Речення, як відомо, є основним засобом вираження думки. Серед простих речень
виділяється особлива група слів-речень, оскільки виразником думки буває повно­
значне або службове слово. Причому ці слова є частками, вигуками, фразеологічними
, зворотами і навіть звуконаслідувальними словами: Гаразд. Ой лишенько! Жах. Годі,
годі! Бувайте здорові! тощо. На відміну від простих речень слова-речення не чле­
нуються на головні та другорядні члени речення. Вони виконують комунікативну
функцію: передають реакції, емоції, почуття мовця, які стосуються певної ситуації.
Це може бути суб’єктивна позитивна або негативна оцінка: Ого! Ха! Ех! О! Чудово!:
волевиявлення, наказ, спонукання: Тихо! Хвилиночку! Годі! Ну! Ей! Ходімо!; запе­
речення або ствердження: О ні! Еге!
функцію модальних слів-речень виконують модальні та означальні прислівники,
слова інших частин мови з модальною семантикою, що вказують на обов’язковість
повідомлюваного (Обов’язково! Безперечно!), а також ті, що виражають значення
згоди чи незгоди: Звичайно! Нізащо!
Нечленовані конструкції (слова-речення) — специфічний тип речень, які не
можна кваліфікувати ні як двоскладні, ні як односкладні; вони не мають окремих
членів речення і не виконують номінативної функції, оскільки нічого не називають;
використовуються в діалогічному мовленні.
Залежно від значення і функцій слова-речення поділяються на кілька типів:
1. Стверджувальні слова-речення
2. Заперечні
3. Питальні
4. Спонукальні
5. Емоційно-оцінні та ін.
6. Незакінчені або обірвані
(перервані) речення
7. Речення-звертання
Ви цілком свідомі себе? — Так (О. Довженко).
Повечеряємо разом? — Ні (М. Стельмах).
Яка радість у нас, Дмитре… — Невже?
(М. Стельмах).
Глянь, де вода! — Ого-го! Далеченько (О. Гончар).
А! Моє шанування! (А. Головко).
Ти того… Кинь натякать… Бо я… (І. Рябокляч).
Заходить (пан) у чорну пекарню, пхає рукою двері
і кричить: — Марино! — Нікого. — Олено!
(М. Коцюбинський).