У східнослов’янському мовознавстві представники логістичної граматики ви­
значали підмет як предмет, про який судять. З часом для визначення підмета стали
залучати відомості про формальні засоби його вираження. О. Потебня, Д. Овсяни-
ко-Куликовський трактували підмет, грунтуючись на понятті про присудок. Мово­
знавці здебільшого визначали підмет як головний член панівного складу.
Поняття підмета в сучасному мовознавстві звичайно виводять із поняття про
структурну схему речення і його семантичні компоненти. Підмет є першим ком­
понентом структурної схеми, виражається називним відмінком і має значення
346 Синтаксис як розділ граматики
семантичного суб’єкта. Визнаючи підмет одним із головних компонентів речення,
його зв’язок із присудком як другим головним членом, учені надають підметові
різний статус: незалежного члена (Л. Блумфільд, І. Мешанінов та ін.), панівного над
присудком (О . Шахматов, О. Пєшковський, О. Смирницький та ін.), залежного від
присудка і зумовленого ним члена (О. Потебня, В. Адмоні та ін.). Сучасні мо­
вознавці розв’язують цю проблему, виходячи з валентності дієслова-присудка.
І. Вихованець визначає позиції підмета і присудка у формально-синтаксичному
плані як рівноправні, взаємозумовлені, що формують елементарну формаль­
но-синтаксичну структуру двоскладного речення.
Сучасні українські мовознавці І. Вихованець, А. Загн’ггко, Н. Іваницька ви­
діляють формальні і семантичні (кваліфікаційні) ознаки підмета:
— входження до структурної схеми речення як її головного члена;
— позначення носія предикативної ознаки;
— у типових випадках співвідносність із темою при актуальному членуванні
речення;
— співвідносність із суб’єктною позицією семантико-синтаксичної структури
речення;
— вираження відмінковою формою — називним відмінком іменника:
— перебування у двобічному (предикативному) зв’язку з присудком;
— поєднання з присудком способом (формою) предикативного зв’язку — коор­
динацією;
— типова позиція перед присудком.
З огляду на структуру підмети класифікують на прості і складені.