Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

6. ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА МОРФОЛОГІЧНИМ ВИРАЖЕННЯМ ГОЛОВНОГО СЛОВА

загрузка...
За морфологією вираження головного компонента словосполучення поділяються: 1) на дієслівні, 2) іменні, 3) прислівникові. Останнім часом у лінгвістиці ведуть мову про те, що можна виділяти тільки дієслівні, субстантивні, ад’єктивні словосполучення, прислівникових словосполучень в українській мові немає. «Позиція опорного морфо- логізованого прислівника в українській мові не виділяється, тому що морфологізований (синтетичний) прислівник як найбільш адвербіаль­на, адвербіалізована форма, перебуваючи в реченні переважно в детер- мінантній ролі, не може поширюватись залежними членами» [Вихо­ванець 1983, с. 20].

Очевидно, варто виділяти прислівникові словосполучення тільки тоді, коли наявне поєднання: а) прислівника + іменника (з приймен­ником і без): швидше вітри, смішно до сліз: б) прислівника + при­слівника: дуже треба, надзвичайно важливо (хоча І. Р. Вихованець відносить такі словосполуки до аналітичних форм вияву інтенсивної ознаки [Вихованець 1992]).

Якщо враховувати особливості морфологічного вираження голов­ного і залежного слів, то кількість реальних моделей словосполучен­ня суттєво збільшується й охоплює 36 основних різновидів. При цьо­му констатується, що «кожна комбінація в рамках простого підрядно­го словосполучення форм однієї частини мови з формами іншої може бути визначена як тип підрядного словосполучення» [Су­часна 1972, с. 59]: 1) субстантивно-субстантивні: річка Дніпро, поча­ток року, відповідь товаришам, від’їзд з колегами; 2) субстантивно- ад’єктивні: стіл письмовий, каміння розкидане, ножиці приготовлені;

2)  субстантивно-прономінальні: друг мій, папка чиясь, справи їх, обра­за за себе; 4) субстантивно-нумеральні: чотири чоловіки, третій день, три яблука; 5) субстантивно-адвербіальні: трохи поет, зовсім дурень, робота вручну, подорож угору, їзда верхи; 6) субстантивно-вербальні: дерево впало, ліс шумить, річка плине, роки пройшли; 7) ад’єктивно- субстантивні: позбавлений ґрунту, вдячний колективові, загорілий до чорноти, сердитий на товариша; 8) ад’єктивно-ад’єктивні: зеле­ний, аж темний; блискучий, немов шкляний; спритний, хоч і вели­кий; 9) ад’єктивно-прономінальні: гарний такий, високий якийсь, прекрасний весь, добрий до всіх; 10) ад’єктивно-нумеральні: більший двох, менший від трьох; 11) ад’єктивно-адвербіальні: великий занад­то, задовільний цілком, наведений вище; 12) ад’єктивно-вербальні: радий повідомити, готовий відповідати; 13) прономінально-субстан- тивні: хтось із учнів, дехто з колег, усе для студента; 14) проно- мінально-ад’єктивні: хтось незнайомий, щось чорне, що нового; 15) прономінально-прономінальні: хтось із нас, хто з вас, дещо для тебе, такий якийсь, дещо для тебе; 16) прономінально-нумеральні: ми обоє, вони обидва, нас трьох; 17) прономінально-адвербіальні: та­кий зовсім, наш явно, всі повністю; 18) прономінально-вербальні: він

загрузка...

 

