Позиції підмета в реченні. Підмет при прямому порядку слів завжди перебуває в
препозиції до присудка. Це стосується підметів, виражених іменниками і субстан-
тивованими словами, простих і складених, наприклад: В садку якась дівчина співала
пісні (І. Нечуй-Левицький); Життя квітів починається з пролісків (Ю. Смолич);
Розкішна полуднева ніч показувала всю свою красу (М. Грушейський); Вона згодилася
з радістю, і я теж відчув полегшення, і ніхто з нас не відав тоді, що настане згодом,
чим обернеться та нічна дивна згода (П. Загребельний). Препозитивну позицію
займає підмет, виражений інфінітивом, наприклад: Жити мені без праці — зовсім не
жити (Д. Павличко); Погомоніти з високим начальством було для Хоми втіхою
(О. Гончар).
При зворотному порядку слів підмет перебуває в постпозиції до присудка. Такий
порядок є цілком природним у словах автора при прямій мові, що стоять у середині
прямої мови чи після неї, наприклад: — Панство гадає, що йому конче треба
поцілувати ікону ? — поспитав возний (П. Загребельний); — Відбулась розмова на вільну
тему, — веселіючи, сказав Віруньчин сталевар (О. Гончар).
Постпозитивним є підмет при присудкові, що виражає буття, існування, перебу­
вання, в різних описах, наприклад: Так минуло кілька літ (М. Грушевеький); Спов­
нилась мрія кількох поколінь українців — зруйнованих, знедолених, з яничарених і —
уцілілих, сповнилась мрія і мого життя! (Р. Іваничук); Зеленіла молода бутвина на
городах, зеленіли поля, садки, зеленіли розкішні бур’яни та бузина (І. Нечуй-Ле­
вицький).
Підмет постпозитивний, якщо на початку речення наявні обставинні члени,
наприклад: Від страху бути захопленими серед козаків почала зростати тривога
(Петро Панч); Д о залізничної станції міста Намаджан квапливо доїздили чотири
двоколісні арби, яскраво цяцьковані ферганськими кольорами (Іван Ле).
Позиції присудка в реченні. Присудок (простий дієслівний, складений дієслів­
ний, складений іменний, складний (подвійний)) при прямому порядку слів перебуває
в постпозиції до підмета, наприклад: Сонце хилилося на захід і входило у чорну
_____________ Синтаксис ік|Ш ІІй ? |^ а н а ти іш ___________ _______
407 (кмкКутат хнару (Р. Іваничук); Канни цвітуть над морем… (М. Вінграновський); Піц
був щасливий (М. Вінграновський); Небо було ясне і синє (І- Нечуй-Левицький)
Завжди постпозитивним є присудок, виражений вигуково-дієслівними формами
«■приклад: Заридала Катерина та бух йому в ноги (Т. Шевченко). Це стосується і
присудка у формі наказового способу, що має значення дійсного способу, наприклад-
Друзі бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, посуду перемий, та тоді й
лягай (Панас Мирний).
Прямий порядок використання присудка властивий художнім творам оповідаль­
ного характеру, відносно нейтральним з емоційного боку, які передають дії (події), що
поступово розвиваються, наприклад: Ранок був сонячний і чудовий. Ранку, власне, ще
не було, але зараз він вже мав бути. Його не було ще тут, у темній і задушній після
ноні кімнаті, але там, в іншому світі, поза кімнатою, надворі, він уж е був. І сонця
було там так багато, що йому бракувало місця. Крізь щілини віконниць воно
врізалося в темінь кімнати вузькими і довгими лозами. Воно пронизувало темінь
цілим віялом напнутих і тремтливих гарячих сонячних шпагатів. І міріади кольо­
ристих порошинок вихрилися, роїлися і тремтіли в сонячному промінні (Ю. Смо­
лим). Природно сприймаються інверсійні присудки в конструкціях типу Настала
весна; Стояло тепле літо. Навпаки, постпозитивний порядок присудків засвідчує
деяку їхню незвичність, наявність стилістичних відтінків, пор.: Весна настала; Тепле
літо стояло.
У художніх описах інверсія присудка використовується як стилістичний засіб; при
цьому дії постають як деталі єдиної картини, наприклад: Широкою долиною між
двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка
Роставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби
потонуло в вербах село Вербівка (І. Нечуй-Левицький).
Позиції додатка в реченні. Додаток при прямому порядку стоїть у постпозиції до
слова, яке ним керує, при зворотному — в препозиції, наприклад: Вибирай завжди
дорогу нелегку (В. Сухомлинський); Ти знайшов собі дорогу, ти знайшов собі мету
(І. Франко). Інверсія додатків є типовим явищем у художньому, розмовному, публіцис­
тичному мовленні. Інверсійне наголошення додатків, важливих у змістовому плані І
речення, посилює емоційність мовлення, наприклад: Ходить мати по дорогах, І
гайвороння гонить, а подружжя на розпутті чорні руки ломить (М. Стельмах);
Повечоріє мій день, туман поле ясне укриває, хвиля хви лю з-за Десни доганяє
(О. Довженко).
