У системі односкладних речень безособові структури є центральним типом (це
засвідчується в багатьох спеціальних дослідженнях, підручниках, посібниках),
шмроао використовуваним у мові Й різноманітним за своєю будовою.
Семантичною основою безособових речень є відсутність активного діяча (носія
ознаки), бо вказівка на нього виражається непрямим відмінком, наприклад: Я граю
м оя» — Мені грається легко. У безособовому реченні М ені граєт ься легко є вказівка
на дійову особу (мені), однак неможливість уживання форми називного відмінка
wmobjuot дію як таку, що відбувається незалежно від діяча. Через відсутність суб’єкта
jBf ям стану як активної сили безособові речення не можуть бути спонукальними.
З урахуванням морфологічної природи головного члена безособового речення та
Вето загальної семантики виділяють кілька різновидів безособових речень.
| _________ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОНА__________________
$І2 с г
| . Вмете безособові речення Голпмнй член виражений безособовим м и юш иї
Таких дієслів порівняно небагато; одні і них уживаються без афікса -ся, інші —
з афіксом -ся (смертним, сутеніти, сттаят вечоріти, ро тиднятися. т лнпм т и.
тити. хотітися кортіти, лихоманити. швртттт та іи.) Речення цього ріі-
новиду поділяють на кілька підгруп:
а) речення, в яких міститься повідомлення чи запитання про стихійні явища, стани
і пронеси в навколишньому сереловиші. наприклад: Потемнію *р*п (Ь Г р м ч т ю ).
Вже смеркалося (Б. Грінченко); Счу ш раз (А Тесленко); (прать сяімляф (С Ва-
сильченко); Тим часом роївиднйося. світліо (М. Рильський). Головний член безосо-
бових конструкцій може мати аналітичну форму, по ск шдаєгься і інфінітива їв
дієслівної зв’язки буят чи допоміжних дгсли починати. іув^рм п ш і и. ставати га
ін.. наприклад: Незабаром має світати (М. Трублаїні); Іл гг й сіріти почало
(І. Цюпа);
б) речення, в яких виражаються переживання, настрої й фізичні відчуття людини,
незалежні від її волі. Ці речення лише вказують на особу, виражену формою непря­
мого відмінка, наприклад: В голові у Соломії розвиднілось (М Коцюбинський):
Світати у мозку в людей почало (Л. Первомайський):
в) речення, в яких виражаються модальні значення бажання (небажання). що кон­
центруються в семантиці головного члена, переважно складеного, який поєднує без­
особове дієслово хочеться (не хочеться), кортить, манить, вабить та ін. як допо­
міжне з інфінітивом зі шаченням конкретної дії; подеколи інфінітив може опускатися,
наприклад: Не хочеться туди (С. Васильченко): А от писар. Кортить йому з
панночкою ромам вчинити (М. Гру шевський); Хотілося ній ти в найдальший куток
канапи, поруч іі Валею або й Алею, і слухати (Ю. Смолич); Йому хотілося бити замш
поклони і молитися (Ю. Смолич). До цієї підгрупи відносять і речення, в яких у
складеному головному члені інфінітив поєднується і дієсловами м значенням необ­
хідності, можливості та ін., наприклад: Недовго їм довелось шукати води (М Коцю­
бинський); ГІрийшлось пробиратись помацки (Панас Мирний); Перший наш
хліборобський день най довелося робити на палі в сільс ького старости (Ю. С молич);
г) речення, що вказують на успіх (неуспіх), певний внутрішній стан особи. Голов­
ний член таких речень виражений дієсловами типу таланити, щастити, фортунити
У цих конструкціях переважно наявний давальний відмінок суб’єкта, який зрідка
може опускатися, наприклад: Остапові пощастило, однак, /ачепшпш ь якось за при­
бережну вербу (М. Коцюбинський); Репетюкові ш Толянкові нарешті пощасти те
видертися (Ю. Смолич); Є ж на світі невеїучі люди, яким ні • чому не таланить
(М Стельмах);
г) речення, що вказують на наявність/відсутність деяких кількісних змін, явиш чи
станів у навколишньому середовищі. У їх складі постійно функціонує додаток у формі
родового відмінка, наприклад: Бракує арфі струн, співцеві емт (Леся Українка)
2. Безособові речення, головний член яких виражений особовим дислоааи, ужи­
тим у безособовому значенні. Вони найпоширеніші в сучасній українській мові, їх по­
діляють на дві підгрупи і урахуванням морфологічного вираження головного члена.
