Прямий додаток — це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо пере­
ходить дія. Він завжди є конструктивно необхідним компонентом речення, реалізу­
ється лише при перехідних дієсловах, конкретизуючи їх значення, наприклад: Лампа
під білим абажуром золотила нові соснові стіни (М. Коцюбинський); Снігом
віконечко наше забило (П. Куліш); Пассатний вітер нам вітрило рве (М. Зеров).
Прямий додаток може означати об’єкт фізичної дії (побудувати завод, зруйнувати
міст, викопати криницю), об’єкт сприйняття (побачити гори), об’єкт почуття
(відчувати радість), об’єкт мислення {уявляти перспективу).
З урахуванням семантики перехідних дієслів та залежного компонента виділяють
кілька різновидів прямого додатка:
1) додаток, що означає предмет, на який дія переходить повністю, переводячи його
до іншого стану (опорними є дієслова бити, ламати, прати, гризти, мочити, косити,
пояснювати, освітлювати, звеличувати, спотворювати, наповнювати, білити,
жати та ін:), наприклад: Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко); Море било й
гризло його, як прибережну скелю (М. Коцюбинський);
2) додаток, що означає предмет, який є наслідком відповідної дії (опорними сло­
вами є дієслова писати, будувати, зводити, скликати, створити, відкрити, сформу­
лювати, влаштовувати та ін.), наприклад: Я вірші став писать під вечір золотий
(В. Сосюра); Дві скелі створили печеру (О. Досвітній);
363 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
3) додаток, який конкретизує значення опорного дієслова, виконуючи з’ясувальну
функцію (в ролі опорних виступають дієслова слухати, чути, бачити, розуміти
ненавидіти, визначати, уявляти, запевняти, вітати, дивувати, вчити, пам ’ятатц
терпіти, переносити та ін.), наприклад: Чи я ж би терпіла бридкі твої пута? (Леся
Українка); Непримиренністю своєю навіть батька часом дивує (О. Гончар);
4) додаток, який поєднується з обмеженою групою безособових дієслів фізичного
стану в односкладному-безособовому реченні (лихоманити, морозити, тіпати
нудити, трясти, трусити), наприклад: Платона лихоманило і заливало потам
(М. Заруцннй); Софійку аж тіпало від образи та злості (А. Дімаров).
Основним способом вираження прямого додатка є знахідний безприйменниковий
відмінок, що залежить від перехідного дієслова, наприклад: Війна з німцями
вибухнула в той рік, коли я закінчував Полтавське землемірне училищ е (Петро
Панч); Тобі ми з товариством сповідаємо і молодість свою і сивину (М. Він-
грановський); Спадає вечір сторожко, помалу, ворушить зорі в темряві криниць
(JL Костенко).
Прямий додаток у двох випадках може виражатись і родовим безприйменниковим
відмінком:
1) за наявності при перехідному дієслові заперечної частки не, наприклад: Та
слави людської зовсім ми не бажали (І. Франко); Але землі нашої вороги, не могли
знищити (І. Цюпа); Я не люблю ненависті в собі (Д. Павличко); Ой не шуми, вітре,
вітре з України, і не край ти серця, дум моїх не рви (В. Сосюра);
2) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину, наприклад:
Гаразд, моя доню Ізольдо, я золота в сонця візьму, блакиту морського позичить
попросим русалку саму (Леся Українка).
Другий різновид не всі мовознавці розглядають як прямий додаток. Зокрема в
академічному синтаксисі української мови родовий партитивний (лат. partes —
частина), що вказує на часткове чи невизначене щодо повноти охоплення об’єкта
дією, теж розглядають як різновид непрямого додатка.
Прямі додатки, виражені формою родового відмінка, можуть виступати й у формі
знахідного відмінка (купити води — купити воду, випити молока — випити молоко, не
чути музики — не чути музику, не слухати матері — не слухати матір), наприклад:
Хіба він не зривав царські портрети? (Петро Панч). Іноді ж із заперечною часткою не
вживається лише форма знахідного відмінка займенникового іменника, наприклад:
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (І. Франко).
Периферію прямого додатка становлять конструкції з подвійним синтаксичним
зв’язком, у яких додаток у семантико-синтаксичному плані визначається стосовно
двох пов’язаних із ним компонентів складного (подвійного) присудка. Безпосередньо
залежачи від дієслова (першого компонента складного присудка), прямий додаток
вказує на об’єкт дії, а стосовно прикметникового компонента (чи його еквівалента)
він виступає як суб’єкт стану, наприклад: Ми побачили його веселим <— Ми побачили
його+Він був веселий. З погляду сучасного трактування членів речення члени речення
з подвійним синтаксичним зв’язком називають дуплексивами (лат. duplex — по­
двійний).