Граматичний центр двоскладного речення становить предикативна пара: підмет і
присудок. Якщо речення складається тільки з головних членів речення, то воно
називається непоширеним: Світали ночі, вечории дні (Л. Костенко). Славимо… Вечір
догорає (В. Крищенко). Проте цей структурний тип речення надто бідний. Тому
більшість речень, крім підмета й присудка, має ще й другорядні члени.
На противагу головним, другорядні члени не беруть участі у створенні предика­
тивної основи речення. Додаткові повнозначні компоненти, які пояснюють, поширю­
ють головні члени й залежать від них, називаються другорядними членами речення.
Другорядні члени речення вступають з головними в атрибутивні (означальні),
об’єктні (додаткові) чи обставинні відношення, тому в сучасному мовознавстві пи­
тання про другорядні члени речення пов’язується з питанням про словосполучення.
Оскільки виділення основних типів другорядних членів речення базується на пред­
ставленні різних відношень між компонентами підрядних словосполучень, то тради­
ційно атрибутивні (означальні), об’єктні (додаткові), часові, просторові, причинові та
деякі інші обставинні відношення є базою для виділення трьох типів другорядних
членів речення: означення, додатка, обставини.
Другорядні члени речення, які залежать від підмета, називають групою підмета,
ті, які залежать від присудка, — групою присудка. Наприклад, у реченні Довгі пучки
на її руках світили тоненькими кісточками (В. Підмогильний) група підмета —
довгі, на їїруках і група присудка — тоненькими кісточками. Не всі другорядні члени
речення залежать від головних членів, між ними може існувати взаємне підпоряд­
кування: на руках (чиїх?)- її; кісточками (якими?)- тоненькими.
Традиційне вчення про другорядні члени речення спирається на їх формаль­
но-синтаксичні ознаки набагато меншою мірою, ніж учення про головні члени речен­
ня. Виділення другорядних членів грунтується на кількох принципах: формальному —
за морфологічними показниками відповідного члена речення і його опорного слова;
смисловому — за характером синтаксичного зв’язку й семантико-синтаксичними від­
ношеннями між залежним і опорними членами речення.