Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Односкладні номінативні речення

З-поміж інших типів односкладних речень номінативні вирізняються тим, що за
способом вираження головного члена належать до іменних конструкцій.
Ці речення упродовж тривалого часу не виокремлювали і трактували як неповні
двоскладні, безособові тощо. В українській синтаксичній науці кінця XIX — початку
XX ст. як односкладні речення їх розглядали В. Возняк, В. Гнатюк, М. Грунський,
П. Залозний, О. Курило, К. Німчинов, І. Огієнко та ін. Наприклад, О. Шахматов серед
номінативних іменних односкладних речень виділив: односкладні безприсудко­
во-підметові речення (іменні номінативні, кількісно-іменні, іменні ґенітивні, займен-
никово-генітивні, прийменниково-іменні) та односкладні присудково-без-підметові
речення.
Подальші дослідження пов’язані з диференціацією номінативних речень.
3 8 8 Синтаксис як розділ граматики
функція номінації (називання) у мові реалізується через форму номінативних
речень. Головний член цих речень виражається іменником у називному відмінку,
а також кількісно-іменним словосполученням і займенником, наприклад: Ніжні
сутінки. Вечір (О. Бердник); Осінь, ніч, темрява (О. Гончар); Небо. Кручі. Провалля.
Вода. Сонце. Чайки. Високі хвилі (В. Сгус); Новий жовтий високий дім (М. Коцюбни*
ський); Два літа. Три літа. А там дивись і в школу помандрує (Я. Мельник); Вона!
Боже, справді вона (В. Самійленко). Відмітною рисою номінативних речень є коне*
татувальна інтонація. Конструкцію типу Пізня осінь можна трактувати по-різному: як
двоскладне речення (осінь — підмет, пізня — іменна частина складеного присудка) і як
односкладне (пізня — узгоджене означення, осінь — головний член односкладного
номінативного речення).
Номінативні речення можуть бути поширеними і непоширеними. Поширені
включають означення та додатки, залежні від головного члена в називному відмінку,
наприклад: Скрегіт, рев заліза, удар чадної хвилі (О. Гончар); Приглушений гамір
табору (Н. Рибак); Ночі солов’їні, і заводу дим і зірниці сині над Дніпром моїм
(В. Сосюра); Спокійні очі, сивоголова, жорстка кирея кольору нічного (Л. Костенко).
Номінативні речення здебільшого функціонують як самостійні прості речення.
Однак вони можуть бути головними реченнями в складнопідрядних з підрядними
означальними, наприклад: Бюро письменників, яким він буде платити не від сторінки
чи рядка, а помісячна (І. Вільде).
Існує кілька підходів щодо кваліфікації головного члена номінативних речень.
Одні вчені (О. Потебня, П. Фортунатов, О. Пєшковський) визначають головний член
номінативних речень як присудок, інші — як підмет (Д. Овсянико-Куликовський,
В. Богородицький, Л. Булаховський), треті (О. Мельничук, І. Вихованець) вважають
його тільки головним членом, четверті (О. Шахматов, Є. Галкіна-Федорук) дифе­
ренціюють номінативні речення на підметові та присудкові.
Через відсутність у номінативних реченнях дієслівних засобів вираження грама­
тичних значень часу і способу зміст їх сприймають у площині синтаксичного тепе­
рішнього часу, наприклад: Шляхи і степ.., вітри і вітряки… Озимина, шипшина і
тополі… І спокій повнить груди і думки… (М. Вінграновський); Земля і небо. Вони для
нього все (І. Цюпа); Могили, пам’ятники, обеліски. І в кожному містечку і селі
мовчазні й промовисті гранітні плити скорботи, на скрижалях яких висічені імена
всіх земляків, тих, що загинули на огненних фронтах війни і не повернулися додому,
ото хіба що вкарбовані навіки на граніті… (І. Цюпа). Л. Булаховський у зв’язку з цим
зазначає, що час номінативних речень визначається сусідніми реченнями — двосклад­
ними або безособовими. Проте беззастережно погодитися з висловленою думкою не
можна: поза контекстом номінативні речення сприймаються в площині теперішнього
часу. В минулому чи майбутньому часі, в умовному чи наказовому способі їм відпо­
відають двоскладні речення. Так, речення Весна є номінативним, тимчасом як
речення Була весна, Буде весна. Була б весна, Хай буде весна є двоскладними.
З огляду на значення та структуру номінативних речень виділяють кілька їх різ­
новидів.
1. Буттсві номінативні речення. Виконують описову функцію і використову­
ються за умови, коли в усній чи писемній формі необхідно зафіксувати існування.