Місце означень у реченні. Узгоджене означення при прямому порядку слів пере- |
буває у препозиції до означуваного слова, при зворотному — в постпозиції, наприклад: І
Ходить дивний чоловік по лісу. Дивиться, дивиться, шарудить у осінньому листі І
(Л. Костенко); Зіходить ніч на вит иш ений сад… (М. Вінграновський). У художньому І
і публіцистичному стилях інверсія узгоджених означень виконує роль емоційно-екс- І
пресивного, стилістичного засобу, наприклад: Я чую смутку пальці криж ані (Л. Кос- І
тенко); Тобі ми з товариством сповідаємо і молодість свою, і сивину (М. Вінгра- І
новський); Рать світозора грозою постала (М. Рильський). Нерідко у віршовому І
поетичному мовленні одночасно вживаються препозитивне і постпозитивне озна- І
чення. Такі структури несуть значне стилістичне навантаження, наприклад: І
_________________ СУЧАСНА українська літературна м ова_____________
408 МатеринУ пісню колискову вогняними крилами озброїв, вогняними кризами ж ивини
(М. Рильський); Солов’їна арія старанна, осокори й тиха осока (Л. Костенко).
Неузгоджене означення при прямому порядку слів стоїть у постпозиції до означу­
ваного слова, наприклад: Це аскетична пристрасть гітариста, кали він струни
пальцями торка (Л. Костенко); На цямру монастирської кринички схилила осінь грона
горобин (Л. Костенко); Ми слів страждання ще тоді не знали (М. Вінграновський).
Інверсія неузгоджених означень властива передусім поетичному мовленню, напри­
клад: За дорогами прослався степу гобелен (П. Усенко); Одкрили торі золотої ворота
ми в битві за щастя своє (В. Сосюра). Подеколи одночасно використовуються
препозитивні й постпозитивні неузгоджені означення, наприклад: Строкаті ритми
вулиць і юрби, дахів похилих старовинні плечі (Л. Костенко).
Позиції обставин у реченні. Місце обставин у реченні залежить від їх способу
вираження, значення. Вони можуть займати різні позиції; при цьому типовішою для
обставин способу дії, міри і ступеня є препозитивна до присудка позиція, наприклад:
Ми низько вклонились хаті, де теплий вогник горів (А. Малишко); Данило здивовано
поглянув на матір (О. Копипенко); обставини місця і часу теж частіше вживаються у
препозиції до присудка, наприклад: В такі хвилини поспішаю на островок, між люди
(Іван Ле); До Валок від Харкова було п ’ятдесят верстов по залізниці. Влітку майже
щосуботи я приїздив додому (Петро Панч). Обставини причини і мети частіше вжи­
ваються в постпозиції до присудка, наприклад: Хлопці закашляли від реготу
(І. Микитенко); Палатки посивіли від морозу (О. Гончар). Однак усі типи обставин
можуть займати й інші позиції, що впливає на посилення стилістичної виразності
конструкцій у художньому, публіцистичному й розмовно-побутовому стилях.
Порядок слів у простих ускладнених реченнях. Ці речення характеризуються
більш чи менш типовим розміщенням відокремлених другорядних членів, вставних і
вставлених конструкцій, звертань.
Відокремлені означення, виражені дієприкметниковими зворотами, можуть
перебувати в реченні в будь-якій позиції, наприклад: Зовні спокійний, Петро жив усі
ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою (Н. Рибак); В небі, ще рожеваиу від заходу,
проходять табуни (О. Гончар); Ось перед нами хата, чиста, ясна (Панас Мирний).
У кінці речень не вживаються лише одиничні непоширені відокремлені означення.
Відокремлені обставини, виражені дієприслівниками і дієприслівниковими зворо­
тами, теж перебувають у різних позиціях, наприклад: Добувшись до двору, Лец-Ота-
манів здивувався (Петро Панч); Стоїть людина, скинувши баласти, відмолодівши
років на сімсот (Л. Костенко); Ми привіталися, називаючи один одного по прізвищу,
надто вже різнився наш суспільний стан і звання наші так само (П. Загребельний).
Вставні компоненти можуть вживатися на початку, в середині, в кінці речення,
а вставлені одиниці — в середині та в кінці речення.
Звертання з огляду на свою специфіку несе значне стилістичне навантаження,
перебуваючи в будь-якій позиції.
Отже, всі головні і другорядні члени речення можуть займати будь-які позиції в
реченні, найтиповіші з яких репрезентують прямий порядок слів. Зворотний (інвер­
сійний) порядок слів часто використовують як стилістичний засіб.