Лінгвісти засвідчують, що складні речення виникли значно пізніше, ніж прості,
причому первісний тип складних конструкцій становили безсполучникові. Сполуч­
никові (складносурядні і складнопідрядні) структури з’явилися згодом. Історично
найпізнішим структурним типом речень є складнопідрядні речення. На базі
складних речень мінімальної будови (елементарних, двокомпонентних) утворилися
складні ускладнені (неелементарні, багатокомпонентні) конструкції, що свідчать
про високий ступінь розвитку мислення і мови.
Складне речення в українській граматичній літературі здавна кваліфікувалося як
«зложене положеніє», «складчасте речення», «сполука речень*. Як об’єднання
простих речень трактували його російські мовознавці початку XX ст. П. Форту —
натов, О. Шахматов, О. Пєшковський. Таке тлумачення їх цілком влаштовувало,
оскільки до складного цілого (об’єднання речень) відносились усі конструкції, що
складалися з двох чи кількох речень. О. Пєшковський зазначав із цього приводу:
«Термін “складне речення» ми відкидаємо, оскільки він називає декілька речень
одним “реченням” і тим створює плутанину». На думку вченого, «складне речення» —
це «союз речень», і тому воно не повинно називатись реченням.
Однак уже російський лінгвіст Василь Богородииький (1857-1941) трактує
. складне речення як єдине зв’язне ціле. Він зазначає: «У всякому складному реченні
його частини складають єдине зв’язне шле, так що, взяті окремо, уже не можуть
мати цілком попереднього смислу або навіть зовсім неможливі, подібно до того як
морфологічні частини слова існують тільки в самому слові, але не окремо від нього».
Цю ідею розвинули В. Виноградов, М. Поспєлов, Л. Максимов та ін. Так,
М. Поспєлов трактує складне речення як таке єдине ціле, в «якому «речення*, що
його складають, органічно пов’язані одне з одним, залежать одне від одного і
зумовлюють одне одного». В. Виноградов зазначає, що складне речення є слиним
інтонаційним і смисловим цілим, частини якого лише «за своєю зовнішньою
будовою більш-менш однотипні з простими реченнями». У зв’язку із зазначеними
підходами українські мовознавці Л. Булаховський, Б. Кулик та інші теж почали
трактувати частини складного речення як такі, що є простими реченнями лише
умовно.
В. Бєлошапкова вбачає специфіку складного речення передусім у його кому­
нікативній будові. Розглядаючи складне речення у формально-граматичному, се­
мантичному і комунікативному аспектах, вона акцентує на граматичній організації
складного речення. Орієнтуючись на погляди В. Бєлошапкової, визначення склад­
ного речення в українському мовознавстві давали І. Вихованець, А. Медушевський
та ін.
Останнім часом помітна тенденція повернення до тлумачення складного речен­
ня як поєднання простих речень.
Так, у російській академічній граматиці зазначається, що «складне речення являє
собою граматично оформлене сполучення речень». А українські мовознавці
Синтаксис як розділ граматики _____________
443 СУЧАСНА УКЙ4ІЙШСА ЛГГВтТУГНА МОВА
«а, N. Гуйшшню*, At Кобняянська зразки, за якими будується складне
І називають моделями (а не структурними схемами): при цьому складне
на Піню душ у, с новою одиницею порівняно з простим реченням.
І бйевяюлучникоаі конструкиЛ. які набули статусу окремого типу речень
ущруг* пояотт і\ XX сг., і нині розглядають у межах складносурядних і складнопід.
рпттж pew > Mae рчшію А. Загмітко. який вважає, ию «неусталеність підході* до
атвйЩ/ складного речення як смислової і формально? цілісності зумовлюється від.
суністю сяйного визначення понять «синтаксична категорія», «синтаксичне зна-
чемна», «синтаксичне форма*. І тому визначення місця і статусу формалізованих
авсоСЯа зв’язку у складному реченні є суттєвим. На думку одних дослідників
(Д Кислиця. С. Чорній), сполучник є формальним виразником співвідношення між
компонентами складного речення, тому й безсполучникові утворення розгляде-
ються ними яи відповідні сполучникові. Інші дослідники розмежовують сполуч­
никові і безсполучникові речення (М. Поспєлов, О. Мельничук, В. Бслошапкова,
А Гришгнно, С. Дорошенко)
У складник сполучникових реченнях сполучниковий зв’язок буває сурядним і
підрядним, показниками якого є відповідні сполучники. Сурядним зв’язком поєдну­
ються синтаксично рівноправні одиниці, підрядним — синтаксично нерівноправні.
Характер граматичного значення й особливості будови складного речення зу­
мовлюються його паліпредикативністю. Граматичне значення складною і
речення трактують як відношення між його частинами: темгюральні, розділові,
протиставні, об’єктні, атрибутивні, часові, причинові, цільові, умовні, допустові та І
іи Граматичні значення у складному реченні виражаються сукупністю структурних
елементів, які можна назвати структурною моделлю складного речення відпо- і
Одного типу, наприклад: Коли поет ів буде, я к машин, вони вже не ходитимуть
ногами (Л. Костенко); Лягла зима, І білі солов Т зат ьохкали холодним и вустами
(М. Вінграноеський) Граматичне значення першого речення — вираження часових
відношень (дія головної частини відбувається після завершення дії підрядної);
грч атнчнс значення другого речення реалізується в послідовності подій.
Отже, складні речення є історично найпізнішим структурним типом речень. І
Незважаючи на тривалий час їх вивчення, в українському мовознавстві наявні різні
підходи до їх аналізу, немає усталеної класифікації цих структур.