Другорядні члени речення виділяють з урахуванням формально-граматичних і
семантико-синтаксичних ознак, причому більшою мірою спираючись на семантичні.
Тому при визначенні другорядного члена речення слід брати до уваги:
• його семантико-синтаксичні функції;
• входження/невходження до номінативного мінімуму речення;
• морфологічне вираження і засоби зв’язку з опорним членом речення;
• синтаксичну роль;
• лексичне значення опорного і залежного членів речення;
• позиційну закріпленість/незакріпленість при актуальному членуванні речення;
• співвідношення з відповідним компонентом семантико-синтаксичної структури
речення.
Кожен другорядний член має свої диференційні ознаки.
360 Синтаксис як розділ граматики
Визначальними чинниками теоретичного тлумачення другорядних (як і головних)
членів речення є:
• структурно-семантичний і формально-граматичний напрями аналізу синтак­
сичних одиниць;
• категорійний статус членів речення;
• багатоаспектність;
• структурні й семантичні ознаки;
• врахування значення відношень члена речення з іншими і його власного лек-
сико-граматичного значення;
• встановлення типологічних питань при кваліфікації членів речення;
• констатація явищ перехідності.
Поділ членів речення на головні та другорядні переважно збігається з їх обов’язко­
вістю/факультативністю. Якщо головні члени речення завжди є обов’язковими, то
другорядні — переважно факультативні. Однак деякі другорядні члени, зокрема прямі
Додатки, що реалізують значення присуцків (перехідних дієслів), є обов’язковими,
наприклад: Тим часом гінець доганяє світання і клаптями ночі доточує дні
(Л. Костенко); Дорогоцінні дні я біля тебе знищив (М. Вінграновський). Також
структурно обов’язковими в односкладних безособових реченнях є непрямі додатки у
формах давального, орудного, родового відмінків (давальний суб’єкта, суб’єктний
інструменталь, суб’єктний генітив), наприклад: Йому не спалось; Мені не сиділось;
Снігам замело дорогу; Водою залило увесь луг; Сльозам немає влади. Нема закону.
Перешкод нема (М. Вінграновський). Це ж стосується й деяких обставин місця, що
вживаються при позначенні середовища чи обстановки, наприклад: Скрізь цвіло. Зі
стріх капало.
Традиційно виділяють три класи другорядних членів: додатки, означення, обста­
вини. При цьому враховують передусім семантичні (значеннєві) ознаки, що по-різ­
ному взаємодіють з формальними. Так, виокремлення прямих і непрямих додатків,
узгоджених і неузгоджених означень грунтується на формальних показниках; дифе­
ренціація обставин здійснюється за значеннєвими параметрами.