Складений іменний присудок складається з дієслова-зв’язки та іменної частини.
Цей присудок різноманітний за морфологічним вираженням. Компонентами його є
предикативне ім’я, виражене іменем будь-якої форми, в поєднанні з особовими фор­
мами дієслова-зв’язки. Різні форми іменників, прикметників, займенників, чис­
лівників, дієприкметників виступають у ролі іменної частини складеного іменного
присудка. Дієслово-зв’язка, виражаючи граматичне оформлення складеного іменного
присудка, є показником синтаксичних категорій часу і способу, а також узгодження
присудка і підмета в числі й особі.
Іменний складений присудок становить єдність, репрезентовану службовим сло­
вом (зв’язкою) і повнозначним словом — іменем у формі певного відмінка. Ім’я
(повнозначне слово) — основний компонент складеного іменного присудка, дієсло­
во-зв’язка вказує на час і спосіб. При цьому дієслівні зв’язки або є лише спеціалізо­
ваними граматичними засобами, позбавленими лексичного значення, або ж, зберіга-
354 Синтаксис як розділ граматики
ючи певною мірою лексичне значення, вносять до присудка додаткові лексичні
відтінки.
Власне граматичними зв’язками є три зв’язки: бути, являти собою, становити.
Найчастіше вживаною є зв’язка бути; в іменному складеному присудку вона пере­
важно вживається з іменним компонентом у називному та орудному відмінках, у
знахідному відмінку з прийменником за, наприклад: Вранці на палубі я був першим
(М. Ірчан); Один з останніх його рейсів був винятковим (О. Гончар); Двері в десятий
клас були напіввідчинені (О. Копиленко).
Дієслово-зв’язка бути в теперішньому часі здебільшого мас нульову форму,
наприклад: Зелений Київ наш (М. Рильський); Дуби поважні, а ясен клен і явір
гордовиті (Леся Українка). Регулярно використовується така зв’язка в науковому
стилі, однак функціонує і в інших стилях, наприклад: Цю групу можна вирізьбити на
піраміді, бо вона є синтез і натхнення (Ю. Яновський). Роль іменної частини може
виконувати інфінітив, наприклад: Збагнуть її-ц е сонце погасить (М. Рильський).
У минулому і майбутньому часі, умовному і наказовому способі зв’язка бути вжи­
вається регулярно, наприклад: Хвилину тому був я чародій (М. Вінграновський);
Безмовний був світ (О. Гончар); Там, на землі, щось падало, цвіло, було рожеве, сине і
зелене (Л. Костенко). Зі зв’язкою бути нерідко в ролі іменної частини виступає
прийменниково-іменникова сполука у знахідному відмінку, наприклад: Він був у мене
за головного помічника (Ю.Збанацький); Згадайте — був я вам за тата
(Д. Павличко).
Часто трапляються складені іменні присудки з нульовою зв’язкою бути в теперіш­
ньому часі. Виділяють такі моделі складеного присудка з нульовою зв’язною:
1) нуль-зв’язка + іменник у називному відмінку; 2) нуль-зв’язка + іменник у родовому
відмінку; 3) нуль-зв’язка + іменник у знахідному відмінку; 4) нуль-зв’язка + іменник в
орудному відмінку; 5) нуль-зв’язка + іменник у місцевому відмінку; б) нуль-зв’язка +
прикметник; 7) нуль-зв’язка+числівник; 8) нуль-зв’язка+прислівник; 9) нуль-зв’язка
+ фразеологізм.
1. Присудок типу «нуль-зв’язка + іменник у називному відмінку» виражає по­
стійну ознаку чи властиву підметові якісну характеристику, наприклад: Я не співець
чудовної природи з холодною байдужістю її (П. Грабовський); Наш народ — океан
(П. Тичина); Хліб — багатство і могутність Батьківщини, її гордість і слава
(І. Цюпа). Постійна ознака підмета виявляється найвиразніше, коли підмет і присудок
виражені тим самим словом, наприклад: Чумацький шлях — шлях твоїх пращурів, що
проходили тут чумаками в чорних дьогтярних сорочках (О. Гончар). Часто при
нульовій зв’язці до складу присудка входять частки це, то, ось, наприклад: Світлі
вчинки — то наші мечі (П. Грабовський); Лукія — ось його щедра молодість
(О. Гончар); Бути мудрішим за себе — от завдання (О. Гончар). При іменному
складеному присудку в називному відмінку часто вживаються слова як, мов, немов,
наче, неначе, наприклад: Він для них як сподвижник Магеллана (О. Гончар); Дід
Горобець мовби кремінь (М. Чабанівський).
2. Іменний складений присудок моделі «нуль-зв’язка + іменник у родовому від­
мінку» використовується порівняно рідко. Переважно це безприйменниковий родо­
вий у значенні якісної характеристики, що часто супроводжується прикметником —
355 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
компонентом складеного іменного присудка, який несе основне інформативне Ча
вантаження, наприклад: Комбат про тебе хорошої думки (О. Гончар).
