інтонацією, яка практично
може набувати різних ва­
ріацій. Будь-яке розповід­
не речення можна перетво­
рити на речення питальне,
оскільки по черзі можна
інтонаційно передати за­
питання, проставивши
338 Синтаксис як розділ граматики
3 Питально-спонукальні, які містять у собі спонукання, ж
виражене через питання: Чому не можна перевернути о
світ? (М. Семенко). к
Для оформлення питальних речень використовуються м
різні засоби, а саме: р
4. Інтонація, яка характеризується підвищенням тону на з
слові, з яким пов’язується зміст питання: Що то за хмара с
в далекому степу? (М. Чернявський).
5. Переміщення слова, з яким пов’язане питання, на
початок речення: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? 1
(П. Тичина).
6. П ит альні частки (чи, хіба, невже, що за),
прислівники (де, куди, звідки, коли, доки), займенники,
(хто, що, який, чий, котрий, скільки): Чи правду кривді
подолати? (М. Рильський)
нічний наголос на
пному із слів. Проте не
ожне питальне речення
ожна перетворити в
ечення розповідне, не
мінивши структури
кремих із них
Спонукальні реченні
Спонукальні речення
виражають наказ, просьбу,
заклик, пораду: — Будь мені,
як обрій голубий…
(М. Луків). Воно ж дівча.
Прости їй. Боже,
нерозумний сміх!
(Л. Костенко)
Присудок виражається
формою дієслова наказо­
вого способу, що мас
спонукальне значення, а
також дійсного, умовного
способу в значенні
наказового чи формою
інфінітива. Засобами вира­
ження спонукальності є
також частки (давай, ж, но.
ну, бодай та ін.): Піди ж,
моя доню, та наріж цибулі
дрібненько (М. Куліш)
Вимовляються різною
інтонацією, а саме:
а) високим тоном ті
речення, що виражають
наказ, заборону або
заклик; б) низьким тоном
ті речення, які виражають
просьбу, пораду,
застереження
Окличні речення
Окличними називаються
розповідні, питальні, спону­
кальні речення, що виража­
ють емоційні реакції мовця
і вимовляються з особливою
окличною інтонацією:
В обійми сонячні!
(0. Близько)
Для оформлення окличних
речень вживаються такі
граматичні засоби:
інтонація; вигуки; окличні
частки вигукового,
займенникового та
прислівникового
походження
Окличні речення вимов­
ляються високим тоном 3
різким виділенням слова,
що виражає емоцію