РОЗДІЛ II. Словосполучення


403


знає; який розпочинається; хто працює; такий, що знає; 19) нуме- рально-субстантивні: п’ять будинків, семеро дітей, одне із завдань; 20) нумерально-ад’ективні: останні два, покликані четверо; 21) нуме- рально-прономінальні: ті п’ять, оці двоє; 22) нумерально-нумеральні: двадцять без двох, перші чотири; 23) нумерально-адвербіальні: при­близно п’ятдесят, рівно десять, приблизно двадцятий; 24) нумераль- но-вербальні: один підійшов, двоє розмовляють; 25) адвербіально-суб- стантивні: видно фабрику, треба води, близько від села, краще за фа­хівця; 26) адвербіально-ад’єктивні: багато (з них) відомі; 27)адвер- біально-прономінальні: недалеко від нас, гірше від усього, потрібно чогось; 28) адвербіально-нумеральні: менше десяти, більше трьох; 29) адвербіально-адвербіальні: надзвичайно просто, зовсім близько, тро­хи менше, так гарно; ЗО) вербально-субстантивні: читати книжку, махати рукою, давати дитині, просити допомоги, ставати студен­том, вийти на фініш, бути не в настрої; 31) вербально-ад’єктивні: здаватися байдужим, ставати дорослим; 32) вербально-прономінальні: забрати від вас, побачити його, піти з ним, дати комусь, залишити­ся без нічого; 33) вербально-нумеральні: зростати до десяти, зменшу­ватись до трьох, прийти першим; 34) вербально-адвербіальні: роз­мовляти пошепки, знати багато, летіти високо, сидіти тут, про­ходити щодня; 35) вербально-вербальні: просити залишитися, почи­нати писати, іти оглядаючись та 36) словосполучення, утворені по­єднанням іменної форми з невідмінюваними віддієслівними вигуками, що властиві для розмовної мови: собака хвать, дитина беркиць (за­пропоноване визначення кількості моделей словосполучень належить О. С. Мельничуку [Сучасна 1972, с. 59-65]).

Такий підхід вельми послідовний, але в його основі перебуває охоп­лення усього загалу наявних у реченнєвій структурі сполук слів, у тому числі поєднання підмета і присудка, прислівного підрядного зв’яз­ку у структурі складнопідрядного речення. Водночас подібний аналіз видається дещо надзвичайно ємним і в його основі не перебуває тлума­чення словосполучення як розширеної назви певної реалії об’єктивної дійсності. Тому привабливішим постає розгляд різновидів словосполу­чення за морфологічним вираженням головного слова на засадах фор­мальної репрезентації головного слова. Саме тому правомірно розріз­няти: 1) словосполучення іменні, які у свою чергу поділяються на: а) субстантивні (словосполучення з іменником у ролі головного слова: теплий день, дідусь в окулярах, побачення наодинці, бажання подоба­тися); б) ад’єктивні (словосполучення з прикметником у ролі головно­го слова: надзвичайно цікавий, давно відомий, червоний від сорому); ») нумеральні (словосполучення з числівником у ролі головного слова: двоє друзів, перший за списком, два студенти); 2) займенникові (сло­восполучення із займенником у ролі головного слова словосполучен­ня: хтось із студентів, хто-небудь інший, кожний із нас, що-небудь цікаве); 3) дієслівні (словосполучення з дієсловом у ролі головного слова: прагнути перемоги, розмовляти з товаришем, мріяти подоро­жувати, розмовляти посміхаючись); 4) прислівникові (словосполучення

 

404

 

Синтаксис

 

з прислівником у ролі головного слова: далеко від рідних, звідкись із темряви); 5) категорійно-станові (словосполучення зі словом категорії стану в ролі головного слова: мені сумно, важко з тобою, добре вдома гарно в лісі).

Відомий також погляд І. Р. Вихованця, який пропонує за морфоло­гічним вираженням головного слова розмежовувати іменникові, інфінітивні, дієслівні, прикметникові та прислівникові. При цьому наголошується, що прислівникові словосполучення становлять абсо­лютну периферію підрядних словосполучень. Принципове розрізнення інфінітивних і дієслівних словосполучень здійснюється на підставі того, що «опорний інфінітив … становить напівморфологізований елемент і функціонально уподібнюється іменникові…» [Вихованець 1993, с. 188- 189], унаслідок чого такі словосполучення можуть виконувати функ­цію підмета. При всій привабливості виокремлення інфінітивних сло­восполучень в окремий розряд коректнішим видається їх розгляд з-по- між дієслівних, оскільки інфінітив і сьогодні усвідомлюється як ви­хідна форма дієслова.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.