а) безособові речення з головним дієслівним членом без афікса «сн Вони
означають:
383 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
— природні явища, фізичні процеси, що мають певні просторові межі, наприклад-
Затихло в хаті (С. Васильченко); У хаті все темнішало та темнішало (Марко
Вовчок); Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах);
— природні процеси, реалізовані з допомогою якогось предмета, що виконує дію або
ж явища природи, що є джерелом дії (стану); тому в таких реченнях переважно
наявний непрямий додаток в орудному відмінку, а вони синонімічні з двосклад­
ними реченнями, наприклад: Дужче обвіває густим, теплим духом чебрику, щ0
росте понад межею (В. Винниченко); Прохолода повіяла з лісу (М. Стельмах)-
Пахне димом (Н. Рибак); Кілька днів підряд мело колючим снігом (В. Козаченко)*
Од ріки тягне прохолодою (В. Козаченко); І враз Зілова рясно зросило гарячим
потом (Ю. Смолич); Завіяло, заговорило снігом у полі, попід садом і в саду (М. Він.
грановський);
— фізичні та психічні стани людини, її настрої, переживання, сприймання, відчуття,
наприклад: Шумить у голові йому, дзеленчить (А. Тесленко); Хоч всередині
Аркадія трясло, але зовні він зберіг цілковитий спокій (І. Вільде); В голові гуло й
гриміло куди дужче (Ю. Смолич).
До речень цієї підгрупи належать і такі, головний член яких виражений особовими
дієсловами минулого і майбутнього часу не було, не буде, вжитими в безособовому
значенні, наприклад: Не було нікого (М. Коцюбинський); А Соломії не було (М. Коцю­
бинський); Плати ніякої не було мені (А. Тесленко); У цей день у школі не буде
навчання; Навіть і снопів уже не було (Петро Панч);
б) безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом -ся. Більшість
безособових речень позначають різні процеси сприймання, мислення, мовлення
тощо. Порівняно незначна частина їх означає фізичні явища, джерелом яких є суб’єкт,
неозначений у комунікативному плані, наприклад: Дихалось важко (М. Коцю­
бинський); Стручисі не спалося (Б. Грінченко); Добиралось геть-геть за північ
(Панас Мирний); Не спалося дівчині (М. Грушевський); Як глибоко зітхнулося
(Ю. Смолич).
Безособові речення з головним членом, вираженим особовим дієсловом у безосо­
бовому значенні, функціонують як головні частини складнопідрядних речень з під­
рядними з’ясувальними, що виконують роль підметів. Найчастіше головним членом
таких безособових конструкцій є дієслова сприймання (бачиться, здається, вва­
жається, сниться, чується та ін.), на означення процесів мислення і мовлення, що не
заплановані, наприклад: І снилось, як гаряче дихають дні (А. Малишко); їй здалося,
ніби за стіною хтось розмовляє (М. Трублаїні); Згадалось Тоні, як позаторік на свято
урожаю поїхали колективно з Центральної до моря купатись (О. Гончар).
У реченнях цього різновиду часто спостерігається відношення до суб’єкта, вира­
женого словами щось, усе, наприклад: На Боєвій горі щось світило і витріскувало
сухим житом, а троянівці подейкували, що «ото вже підлазить германець, щоб
запалити село» (Г. Тютюнник). Зі вставкою щось синтаксична безособовість лік*
відусться, і речення перетворюється на двоскладне незважаючи на те, що підмет щось
ие вносить конкретного значення суб’єкта.
3. Безособові речення, у яких головний член виражений незмінною предикативною
формою на -но, -то, наприклад: 3 чотирьох її класів було винесено парти і просто на Синтаксис як розділ граматики
підлогу накидано горами сіна (Ю. Смолич); Даровано людині, щоб дивилась, а
мабуть, не надивишся й до останнього подиху (0. Гончар).
У реченнях цього типу головний член означає стан як результат дії в минулому,
а іноді результат дії, не зумовлено! волею людини, наприклад: Віконця замуровано
морозом (Панас Мирний); Дивлюся-ранкам вже заволочено серпанком сіреньке небо
(Леся Українка); Занедбано цвинтар, лише великодніми святами сходяться сюди
якісь бабусі на поминки… (О. Гончар); Отже, приймати подарунки було поміж нас
суворо заборонено (Ю. Смолич).
Часто в таких конструкціях при головному члені наявний додаток у формі оруд­
ного відмінка, наприклад: Зал залито яскравим сліпучим світлом (Ю. Яновський).
Ці речення співвідносні з двоскладними конструкціями, в яких складений іменний
присудок виражений пасивним дієприкметником, наприклад: Ой у полі жито
копитами збито (Нар. творчість)-О й у полі жито копитами збите.
4. Безособові конструкції, головний член яких виражений прислівником. Серед них
виділяють кілька підгруп, однією з найпоширеніших є така, головний член якої
виражається предикативним прислівником типу болісно, боляче, безлюдно, весело,
гарно, відрадно, добре, прикро, радісно, сумно, тепло, страшно, тихо, холодно та ін.
