Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ — НОМІНАТИВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ. СЛОВО І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ

загрузка...
Вчення про словосполучення і речення пройшло довгий і складний шлях. Спочатку вирізнення самої форми і сплутування двох одиниць — словосполучення 1 речення, потім пильна увага до граматичного зна­чення і засобів його вираження, 1 тільки потім розмежування слово­сполучення 1 речення за виконуваними функціями — номінативною і комунікативною.

Сьогоднішнє тлумачення співвідношення словосполучення і речен­ня не можна вважати викінченим. З розвитком теоретичної думки про валентні (сполучувальні) властивості слова проступила нечіткість межі між синтаксично- 1 фразеологічно-зв’язаними словосполученнями (М. М. Копиленко, наприклад, значно розширив у своїх працях обсяг фразеологічних одиниць, включаючи до їх складу будь-яке сполучення слів з обмеженою валентністю (пор.: карі очі, цегельний завод, глиня­ний глечик тощо)). Отже, словосполучення як номінативна одиниця випадає із синтаксису у фразеологію (лексикологію у широкому зна­ченні цього слова).

У словосполучення є багато спільних ознак з реченням: 1) обидві одиниці граматично оформлені, тобто компоненти в них пов’язані син­таксичним зв’язком; 2) будівельний матеріал у них однаковий: слово і словоформа; 3) обидві одиниці позначають розширений факт дійсності.

загрузка...

Істотними є відмінності між реченням і словосполученням як син­таксичними одиницями: 1) словосполучення виконує номінативну функ­цію, а речення — комунікативну; 2) словосполучення входить у кому­нікативну систему тільки через речення; 3) словосполученню властива інтонація називання, а реченню — повідомлення; 4) словосполучення вміщує не менше двох повнозначних одиниць, речення може склада­тися і з одного слова, пор.: відповідь землякам, лист товариша 1 Зима. Пізно; б) у словосполученні один із членів підпорядковується іншому

 

392

 

Синтаксис

 

(субординативні відношення), у реченні вони координуються одне віднос­но іншого, пор.: квіти еросі, щасливий час і Пахне троянда; Пролу­нало могутнє «ура!»; 6) усі ці відмінності є похідними від наявності в реченні предикативності; 7) з усіх наявних форм синтаксичного зв’яз­ку в реченні реалізуються всі, а в словосполученні — тільки підряд­ний прислівний зв’язок; 8) не всі сполучення слів у реченні є словоспо­лученнями. Так, не виступають словосполученнями: а) поєднання підме­та з присудком; б) вставні слова і поєднання слів: Сьогодні, можливо, буде дощ; Довге життя серед природи, звичка до споглядання, без сум­ніву. впливають на людину, надаючи їй рис, які не властиві жителю шумного міста з його динамічним напруженим пульсом життя (О. Довженко); в) аналітичні форми прикметників і дієслів (буду гово­рити, більш сильний); г) однорідні члени речення; ґ) сполучення відок­ремлених членів речення з пояснюваним словом — напівпредикативні сполучення слів (напівпредикативний підрядний зв’язок); д) члени речення, з’єднані приєднувальним зв’язком: Зробили ми вже багато, а недоліки є — і серйозні, що виступають ускладнювачами семантич­ної структури речення; є) фразеологізми та синтаксично нерозкладні конструкції: жінка похилого віку, бити байдики.

Основна функція словосполучення — номінативна. Ця ж функція притаманна й слову. Між словосполученням і словом є багато спільного, їх тотожність чітко окреслюється функціонально, за іншими ж ха­рактеристиками між ними відсутня адекватність. Словосполучення, як і слово, називає предмет, ознаку, дію, але називає поширено, кон­кретизовано.

Слово і словосполучення: 1) не є комунікативними одиницями;

2)  обоє позбавлені предикативності; 3) характеризуються номінатив­ною функцією; 4) система форм слова і словосполучення визначувана стрижневим словом; 5) виступають будівельним матеріалом для речен­ня. Водночас між словосполученням і словом є істотна різниця: 1) у них різна кількість смислових показників; 2) словосполучення є мінімальним контекстом для слова; 3) у словосполученні активно ви­являються граматичні категорії опорних слів; 4) словосполучення бу­дується тільки на основі підрядного зв’язку.

Словосполучення — це номінативна синтаксична одиниця, яка скла­дається з двох і більше, пов’язаних підрядним зв’язком, повнознач­них компонентів, один з яких є стрижневим (головним), другий — залежним (пор. погляд В. А. Бєлошапкової, яка визнає за словосполу­ченням структурувальну функцію, при такому підході в розряд сло­восполучень входять і сурядні одиниці [Велошапкова 1977, с. 74-75]). Інколи лінгвісти звертають увагу на те, що сурядні словосполучення є наслідком згортання лексично тотожних одиниць, звідси і постають функціонально однорідні члени речення: Мати співає пісню, і дити­на співає пісню -* Мати й дитина співають пісню [Вихованець 1993, с. 191]. Вирізнення сурядних словосполучень на рівні їх відтворюва- ності є некоректним, що й засвідчує їх констатація як вторинних еле­ментів синтаксичної системи.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.