Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Внесок мовознавців у вивчення односкладних речень

Речення з одним головним членом здавна привертали увагу вчених. Однак і в
сучасному мовознавстві нема однозначного тлумачення, чіткого окреслення об’єк­
та дослідження. Виокремлення формально-граматичного, семантико-синтаксич-
ного і комунікативного аспектів синтаксису сприяє уточненню поняття одно-
складності з формально-граматичного і семантичного погляду.
Представники логіко-граматичного напряму (М. Греч, О. Востоков, Ф. Буслаєв)
розглядали односкладні речення як неповні, оскільки вони вважали, що в реченні як
синтаксичній одиниці обов’язковою є двочленність структури, допускаючи при
цьому пропуск одного з головних членів речення-судження. При цьому в реченні
375 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
обов’язкова наявність присудка. Тому номінативні р еч ен н я трактувались як
неповні.
Присудок як найважливіший компонент речення розглядався представниками
психологічного і формально-граматичного напрямів (О. Потебня, П. Фортунатов
Д. Овсянико-Куликовський, М. Петерсон, Д . Кудрявський). Іоловний член одно­
складного речення, виражений називним відмінком іменника, визначався як при-
судок. Так, П. Фортунатов у реченні Пожежа визначає слово пож еж а як пси­
хологічний присудок, а психологічним підметом, на його думку, є уявлення про
полум’я, дим, які він щойно бачив. О. Рудне в зазначає з цього приводу: «Це означає,
що П. Фортунатов, підходячи до характеристики односкладного речення з пси­
хологічної точки зору, розглядає підмет і присудок не з боку вираження в мові
взаємозв’язку явиш реальної дійсності, а з погляду поєднання безпосереднього
сприйняття явища зі словесним позначенням його в мові (реченні)».
Вагомий внесок у вивчення односкладних речень уніс О. Шахматов. На його
думку, в односкладних реченнях чітко не виражені ні підмет, ні присудок, тому слід
стверджувати тільки про головний член речення, який формально можна ототож­
нювати з підметом чи присудком.
Саме на погляди О. Шахматова спирається більшість сучасних мовознавців при
встановленні типів односкладних речень та характеристиці головного члена.
За морфологічним вираженням головного члена речення О. Пєшковський ви­
діляє дієслівні безособові, дієслівні неозначено-особові, номінативні та інфінітивні І
речення.
Українські мовознавці поступово запроваджували свою термінологію. О. Си- І
нявський виділив безпідметові речення, речення з відносною безпідметовістю (не­
означено-особові та узагальнено-особові), безприсудкові речення (називні); І
Л. Булаховський — безособові і відносно-безособові речення, називні. В акаде- І
мічному синтаксисі української мови використано усталену в сучасному східно- І
слов’янському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють І
односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, І
безособові, інфінітивні та номінативні речення.
Проте і нині спостерігаються спроби удосконалити існуючу класифікацію одно- І
складних речень. І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська навіть замінюють термін І
■односкладні речення* на «одноядерні речення», які поділяють на одноядер- І
но-двокомпонентні й одноядерно — однокомпонентні. Найбільше дискусій із приводу І
означено-особових, неозначено-особових і узагальнено-особових речень, які І
деякі вчені залишають поза межами односкладних речень.
На думку А. Загнітка, розглядати односкладні речення слід з урахуванням І
нерівнорядності формально-граматичної і семантико-синтаксичної площин речен-
нєвої структури, а також нерівнорядності всіх типів односкладних речень, «оскіль­
ки з-поміж них вирізняються речення з яскраво вираженою особовою семан­
тикою». Саме це й зумовлює віднесення означено-особових, неозначено-особових,
узагальнено-особових односкладних речень до двоскладних (В. Сімович, І
Ю. Шерех, І. Вихованець, Н. Шведова, Г. Золотова). Не викликає сумнівів статус |
безособових речень.
Периферійною ланкою дієслівних односкладних речень є означено-особові
структури, що найбільшою мірою наближаються до двоскладних речень. Озна-
376 Синтаксис як розділ граматики
чено-особові, неозначено-особові та узагальнено-особові речення А. Загнітко
кваліфікує як двоскладні на рівні семантико-синтаксичної структури і як одно­
складні, парадигматично співвіднесені з двоскладними, у формально-граматичному
вимірі.
Щодо визначеності-невизначеності суб’єкта дії (стану) односкладні речення
займають проміжне положення: вони перебувають за двоскладними реченнями; за
ними розміщені нечленовані речення (еквіваленти речення). У двоскладних речен­
нях суб’єкт дії (стану) окреслений найчіткіше, оскільки в них наявний підмет, що
його репрезентує; максимальна невизначеність такого суб’єкта властива сло-
вам-реченням.
З ’ясовуючи співвідношення речення і судження, деякі вчені схиляються до
думки, що двоскладні речення виражають двочленні судження, а односкладні —
одночленні, в яких предмет судження може бути не виражений.
Грунтуючись на теоретичних положеннях праць «Сучасна українська літера­
турна мова: Синтаксис* (1972), «Теоретична фанатика української мови: Син­
таксис» (2001) А. Загнітка та ін., виділяємо такі типи односкладних речень з
урахуванням формально-граматичних і семантичних ознак: означено-особові,
неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні, які
за способом вираження головного члена поділяються на дієслівні (означено-осо-
бові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та іменні
(номінативні) речення.
Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути поширеними і непоши-
реними, повними і неповними.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.