389 наявність певного явища, предмета, факту, події, часу, названих прямим відмінком
Вони поширені в усіх стилях мови, зокрема в художньому, де вживаються в описах
особливо в ремарках, стисло перелаючи обстановку, назви дійових осіб, зауваження
ЯР певної ситуації тощо, наприклад: Став, гребля, млин, річечка, став — так майже
калам оперізувало величезний, плескатий горб, покартований чотирикутниками
полів, покраяний смугами доріг, поцяткований зеленими кучугурами дерев (Ю. Смо-
лнч); Неділя. У затишному закутку парку, під густими кущами бузку, примостився
студент-заочник (І. Сочивець); Буковинські Карпати. Горю біля гори стоять у німій
величі, одягнені в смерекові ліси (О. Кобилянська); Ніж ні сутінки, вечір. Летять
навстріч списи лісових верхів ’їв, розступаються лісові велети… (О. Бердник); Рябко
і дощ, і з вітром цвіт, і мамалига, й небо з богом, і пізній розум з ранніх літ, і ранні
рани за порогом (М. Вінграновський).
2. Вказівні номінативні речення. У них значення бутгєвості, існування усклад*
нкхться значенням вказівності, що морфологічно виражається частками ось, от, он
онде, осьде та ін., наприклад: Ось уж е й мур. Ось уж е й вікна (В. Винниченко); Ось
нарешті й школа (Б. Грінченко); От і кабінет головного гідролога (М. Чабан івський);
Ось і центр (І. Вільде); Ось місяць, зорі, солов 7 (П. Тичина).
3. Оцінні номінативні речення. Поєднують номінацію предмета та його емоційну
оцінку, їх диференціюють на оцінно-стверджувальні речення, наприклад: Справді
славна дівчина (М. Стельмах) та оцінно-окличні: Освіта! Прекрасне прийдешнє!
(Ю. Смолич); Д ев ’ять літ праці!.. П раці щирої, повсякчасної, такої, що всі Ті радощі
й болі стали ї ї особистими радощами й болями (Б. Грінченко); Сини краю козацького.
Міць! Надія! (О. Гончар). В оцінно-окличних реченнях часто використовуються за­
йменники який, такий, форма що за та ін., наприклад: Я кі гігант и! (О. Гончар); Ох,
яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина); -Г ляньт е, яка ніч! Я ка ніч! (С. Ва­
сильченко).
4. Власне називні речення. До них належать номінативні речення, що є назвами
установ, книг, журналів, картин, газет, музичних творів, написами на вивісках та ін.,
наприклад: Міністерство освіти і науки України; Рівненський державний
гуманітарний університет; вСобор» (назва роману О. Гончара).
5. вНазивний уявлення». Це особливий різновид номінативних речень, уперше
виділений О. Пєшковським. Таке речення констатує уявлення про предмет, ствер­
джуючи наявність предмета чи його необхідність. Після нього іде відповідний ко­
ментар, наприклад: Дорога! Я к багато вона мож е розповіст и допитливому серцю,
навіяти і радість, і журу, воскресити в п а м ’ят і давні перекази і бувальщини…
(І. Цюпа); Син! Дванадцять років, а вж е біж ить на поміч (М. Стельмах).
Деякі вчені виділяють спонукальні (спонукально-бажальні) номінативні речення.
Так, П. Дудик зазначає, що такі речення являють собою усталені в мові виробничі та
військові команди, накази, категоричні вимоги та рекомендації щось зробити, напри­
клад: — Документи! — «Документи у нас, товаришу, різні», — сказав повстанець…
(О. Довженно). На наш погляд, такі структури можуть бути кваліфіковані як еліптичні
двоскладні чи односкладні речення, оскільки вони завжди містять підтекст, що може
реалізуватися в двоскладних та односкладних конструкціях.
________________СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА__________________^
390 Синтаксис як розділ граматики
Отже, односкладні речення класифікують з урахуванням формально-граматичних
і семантичних ознак. Найбільш прийнятною є класифікація, за якою виділяють озна­
чено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та
номінативні речення.
Односкладні номінативні речення поділяються на різновиди залежно від від­
мінкової форми головного члена на номінативні, генітнвні та вокативні.
Номінативні (називні) односкладні речення — це такі комунікативні структури,
головний член яких виражено номінативом (називним відмінком іменника, займен­
ника, числівника). Вони виражають наявність, буття предмета чи явища. На цс, основ­
не, значення можуть нашаровуватися інші, що служить підставою для семантичної
класифікації номінативних структур на:
• буттєві (констатуючі): Вечір. Ніч (П. Тичина);
• описові: Чудовий вечір на березі моря;
• вказівні (вживаються з частками ось, он, от, оце): Ось і рідний край, і рідне село
(І. Котляревський);
• оцінні (буттєвість ускладнюється емоційною оцінкою словами який, такий, що
за): Я ка краса!;
• спонукально-побажальні: Увага! Тиша!;
• називні (назви, написи): Бібліотека. Метро.
Ґенітивні односкладні речення — це такі комунікативні структури, головний член
яких виражено ґенітивом (родовим відмінком іменника, займенника). У таких речен­
нях значення бутгєвості ускладнюється кількісною оцінкою, наприклад: А люду!
А гомону!
Вокативні односкладні речення — це такі комунікативні структури, головний член
яких виражено вокативом (кличним або називним відмінком іменника). Найчастіше
речення-звертання супроводжується значенням заклику, докору, радості зустрічі,
оклику тощо: Оксано! Доню моя!
Називний та вокативний типи іменникових структур трактуються як функціо­
нальні замінники або еквіваленти речення.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.