3. Порівняно нечасто з нульовою зв’язкою вживається іменна частина в зн
хідяому відмінку з прийменником. Таким присудком виражається непостійна ознака
підмета, наприклад: Вже й баба йому за космонавта (О. Гончар).
4. Орудний відмінок у ролі іменної частини при нульовій зв’язці, на відміну від
матеріально вираженої, функціонує рідко, наприклад: Критика критикою, а тон
тоном (Ю. Збанацький).
5. Присудок з нульовою зв’язкою та іменною частиною, вираженою іменником у
місцевому відмінку, створює труднощі При аналізі, ОСКІЛЬКИ місцевий відмінок
частіше виступає обставиною і є присудком, коли виражає внутрішній стан людини
рід діяльності, заняття, наприклад: Зал в огнях, кружляють пари, хвилі музики
пливуть (В. Сосюра); Село в снігах, і стежка ані руш (Л. Костенко).
6. Прикметники, виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка за
відсутності дієслівної зв’язки, передають якісну характеристику підмета і вжива­
ються переважно в формі називного відмінка, наприклад: Ще сміх наш вогкий, сльози
не солоні (М. Вінграновський); Цей ліс ж ивий. У нього добрі очі (Л. Костенко). При
прикметниках часто використовуються займенники, частки, що входять до іменної
частини, наприклад: Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов хлопчиком на шлях
(В. Сосюра); Ти дивись, який він непош т ивий! — звернувся Січкар до Варчука
(М. Стельмах).
Регулярно використовуються при нульовій зв’язці іменні частини, виражені за­
йменниковими прикметниками в називному відмінку, наприклад: Тут кожний камінь
-м ій , і кожний подих-м ій (Л. Первомайський); Там даль не така, я к у нас на Відшїні
(В. Сосюра).
Поширеними є іменні частини, що складаються з прикметника й іменника з по­
слабленим значенням, у яких основне змістове навантаження припадає на при­
кметник — основний виразник предикативності. Такими іменниками можуть бути
слова різної семантики, що є назвами істот і неістот (чоловік, хлопець, дівчина,
парубок, людина, справа, річ, час, день, пора та ін.), наприклад: А сам він хлопець
славний, сумирний (О. Гончар); Та надіятись на цю людину — справа марна
(Ю. Збанацький).
7. У реченнях з нульовою зв’язкою в ролі іменної частини вживаються й кількісні
та порядкові числівники, наприклад: Я наче сам один на великому світі (Ю. Янов-
ський).
8. Ролі іменної частини може набувати прислівник, наприклад: Полон — це гірше,
ніж смерть (О. Гончар).
9. Фразеологізми іменного типу теж можуть виконувати роль іменної частини
складеного присудка, наприклад: Сон рябої кобили все це (О. Гончар).
Зв’язки являти собою, становити в іменному складеному присудку вживаються зі
знахідним безприйменниковим відмінком. Вони переважно використовуються в нау­
ковому стилі, наприклад: М ’який ліризм становить особливу рису байок Глібова
(М. Рильський); Безособові речення становлять найбільш поширений т ип речень
односкладної будови (П. Дудик).
356 Синтаксис як розділ граматики
Деякі дієслова (складати, представляти, знаменувати, утворювати та ін.),
виступаючи в ролі зв’язки зі знахідним безприйменниковим відмінком, частково
зберігають своє лексичне значення, наприклад*. Новий час знаменує нову епоху.
Значно поширенішу групу становлять напівповнозначні зв’язки, які, крім гра­
матичного, виражають додаткове лексичне значення: виникнення ознаки, переходу з
одного стану до іншого (ставати, стати, робитися), виявлення ознаки (вважатися,
виявлятися, називатися, іменуватися, здаватися, доводитися, уявлятися), збережен­
ня ознаки упродовж певного часу (лишатися, залишатися, зоставатися). Ці дієслівні
зв’язки можуть уживатися з іменними формами називного та орудного відмінків,
знахідного відмінка з прийменником за, наприклад: Цілком розкутим відчув себе в
роботі над романом «Манускрипт з вулиці Руської», де перейшов до теми «мислі»
(Р. Іваничук); В Пальмірі не було жодної душі, яка б залишилася байдужою до вчинку
полковника Турбая (М. Руденко); Докія не помітила, як Дмитро з півпарубка парубком
став (М. Стельмах); Біла рівнина лишалася пуста (О. Кобилянська). Звичайно най-
сильніші позиції виявляє орудний предикативний при напівповнозначних дієсло-
вах-зв’язках, оскільки саме він передусім передбачається ними, що найчастіше і
реалізується.
Форма знахідного відмінка з прийменником за у функції іменної частини най­
частіше вживається з дієсловом-зв’язкою правити, наприклад: За сюжет тут
править життя в усіх своїх проявах (Петро Панч).