Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Незакінчені речення

Незакінчені речення — структури, в яких не виражені ознаки внутрішньої струк­
турної організації і комунікативно-інформативної завершеності.
Це своєрідні побудови, характерною ознакою яких є незавершеність. Сучасні
дослідження цих конструкцій в україністиці засвідчують, що не всі вони є еквіва­
лентами речень.
Незакінчені (перервані, обірвані) структури трактуються неоднозначно. На наш
погляд, має рацію П. Дудик, який зазначає, що незакінчені речення — це початі, але
недоговорені речення, якими виражаються перервані, до кінця не висловлені думки.
Однак такі думки мають свою вартість і за певних обставин висловлювання цілком
доречні, вмотивовані не менше, аніж думки та емоції, передані повними чи
неповними побудовами. Тому незакінчені конструкції не потребують будь-яких
конкретних доповнень своєї граматико-змістовбї структури і цілком достатні для того,
щоб виконувати комунікативну функцію речення, бути його особливим еквівалентом,
що має свою відносно окрему сферу застосування і виразну стилістичну цінність.
А В. Пітель кваліфікує незакінчені конструкції не як еквіваленти речень, а як речення,
що мають більшість його ознак.
Очевидно, незакінчені структури, залежно від репрезентації їх компонентів,’
можна вважати і реченнями (якщо зрозумілою є структурна організація конструкції),
і еквівалентами речень (якщо не є передбачуваною двоскладність/односкладність їх
побудови).
Найвиразнішими є незакінчені речення, представлені повнозначними словами,
передусім головними членами речення, наприклад: — Та годі! Тут діло, а вони…
(С. Васильченко); Дівчина боялася його дратувати, але й не могла втримати сліз: —
Може, це дружина або коханка. А я… (Петро Панч); — А ле ж м и… — почав був хтось
(Ю. Смолич); Він повернувся до султана і заволав: «Великий падишаху, вона…»
Та не докінчив (Р. Іваничук). Деколи такі структури представлені обома головними
членами речення, що дає всі підстави визначати їх як речення, а не еквіваленти,
наприклад: — Що трапилось, Макаре? — «Взагалі, Ваню… я щ ойно прочитав…
я щойно прочитав… Ти розумієш…» — Макар задихався. Він надто шпарко біг.
А може, те, що він прочитав, було надто значне (Ю. Смолич).
Виникнення незакінчених речень зумовлене різними причинами: зрозумілістю
замовчуваних фактів співрозмовниками, потребою уникнути чіткого висловлення,
необхідністю характеристики персонажів, емоційним станом мовця та ін. У таких
404 Синтаксис як розділ граматики
випадках обірвана структура є еквівалентом речення, компонентом, представленим
лише службовим словом або ж повнозначними словами (другорядними членами), що
не можуть однозначно репрезентувати двоскладність/односкладність конструкції,
наприклад: — 1 ти… І в тебе… А звідки ти взяв? — Він був ошелешений (Ю. Смолич);
Гайсин злякано закліпав очима: -Янічого не знаю. Я… Мене… (Петро Панч); Петрусь
не знав, що одказати. — Так при… (Панас Мирний); За ваш став я пробував спе­
речатись але… (М. Стельмах).
Ознакою схвильованого мовлення є одночасне використання кількох незакінчених
структур, наприклад: — Ви до мене? — питав військовий уже з посмішкою від перепо­
лошеного вигляду відвідувача. — В якій справі? — «Я… М ені.. Тут… Кроса…» — Якого
Кроса? — «Пана… Товариша…» (Петро Панч). — Острог? — поглянув на неї.
дивуючись, і додав: — А хіба ти туди хочеш? — «Я… н і., я…» — А чого ж тобі туди
треба? — «Я… м ені., треба мені..» (Б. Грінченко).
Інколи обірвана одиниця може становити частину слова, наприклад: Побачив
Варвару. Стояла біля стола зігнута, зів’яла, спокійна і щось стирала. — Вар… Хотів
говорити і не міг (М. Коцюбинський).
Отже, структури, у яких представлені повнозначні компоненти, що вказують на
двоскладність/односкладність конструкції, можна вважати реченнями, інші, які такої
вказівки не мають, є еквівалентами речень.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.