Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

НЕПОВНІ І НЕЗАКІНЧЕНІ РЕЧЕННЯ. Загальна характеристика неповних речень

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термін
неповне речення якоюсь мірою умовне, адже це є підставою для мотивації висновку,
що вони недосконалі за однією з тих якостей, які притаманні реченню або становлять
відступ від синтаксичної норми на реченнєвому рівні, тобто не зовсім повноцінні
структурно, граматично, комунікативно чи функціонально.
У цьому зв’язку варто зауважити, що з погляду власне лінгвістичного в мові вза­
галі немає нічого неповноцінного, недосконалого. Вади чи недосконалості стосують­
ся не мови, а мовлення — саме індивідуального мовлення, в якому більшою чи меншою
мірою можуть порушуватися мовні норми.
Неповні речення — це повноцінні спілкуваЛьні конструкції, до того ж,
максимально економні, лаконічні, словесно згущені, зредуковані, фрагментарні,
стилістично (за певних ситуацій) доцільні.
Н еповним и називаються речення, в яких одна з ланок їхньої внутрішньосйн-
таксичної будови (один чи кілька членів речення, частина одного із членів речення) не
вимовляється (не вербалізується) і в той же час фіксується свідомістю, є повністю або
ж достатньо зрозумілою. Наприклад: Вам подобається професія вчителя? — Дуже
(І. Вільде).
Неповні речення — своєрідні засоби спілкування. Вдалі сполуки повних і неповних
структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування.
Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах:
І) у конструктивному (формально-граматичному) і 2) комунікативному.
На конструктивному рівні сутність багатьох неповних речень пояснюється зсе­
редини, у відриві від контексту, оскільки такі речення є автономні, самодостатні,
як-от: Уже сонце на небі (Ю. Яновський). На міст і — Крикнув він до вершників. —
Через Д есну! (О. Копиленко).
У комунікативному плані більшість неповних речень залежить від ситуації, в якій
вони побутують, використовуються. Наприклад: Та ні, — заперечила несміливо
(І. Вільде). У наведеному прикладі попередні речення не записано, тому зміст діалогу
незрозумілий.
Утворенню неповних речень сприяють повні форми позамовного і власне мовного
характеру, зокрема в діалогічному мовленні, коли за певних комунікативних ситуацій
немає потреби вживати повне речення. Природнішим і зручнішим виявиться неповне
однослівне ситуативне речення. До того ж, часто під час спілкування наявні предмети,
про які мовиться, у безпосередньому зоровому сприйманні. Наприклад: Потримай.
(Співрозмовник подає сумку).
Реченнєва структура може набути чіткої модальності (прохання, перестороги,
вимоги, запрошення), завдяки використанню, крім слів, інтонації, виразної міміки,
жестів, руху.
393 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Інша річ. коли конкретна ситуація відтворюється графічно, тобто записує^
теяст. Зрозумілим кожне з неповних речень стає тільки завдяки змістовим зв’язкам
навколишніми реченнями, найчастіше з попередніми. Наприклад: Ярослав: — ти
тменщик, коли будуєш церкву, Єдиний кут свій бачиш. Я ж усю Від самого підмуру
до хреста (бачу церкву) (І. Кочерга).
Отже, на формування неповних речень впливають внутрішньосинтаксичні і од.
нішньосинтаксичні чинники.
Зовнішньосинтаксичні чинники формування неповних речень належать до поза­
мовних явиш: конкретність ситуації, життєве середовище, обставини, за яких стає
можливим функціонування будь-якої реченнєвої конструкції. І внутрішньо- і зовніщ.
ньосинтаксичні чинники дають мовцям змогу зберігати у свідомості пропущену в
неповному реченні словоформу, слово.
Пропуск (опушення, випущення, неназивання, еліпсис) окремих частин речення
не тільки узгоджується з комунікативною метою речення, а й допомагає осягнути ЇЇ
найбільш природним і зручним способом, економно, без повторення вищесказаного і
відомого (у власне неповних реченнях), без називання зрозумілого.
Неповні речення конструюються з урахуванням типової моделі повних речень.
Вони можливі тільки тому, що відповідні думки можна передати граматично повною
формою. Це паралельні, синтаксично синонімічні засоби виразу того самого змісту,
і тому, як і повні речення, їх треба поділяти на двоскладні й односкладні.
Пропущені члени (член) речення в будь-якому двоскладному й односкладному
реченні встановлюються:
1) з попередніх чи подальших речень: Дзиґарі в столовій пробили другу. Голосно,
різко (М. Коцюбинський);
2) з конкретної ситуації, обстановки, розмови: Яке ж велике! [море] (О. Гончар).
3) із змісту самого неповного (еліптичного) речення: 3 приїздом Вас! — трохи
подумавши, додав учитель (А. Тесленко); вітаю, вітаємо.
Неповні речення широко вживаються передусім у розмовно-побутовому мовленні,
а також у художньо-літературних текстах, переважно в діалогах.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.