Вони часто поєднуються з дієсловами-зв’язками було, буде, стало, стає, стане та ін.,
а також з інфінітивом як залежним компонентом, наприклад: Ставало вогко й холодно
(М. Коцюбинський); В повітрі стало тепліше (М. Коцюбинський); Стало просто
хмарно, сіро і тоскно (Ю. Смолич); Від їхніх пісень робилося так тоскно, що аж за
серце брало (Петро Панч); Глеювата глина набиралась на чоботи, і стало важко йти
(О. Гончар); Я к йому приємно стояти серед такого зеленого побратимства, роз­
кинувши широко вузлуваті руки свої, підставивши небу кучеряву голову (1. Цюпа).
Із цієї підгрупи поширеними є структури з предикативними прислівниками
дієслівного походження на означення сприймання: видно, видко, помітно, чутно.
У таких реченнях знахідний відмінок часто обов’язковий. Тому деякі мовознавці
кваліфікують такі речення як двокомпонентні не підметово-присудкові. Знахідний
відмінок зазвичай перебуває у постпозиції й виконує функцію об’єкта, наприклад:
Коли злізт и аж на поміст, видно зелені ліси за Ґонтовим Яром і за Кириковою Січкою,
балку за Яловенковим млином і хрест на посуньківській церкві (Петро Панч); І тихо
видно білі дива, на руку руку ніч кладе… (М. Вінграновський); В темряві видно було
одне тільки небо — далеке, темне, як оксамит (С. Васильченко); Чутно стрілянину з
рушниць та вибухи з гармат (Є. Кротевич); Подеколи видко було то тут, то там
дядьків, коней, плуги (В. Винниченко).
Часто аналогічні конструкції трапляються і при запереченні. У такому разі пози­
цію знахідного відмінка займає родовий, наприклад: Не видно було навіть комиша,
що ст ирчав густо, як жито на ниві, круг них (М. Коцюбинський); А лісу й сліду не
видко було нігде (В. Винниченко); У дворі не видно було нікого (Петро Панч). Ці пре­
дикативні прислівники часто передбачають давальний відмінок суб’єкта (тобі, йому,
мені, нам), наприклад: Тим часом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед
грубкою (М. Коцюбинський).
Окрему підгрупу становлять безособові речення, в яких головний член виражений
модальними прислівниками типу необхідно, можна, не можна, доцільно, треба,
385 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
пов’язаними з інфінітивом, наприклад: Треба було дочекатися світу (М. Коцюбин­
ський); З-за високого та густого, як щітка, комишу не можна було нічого розібрати
(М. Коцюбинський); Але перед тим, перед їжею, перед обідом, треба було хоч на
секунду спочити (Ю. Смолич); Треба вертатися назад (Б. Грінченко); Годі вже далі
іти (А. Тесленко); Можна ще побігти на ставок (Петро Панч).
5. Безособові конструкції, головний член яких виражений предикативними сло­
вами типу гріх, біда, жаль, досада, сором, шкода, час, пора та ін. Деколи вони
можуть поєднуватися з інфінітивом, наприклад: Час одпочить, попоїсти
(А. Тесленко); Жаль стало батька (М.Коцюбинський); Чи не пора нам спуститись в
долину? (М. Коцюбинський); Тієї землі забути нам не сила (С. Крижанівський); Мені
стало себе шкода (Петро Панч).
6. Безособові речення з головним членом, вираженим предикативним словом нема,
при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінка, що називає особу чи
предмет; відсутність яких стверджується, наприклад: Тут нема вже рятунку (М. Ко­
цюбинський); Нема на хліб (Л. Костенко); Тебе немає (Л. Костенію); Місяця нема, не
народився (М. Грушевський); Тау вас тут нічого нема (М. Грушевський); Ну що ж,
нема лісу, то й нема (В. Винниченко). Такі конструкції можуть бути еліптичними,
наприклад: І нігде ні садочка, ні квіток! (І. Нечуй-Левиць кий); У Зарицьких, хоч і
свята сьогодні ніякого, а гостей повно (Н. Рибак); Навколо ні душечки (М. Коцю­
бинський); Ні гудків паровозів, ні відгомонів з депо, ні стукоту моторів з естакади, ні
клацання буферів з запасних колій і парків (Ю. Смолич).
У парадигматичному плані (не було — нема — не буде) такі конструкції доцільніше
розглядати разом з реченнями, в яких головний член виражений особовим дієсловом у
безособовому значенні, наприклад: Дощу не було -Д ощ у нема -Д ощ у не буде.
Отже, безособові речення залежно від морфологічної природи головного члена
реалізують різні значення (За К. Шульжуком).