Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Звертання в реченні

Із семантичного погляду у функції звертання можуть виступати іменники та суб-
стантивовані частини мови в прямому й переносному значенні, що означають:
1) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми і прізвиська людей, наприклад; — Ти ще
не заснула, Соломіє? — стиха обізвався Остап (М. Коцюбинський); — Запам ’ятай це
місце, Євгене, — сказав Брянський (О. Гончар); Грай, Марку, грай! (Л. Костенко);
2) назви людей за їх родинними стосунками, наприклад: Я й так боюсь, мамочко,
що моє лихо відіб ’сться на твоїх і без того неміцних нервах (Леся Українка); Ну, сину,
як маєш охоту, то я тебе в школу віддам? (М. Коцюбинський);
436 3) соціальне становище, класову чи станову належність, посаду, звання, титул
тощо, наприклад: — Жартуєте, пане гетьмане? (М. Грушевський); -Де твоя шинель,
сержанте? (О. Гончар); Вітаю тебе, мій добрий, мій єдиний друже (Т. Шевченко);
4) професію, спеціальність особи, наприклад: — Дядьку лікар, мені вже не буде
боляче? (Ю. Яновський); Добре, учителю, що ти небокраї підняв нам людського
стремління (М. Вінграновський);
5) національність особи, місце її мешкання, наприклад: Слов’яни любі, и ви, усі
народи! Борітесь, стійте за свої свободи (XI. Тичина); Татарине, татарине, чого ти
тут прийшов? (Історична пісня);
6) назви різних частин тіла, наприклад: Умри, душе, розбийсь, холодне серце, так
жить не варт! (Леся Українка); О кучері ясні і очі Беатріче, чого ж вив тьмі люГй
неясні і смутні? (В. Сосюра);
7) назви демонологічних та міфічних істот, наприклад: 0 страднику великий
Прометею, тобі я заздрю; Ти хіба ніколи не плакала. Русалонько?; Геть, сатано!
(Із тв. Лесі Українки);
8) назви тварин і птахів та їх клички, наприклад: Спасибі тобі, мій голубе, що хоч
ти мене не забуваєш… (Т. Шевченко); Гей, соб, сивий, соб, моругий, соб! —
підбадьорив він воликів, налягаючи щиро на плуга (М. Коцюбинський);
Вовчики-братики, здоровенькі були!.. (Остап Вишня);
9) назви рослинного світу, наприклад: Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива
голова моя схитнеться? (Леся Українка); Не кури, зажурена тополе, над розгонам
огненних доріг… (В. Сосюра);
10) назви природних явищ, наприклад: Зоре моя вечірняя, зійди над гораю
(Т. Шевченко); Радійте, гори в синій піднебесності! Радійте, ріки й давнії ліси!
(П. Тичина);
11) географічні назви (сюди також належать слова земля, край, батьківщина, віт­
чизна, країна, держава), наприклад: Україно, моя сердечна ненеї Не лай мене, стра­
жденна, незабута… (І. Франко); Ні, я себе не можу уявить без тебе. Дніпре, як і без
тополі, що в серці моїм змалку тополить (М. Вінграновський); Кохана стороно моя!
Далекий рідний краю! Щораз згадаю я тебе, то й казку сю згадаю (Леся Українка);
12) абстрактні поняття (моральні якості, переживання, психічний стан, почуття
тощо), наприклад: 3 кожної там чути хати: справедливосте. — о, де ти? (П. Тичина);
Гей ти, доле моя, хоч тепер обізвись! (В. Сосюра); Прощай, небесна доле моя вбога!
Прощай, печаль і роздуми сумнії (М. Вінграновський);
13) збірність, сукупність когось (чогось), наприклад: Годі вам, гурт ворогів і
прихильних, марні слова промовлять (Леся Українка); Товариство, яке мені діло, чия
перший поет чи останній? (П. Тичина);
14) загальновідомі поняття культури і мистецтва, наприклад: Лунайте ж,
оркестри, грими, барабан, бо крок наш і дух наш міцніє! (В. Сосюра).
Звертання функціонують у різних за метою висловлювання реченнях, при цьому
найвиразніше їх особливості виявляються в спонукальних реченнях з дієслівними
присудками у формі наказового способу, наприклад: Прощай, любов, і зненависть,
і горе! Прощайте, думи! Щастя і жалі! (М. Вінграновський); Мовчи, любов!
Мовчіть, буремні долі! (М. Вінграновський); І все ж не обминайте, люди, осінньої
_____________________ Синтаксис як роаділ граматики_________________ ______
437 журшшн краси падолисту (І. ІДюгта). У цих реченнях спонукання, наказ, проханн
тощо стосуються адресата (особи, будь-якої істоти, персоніфікованого предмета)

ж яюпо виражена кличним відмінком.
Часто вживаються звертання у власне питальних реченнях, що близькі до слону,
кальних, наприклад: Де ти, Соломіє? (М. Коцюбинський): Куди ж мене зовеш
брунатна бджілко? (В. Стус).
У розповідних реченнях за допомогою звертання мовець привертає увагу адресата
до висловлюваного, наприклад: — От, доню, сватає тебе Грицько Пісченко (М. Гру.
шевський): Це. Земле, ти кричиш у глибині… (М. Вінграновський).
Відображаючи емоційно-вольову сферу мовця, звертання поєднують дві функції;
алелятнвну та експресивну. Апелятивна функція виявляється в офіційному спілкуван­
ні. У художньому і розмовно-побутовому мовленні звертання виражає не лише звер­
нення до адресата, а й ставлення з боку мовця до нього, наприклад: Остався я, та не
сиротою, а з тобою, молодою, раю м ій , покою , м о я зоре досвіт няя, єдиная думо
пречистая'(Т. Шевченко).
За звертанням не закріплене місце в реченні, воно може займати будь-яку позицію:
на початку, в середині, в кінці речення, наприклад: Л ю бий козаче, чого ти ходиш
смутний по темному гаю? (Леся Українка); Чуєш, роде м ій , м ій ріднесенький, хоч би
вийшов хто, хоч однесенький! (Л. Костенко); Творись, м ій т руд! (М. Вінграновський).
Звертання може бути непоширеним і поширеним, наприклад: — Чи довго ти,
старий, будеш водиться отут поміж стіж ками? (І. Нечуй-Левицький); — О мій
сину! Відомо тільки Богові, що я перестраж дала (Р. Іваничук); Гора м оя княжа,
далеко із тебе видно (Л. Костенко).
Отже, звертання в українській мові виражається формою кличного відмінка імен­
ника та субстантивованими частинами мови, охоплює широке коло різних груп лек­
сики, використовується в різних типах речень за метою висловлювання, виконує
алелятнвну та експресивну функції.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.