Ці речення викликають найбільше дискусій у сучасному мовознавстві. Одні
лінгвісти беззастережно відносять їх до односкладних, інші — до двоскладних.
Такі речення без займенникового підмета я, ти, ми, ви О. Пєшковський, Л. Була-
ховський вважали неповними. І. Вихованець відносить їх до двоскладних і кваліфікує
як «речення з лексично вираженим дієслівним простим присудком у формі першої і
другої особи теперішнього та майбутнього часу, а також наказового способу і лек­
сично не вираженим (нульовим) підметом у формі першої та другої особи займен­
никових іменників (так звані означено-особові речення)». Такий підхід зумовлений
кваліфікацією лінгвістами елементів я, ти, він (вона, воно), ми, ви, вони як аналітич-
378 них морфсм-префіксів, що виражають особу дієслова. Отже, на формально-грама­
тичному рівні ці речення односкладні, оскільки в них предикативність виражається
одним компонентом — головним членом речення. У цих реченнях на першому плані
перебуває не особа, а дія чи стан, наприклад: Летим. Дивлюся, аж світає (Т. Шев­
ченко); Зачекайте тут кілька хвилин (І. Драч); Втрачаю останні сили (І. Цюпа);
Отримаю зараз копійку, дістану Ь схованки ще дві і вже сьогодні матиму оселедця
(Петро Панч); Благословляю і люблю твоє чоло двадцятивесне (М. Вінграновський);
Криши, ламай, трощи стереотипи (Л. Костенко); Увіходимо (С. Васильченко).
Означено-особові речення цілком самостійні, як і двоскладні з підметом-за-
йменником. їхня самостійність зумовлена передусім тим, що дієслівне закінчення
чітко вказує на особу, якої стосується дія чи стан. Тому односкладні означено-особові
речення є повними. До того ж вони нерідко вживаються одночасно з двоскладними
реченнями, у яких є потреба наголосити на особі мовця чи співрозмовника; у такому
разі підмет-займенннк є функціонально вагомим компонентом, наприклад: В далекій
дорозі найду або долю або за Дніпром ляжу головою… А ти не заплачеш. А ти не
побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).
Головний член односкладних означено-особових речень виражається:
1) дієсловом першої особи однини та множини дійсного способу, наприклад:
Почувши від батька, що вчитимуся там, я з підстрибом вискочив на вулицю (Петро
Панч); / чую тишу (Л. Костенко); Доберемося за три годиночки за стонадцять верст
до родиночки (Л. Костенко); Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за
втому! (Л. Костенко); Нічого не хочу знати про твої особисті справи (І. Драч);
Привезем гарбу соломи та замісим з нею глини (М. Вінграновський); Вчорашню тінь
коханої люблю (М. Вінграновський);
2) дієсловом другої особи однини та множини дійсного способу. Такі речення
функціонують переважно в діалогічному мовленні, наприклад: Хочете заробити кар­
бованця? (Б. Грінченко); Може, на зорі літатимеш сині? (М. Пригара); По обіді
йдете на озеро. Потім до лісочка. А доки повернетесь назад, дивись і до вечері
збиратися час (І. Сочивець);
3) дієсловом наказового способу, наприклад: Гори. Щезай в пожежах самоспа­
лень, в гірких руїнах власних попелищ! (Л. Костенко); Смеркає — грай. Розвиднюється
— грай (Л. Костенко); Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за
край дорогий (В. Сосюра).
Дієслово у формі третьої особи не може бути головним членом односкладного
означено-особового речення, оскільки ця форма не вказує на конкретну особу, як і
форма минулого часу дієслова, наприклад: Іду автобусом, їдеш автобусом — їде авто­
бусом; Останнім часом він ніколи не зривав машину, як то роблять деякі автамобіліс-
ти-при-ватники, хизуючись потужністю двигуна. Навіть коли поспішає, все одно
педаль зчеплення відпускав м’яко, швидкість не перевищував ніколи (І. Цюпа).
Використання односкладних означено-особових речень у мовленні засвідчує ди­
намічність висловлення, а також сприяє уникненню повторення тих самих членів
речення, виражених займенниками.