Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Складений дієслівний присудок

Складений дієслівний присудок складається з допоміжного дієслова, що ви­
конує функцію зв’язки, та інфінітива. У працях східнослов’янських мовознавців
склад допоміжних дієслів визначається по-різному. На думку О. Гвоздєва, у спо­
лученнях люблю читати, мріє зустріпіися інфінітив означає об’єкт і не входить до
складеного дієслівного присудка. Б. Кулик розширює склад модальних дієслів дієсло­
вами із значенням можливості чи неможливості (могти, вміти, умудритись,
встигнути та ін.), зі значенням волевиявлення (хотіти, бажати, шукати, мріяти,
намагатися, старатися, слати, пробувати тощо), із значенням процесу думки,
внутрішнього переживання (думати, сподіватися, готуватися, збиратися, боятися,
соромитися та ін.)
У сучасному мовознавстві виділяють дві групи допоміжних дієслів у складеному
дієслівному присудку: фазові і модальні. Допоміжні дієслова є особовими формами
фазових і модальних дієслів, які, доповнюючи лексичне значення присудка, вира­
жають його модально-часове значення.
Допоміжні фазові дієслова. Означають початок, продовження або ж завершення
дії.
Початок дії виражається дієсловом почати (основною формою) і його синонімами
прийнятися, пуститися, взятися, кинутися, піти (у значенні почати) та ін., напри­
клад: Не знаходячи втіхи на службі, він почав шукати її поза нею — на квартирі, між
сторонніми людьми (Панас Мирний); Він кинувся знов бігати по канцелярії (і. Фран-
ко); Зоря на небі рожева уже починала займатись (Леся Українка); А гостра коса
вже пішла зрізувати гостру ячмінну гриву (О. Донченко). Відтінок початку дії має і
допоміжне дієслово стати, що відрізняється від інших фазових дієслів більшою
абстрактністю і не має видової пари, наприклад: Один за одним ст ало товариство
рушати (Панас Мирний); Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сосюра);
/ Яворницький, цим запитанням якось упокорений, посмирнішав, подобрішав одразу і,
звертаючись до натовпу, і справді став про собор цей оповідати (О. Гончар).
Значення тривання дії передають дієслово продовжувати та його синоніми (лиша­
тися, залишатися, зоставатися), наприклад: По інерції поїзд продовж ував іти
(О. Донченко); І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам (І. Цюпа);
Ніхто, ясна річ, не залишився мокнути під відкритою зливою (О. Гончар).
352 Синтаксис як розділ граматики
Значення закінчення дії передається дієсловами закінчувати,, перестати, при-
пинити, кинути та ін., наприклад: їздові ходили навшпиньках, куховар перестав
гриміти сковородами (О. Гончар); Ледве вони закінчили копати, аж ось загуркотіли
моторами дві великі вантажні машини (0. Копиленко); Вона скінчила писати свою
повість (О. Кобилянська); Навіть худоба перестала пастися (М. Стельмах).
Допоміжні модальні дієслова. Модальними називають допоміжні дієслова, що
вказують на необхідність, бажаність, можливість дії (стану). Вони, як і фазові, теж
виражають передусім граматичне значення, їх розглядають як один із засобів вира­
ження суб’єктивно-модальних значень. У сферу модальних компонентів академічна
граматика російської мови включає дієслова, короткі прикметники і предикативи, які
своїми лексичними значеннями виражають можливість, бажання, необхідність,
ГОТОВНІСТЬ і т. ін.
