Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Односкладні інфінітивні речення

Інфінітивні речення у системі односкладних конструкцій становлять дещо одно­
типні структури, що виражають широке коло модальних значень.
Тривалий час інфінітивні речення не виділяли в окремий тип, а розглядали їх серед
безособових (у XIX ст. — Ф. Буслаєв, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; у XX ст.
— Є. Галкіна-Федорук, Л. Булаховський, О. Руднєв). Проте уже О. Пєшковський
інфінітивними називав речення, головним членом яких є незалежний інфінітив.
О. Шахматов розглядав ці речення ширше, виділяючи інфінітивні безпідметові ре­
чення та інфінітивно-дієслівні безособові речення. Поєднання ж у реченнях інфініти­
вів з безособовими дієсловами, предикативами й іменниками О. Шахматов кваліфіку­
вав як головні члени двоскладних речень.
У сучасному мовознавстві щодо інфінітивних речень, дотримуються поглядів
О. Пєшковського (К. Тимофеев, О. Гвоздев, В. Бабайцева, Б. Кулик, П. Дудик, А. За-
гнітко та ін.). Проте деякі вчені до інфінітивних відносять і речення з допоміжними
дієсловами бути, стати, виявлятися та ін. (Н. Шведова, Г. Золотова), що не пере­
конливо. Дискусійною є й проблема кваліфікації цих речень як дієслівних чи іменних.
386 Це зумовлене природою інфінітива, який зберіг окремі ознаки іменного походження.
Тому багато мовознавців уважають, що інфінітив може виконувати функцію не тільки
присудка, а й підмета і додатка (Ф. Буслаев, О. Шахматов, О. Пєшковський та ін.).
Проте О. Потебня з цього приводу зазначає, що «інфінітив тільки був колись іменем,
але не залишився ним, чи, як кажуть інакше, що він є ім’я в етимологічному і рід
дієслова в синтаксичному відношенні».
За структурою інфінітивні речення відрізняються від тих безособових, у яких
інфінітив є синтаксично залежним. Такі односкладні речення є безособовими (.хо­
четься працювати, можна відпочити, треба написати). Інфінітивними ж є речення з
головним членом — інфінітивом без частки би (б) або з часткою би (б).
1. Інфінітивні речення без частки би (б), їм притаманні такі модальні значення:
— необхідності, неможливості, неминучості, наявності/відсутності дії чи стану,
наприклад: Тепер тільки підвестись, постукати в шибку й просунути між ґрат
клунок (В. Винниченко); Івашкові не терпілось: хоч на хвилину взяти голуба в руки
й порахувати пір ’я в хвості та на крилах (В. Винниченко); Поблизу чути гомін, а
людей не видно (С. Васильченко); Бігти Миколі до саги мимо Ягоровоїхати, мимо
солом ’яного дідового палацу (О. Гончар); Погасло небо. І землі не чути (М. Він*
грановський); У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки
(О. Гончар);
— сумніву, вагання щодо доцільності чи необхідності дії (стану), названої інфі­
нітивом, наприклад: За що вам ворогувати? (М. Стельмах); Чом же про те не
дбати? (Леся Українка); Що, може, першої любові не дочекатись, не допить?
(А. Малишко);
— спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання (невико­
нання) певної дії, наприклад: Мечем до нього прорубати путь (Леся Українка);
Примружити очі й замовкнути. Не говорити, не чути! Повідчиняти вікна! Про­
вітрить оселю! Витнуть разом із сміттям і тих, що смітять (М. Коцю­
бинський).
2. Інфінітивні речення з часткою би (б). Вони виражають широке коло модальних
значень. Залежно від цього їх поділяють на кілька підгруп:
‘ — речення, що виражають дію (стан), бажану чи небажану для мовця. У разі
небажаності інфінітив поєднується із заперечною часткою не, наприклад: Бодай
би вік не бачить цих бояр (Л. Костенко); Відпочити б з дороги (Леся Українка);
Може б нам полинути у вирій? (Д. Павличко);
— речення, що дають оцінку здібностей співрозмовника, вказують на часту схиль­
ність мовця до певної дії (вчинку), наприклад: От злізти б тут. побігати по
широкому полю або полежать в траві (М. Коцюбинський); Вам тільки б сміятися
(М. Стельмах).
Як окремі різновиди інфінітивних речень виділяють:
а) інфінітивно-називні речення. Особливість їх полягає в тому, що інфінітив (го­
ловний член), називаючи якусь дію чи процес, має констатаційне (описове) значення,
наприклад: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що далі? (В. Самійленко);
б) інфінітивно-безособові речення. Вони переважно заперечні. У ролі головного
члена цих речень найчастіше виступають дієслова сприймання, деколи мислення типу
_____________________Синтаксис як розділ граматики___________________ ____
387 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
чути (не чути), пізнати (не пізнати). Тому вони’синонімічні до тих безособових
речень, головний член яких виражається предикативним прислівником зі значенням
сприймання, наприклад: Музики не чути — Музики не чутно.
Отже, інфінітивні речення залежно від структури головного члена (з часткою
би (б) чи без неї) реалізують різні модальні значення.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.