Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Погляди мовознавців на речення із вставними і вставленими компонентами

Вставні компоненти виражають суб’єктивну модальність. Ф. Буслаєв називав їх
вставними реченнями, бо, на його думку, просте речення зі вставним словом
виникло із складнопідрядного речення. Д. Овсянико-Куликовський, розвиваючи
ідеї Ф. Буслаєва про те, що вставні конструкції утворилися із самостійних речень
виділив три одиниці: вставні слова, вставні вирази, вставні прислівники та інші
обставини, обставинні вислови. О. Пєшковський виділив вставні слова і слово­
сполучення. О. Шахматов кваліфікує вставні компоненти як «редуковані за своїм
смислом речення*.
Оскільки вставні слова і словосполучення не пов’язані з членами речення
зв’язком узгодження, керування чи прилягання, їх визначають як компоненти, гра­
матично не зв’язані з реченням. Правда, деякі мовознавці говорять про їх обо­
в’язковість (М. Шанський), інші визначають їх як члени речення (О. Руднєв), треті
називають зв’язок їх з реченням як включення, а вставні слова — супутніми членами
речення (Є. Кротевич).
В академічному синтаксисі української мови вставні слова, словосполучення і
речення віднесено до синтаксично ізольованих частин речення, «які, хоч і належать
до речення за своїм змістом, синтаксично не пов’язуються з жодним членом даного
речення і, таким чином, залишаються поза синтаксичними зв’язками між членами
речення».
І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська під вставними компонентами розу­
міють «такі форми, які вводяться в речення на семантико-комунікативному рівні для
вираження ставлення до повідомленого з погляду його ймовірності чи неймо­
вірності, емоційної оцінки, ступеня звичайності, способу оформлення думок, акти­
візації співрозмовника тощо».
Дехто з мовознавців (С. Бевзенко) вважає, що більшість модальних слів україн­
ської мови дієслівного походження: а) відмінювано-дієслівного: знаєш , бачте,
пробач, дивись, скажімо; б) безособово-дієслівного: здається, розуміється
в) відмінювано-дієслівного, що набули неозначено-особової семантики: кажуть,
гадають, міркують; г) інфінітивного: знати, признатись, сказати. Однак
значна їх кількість прислівникового походження (безумовно, безсумнівно, дійсно,
очевидно та ін.), іменникового походження з прийменниками чи без них (правда,
на щастя, до речі, словом, зреш тою та ін.).
Уперше в мовознавчій науці речення із вставленими словами виокремив О. Шах­
матов. В україністиці про особливий різновид «втручених речень» ідеться у праці
О. Огоновського «Граматика руского язика для школъ середніх!»» (1889). Поняття
«вставлені речення» впровадили Б. Кулик та Л. Кадомцева.
Говорячи про диференціацію вставних і вставлених одиниць, Б. Кулик зазначає:
«На відміну від вставних слів, словосполучень і речень, що виражають суб’єктивне
ставлення того, хто говорить, до висловленої ним думки, вставлені слова, слово­
сполучення і речення виражають такі додаткові повідомлення чи побіжні асо-
430 Синтаксис як розділ граматики
ціативні зауваження, які доповнюють, уточнюють, розвивають зміст висловлення,
вказуючи на якісь деталі чи нові факти, що не були передбачені в перший момент
формування думки».
Особливістю цих одиниць с й те, що вони не можуть стояти на початку речення,
оскільки особа, яка говорить, не’може наперед уточнювати свої думки (І. Слинько,
ц. Гуйванюк, М. Кобилянська). Можна погодитися з думками цих учених не лише
про вставлені речення, а й про вставлений текст.
Деякі лінгвісти беззастережно заперечують необхідність виділення вставлених
одиниць. На думку О. Руднева, ці одиниці не відрізняються від вставних компонентів
жодними смисловими функціями, вираженням, синтаксичною формою. Очевидно,
нас рацію А. Загнітко, на думку якого, «вставні слова, словосполучення та вставлені
принципово різняться між собою, що зумовлюється співвідношенням об’єктивної і
суб’єктивної модальності. Вставні слова, словосполучення повністю марковані
суб’єктивною модальністю, вставлені ж одиниці корелюють з об’єктивною мо­
дальністю, вони постають носіями додаткових об’єктивних смислів, репрезентують
окрему пропозицію», наприклад: От Івашко підповз під самий будяк, так щ о й
голови вже не видко (Будяк ще молодий, то не дуже колеться) (В. Винни­
ченко); Невже й справді йде покоління отаких сухарів безчуттєвих,
раціоналіст ів беземоційних? (Чув десь Лобода й про таке) (О. Гончар).

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.