Серед допоміжних модальних дієслів та інших модальних компонентів виділяють:
1) форми зі значенням можливості чи неможливості дії: могти, вміти, встигнути
та ін., наприклад: Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе (Леся Українка);
Бона не могла його втратити (М. Коцюбинський); Не можуть душу зігрівати ті,
що не палають, не горять (В. Симоненко); Не може при добрі той жить, хто хоче
злу й добру служить (І. Франко);
2) модальні дієслова мати, мусити зі значенням повинності, наприклад: Ми
мусили компенсувати той відчутний для суспільства вакуум, що утворився на місці
забороненої літератури, і не завжди могли це зробити (Р. Іваничук); Я щось маю
розпитати (Т. Шевченко); Спочатку я мав поїхати до санаторію відпочити
(І. Цюпа);
3) модальні дієслова з різними відтінками волевиявлення (бажаності, готовності,
згоди тощо): бажати, воліти, хотіти, мріяти, ждати, збиратися, надумати, ви­
рішити, готуватися, намагатися, пробувати та ін., наприклад: Хто ж це додумався
викопати отут криницю й отак посадити поруч горобину і калину? (І. Цюпа); Артем
нарешті вирішив одружитися (Петро Панч); Пісню змагання уперту, дзвінку я хочу
відбити у кожнім рядку, щоб буть українським поетам (Д. Павличко); Патрокл
зовсім не силкувався влучати (Б. Грінченко);
4) форми зі значенням суб’єктивно-емоційної оцінки: любити, полюбити, боя­
тися, наприклад: Усі любили послухати казку (М. Коцюбинський); Боявся тільки
починати, бо мало була надії, що пощастить (Б. Грінченко);
5) модальні дієслова зі значенням міри звичайності дії: навчитися, звикнути,
пристосуватися тощо, наприклад: Ми звикли друзів зустрічати на повну глибочінь
сердець (Л. Дмитерко);
6) дієслівні фразеологічні сполуки, переважно на основі дієслова мати: мати
можливість, мати намір, мати змогу, мати нагоду, мати звичку, мати право, напри­
клад: І тоді вони мали право скаржитись, вимагати співчуття і допомоги
(О. Гончар); Нині ж, коли народ має змогу познайомитися з В. Винниченком,
Б. Лепким, І. Багряним, В. Баркою, Є. Маланюком, коли він може вільно читати
поезію В. Стуса й І. Калинця, відбувається закономірна переоцінка наших творів, і не
всі вони витримують пробу нового часу (Р. Іваничук);
353 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
7) предикативні прикметники повної і короткої форми (здатний, спроможний
повинен, рад, схильний, ладен, змушений та ін.), наприклад: Ніхто не повинен
говорити того, крім мене (Марко Вовчок); Я ж був готов за ті стіни вмирати
(Л. Костенко),
8) усталені сполуки типу:фімозі, не в змозі, не в силі; іменники: майстер, мастак
наприклад: Ми нічого спинити не в силі (В. Сосюра); Очі не в змозі були відірватися
від його карих очей (А. Шиян).
Функціонують в українській мові й ускладнені форми складеного дієслівного
присудка, що мають у допоміжній частині два і більше інформаційно недостатні
компоненти, наприклад: Крім цього, Левко порадив йому те, чого сам ніяк не міг
зібратися зробити — оглянути місто (В. Підмогильний). Ці форми у допоміжній
частині можуть мати фазові та модальні дієслова, дієслівно-іменні сполучення з
модальним значенням, модальні прикметники, дієприкметники, іменники, при­
йменниково-іменникові сполуки, діеслово-зв’язку бути. Інформаційно недостатні
лексеми як допоміжні компоненти складеного дієслівного присудка реалізуються так:
фазові й модальні дієслова — інфінітивом; дієслівно-іменні сполучення з модальним
значенням — інфінітивом; іменні модальні лексеми — інфінітивом; дієслово-зв’язка
бути — іменними модальними компонентами, наприклад: Ми повинні вміти добре
маневрувати в горах (О. Гончар); Андрій Григорович терпіть не м іг їздити з
великим багажем (В. Винниченко).
Не кожне поєднання дієвідмінюваної форми з інфінітивом є дієслівним складеним
присудком. Інфінітив у складеному дієслівному присудку позначає дію, процес чи
стан тієї самої істоти та предмета, що й дієвідмінювана форма дієслова.
Інфінітив у складеному дієслівному присудку є суб’єктним, наприклад: Грицько
вибив собі ногу і мусив сидіти дома (Б. Грінченко); Н е м іг тоді щ е ніхто сказати
цього, навіть панство (П. Загребельний). Йому протиставлений об’єктний інфінітив,
що стосується іншої істоти чи предмета, наприклад: Він запросив Чернтиа сістш
(О. Гончар).

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.