У теорії і практиці синтаксичного аналізу нерідко доводиться рахуватися з яви
щами синкретизму (перехідності) в системі речень, і особливо в системі члені»
речення.
Як відомо, структурні схеми (моделі) речень кількісно обмежені. Структурно-син­
таксичні типи речень членуються на більшу чи меншу кількість підтипів (наприклад
прості ускладнені речення членуються на прості ускладнені речення з однорідними
членами, з відокремленими членами, із синтаксично ізольованими елементами ре­
чення та ін.); складні речення також мають розгорнуту реченнєву градацію; кожен із
структурних типів і підтипів речень, у свою чергу, реалізується в безкінечній кількості
конкретних індивідуальних речень — висловлень або представлених графічно (пи­
семно). Яке б речення будь-хто не вимовив чи не записав, його завжди можна віднести
— за властивими йому структурно-семантичними ознаками — до певного типу, підтипу
(моделі) речень, які загалом можна перерахувати, але реально й конкретно вони
представлені безмежною кількістю індивідуальних речень, кожне з яких мовленнєво
неповторне — хоча б за якоюсь окремою ознакою, передусім за ознакою стилістичною.
Водночас у класифікації речень (як і членів речення), яка грунтується на спільності
певної визначальної, диференційної ознаки чи ознак, що їм властиві, в цілій низці
випадків не повинні залишатись поза увагою й синкретичні явища. Порівняймо,
наприклад, речення Я пишу і Пишу. Перше — типово двоскладне речення. А друге?
Неповне двоскладне чи повне односкладне? Це синкретичне речення, бо до нього
може бути застосований двовимірний підхід і такий же аналіз: семантично-логічний
У цьому випадку — це неповне двоскладне речення, бо в ньому є діяч (мовець) —
логічний суб’єкт і є виконуваним — логічний предикат; дія представлена вербально,
словесно; тим часом суб’єкт дії позначений зредукованою особовою формою — флек­
сією -у, яка комунікативно заміщує підмет — займенник я . Коли ж брати до уваги
тільки структурну сутність цього речення (поза текстом), то його слід уже розглядати
як односкладне речення, бо в ньому формально представлений лише один головний
дієслівний член речення.