Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Проблеми дослідження складносурядних речень

До питання про виокремлення і класифікацію складносурядних речень у су­
часному мовознавстві підходять по-різному. Це пов’язано передусім з експліцит-
ністю/імпліцитністю сурядних сполучників на межі частин складного речення.
При з’ясуванні природи складносурядних речень важливе значення мають
автономний статус предикативних частин цих структур і наявність формально
вираженого синтаксичного зв’язку між ними. Так, ще О. Синявський, Л. Була-
ховський вважали, що складносурядне речення утворюють прості речення, які
поєднуються як незалежні, рівноправні одиниці. Складносурядні речення
трактували як рівнорядні, рівнорядносполучникові, оскільки до них відносили і
складносурядні безсполучникові речення.
Із часом став переважати погляд, згідно з яким складносурядні речення було
відмежовано від безсполучникових. Майя Ляпон (1933) у російській академічній
граматиці (1980) складносурядними називає такі складні речення, «частини яких
поєднані сурядними сполучниками і граматично не залежать одна від одної, тобто
перебувають у відношеннях рівноправності, рівнозначності. Сурядні сполучники
вказують на відносну автономність поєднуваних речень; позиція самого сполучни-
446 на при сурядному зв’язку теж характеризується більшою автономністю порівняно з
позицією сполучника підрядного*. Вона класифікує й описує складносурядні ре­
чення за сполучниками недиференційованого і диференційованого значення.
Такий погляд на складносурядні речення переважає і в сучасному українському
мовознавстві. Так, О. Мельничук зазначає, що сучасні складносурядні речення ви­
никли з первісних складних безсполучникових речень саме завдяки сурядним спо­
лучникам. Щодо специфіки сучасних складносурядних конструкцій він зауважує:
«До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох
частин, формально тотожних простим реченням, і пов’язаних сурядними
сполучниками. Вживання сурядного сполучника є основним формальним показ­
ником синтаксичної єдності складносурядного речення…» Аналогічні погляди на
складносурядні речення висловлює й Арнольд Грищенко (1936).
Українські лінгвісти складносурядні речення поділяють на елементарні і нееле-
ментарні. Елементарні структури с вихідними, базовими. Поняття формальної і се­
мантичної елементарності не завжди збігаються. Формально елементарними є
речення, в яких наявні дві предикативні частини, поєднані сурядним зв’язком, напри­
клад: Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосам шумлять (А. Ма­
лишко); Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до
своїх літ… (М. Стельмах). Такі структури часто являють собою складні семантичне
неелементарні речення через наявність вторинних предикатиих і субстанціальних
синтаксем. Тим часом семантично елементарними є лише такі складносурядні
речення, що формуються двома семантично елементарними простими реченнями та
одним семантико-синтаксичним відношенням, наприклад: Зеленіють жита, і любов
одцвіта (В. Сосюра); Лише борись, а щастя не втече (Л. Костенко).
Неелементарні (у формальному аспекті) складносурядні речення завжди є і семан­
тично неелементарними, оскільки складаються не менше ніж із трьох предикативних
частин. Проте кількість семантично елементарних конструкцій у них часто пере­
вищує число формально елементарних простих речень, наприклад: П’янить ромаш­
кою трава, і він неначе у жнива приліг спочить, сказати слово, а тільки рана
випадково йому дихання забива (А. Малишко).
Складносурядні конструкції поділяють на речення відкритої і закритої структури.
До речень відкритої структури відносять утворення з темпоральними відношен­
нями між частинами та розділові складносурядні речення, кількість предикативних
одиниць яких можна розширити, наприклад: Дніпро неспокійно шумить і реве, і хвиля
берег миє, і мла стоїть від землі до неба, глухого, беззоряного (О. Довженко); Не то
сплю, не то дрімаю, не то в уяві все проходить (Олена Пчілка).
Складносурядні речення закритої структури поєднують лише дві предикативні
частини і виражають зіставні, протиставні та градаційні відношення, наприклад:
Десятник сердився, лаявся, а Ґонтаря охопила неймовірна досада (Яків Баш); Осінній
день короткий, але сьогодні він згасав ішдто повільно (Я. Стецюк); Не тільки в
малярській роботі О. Довженка міцно позначилися пильні й уперті стуОії його в
німецьких митців, але й в кіно він приніс із собою сталу художню культуру
(М. Бажан).

Згідно із загальною типологією складного речення до складносурядних слід
відносити лише сполучникові структури, предикативні частини яких поєднав’
сполучниками сурядності. Деякі з цих сполучників не лише поєднують частини
складносурядного речення, а й указують на тип семантико-синтаксичних відношень
між предикативними частинами складносурядного речення. Такі сполучники нази­
вають семантичними. Це, зокрема, протиставні сполучники але, зате, проте
однак.
Інша група сполучників служить передусім для поєднання частин складносу­
рядного речення. Змістові ж відношення виражаються лексичним наповненням та
структурою предикативних частин. Такі сполучники називають асемантичними
(функціональними). Це, зокрема, єднальні сполучники і (й), та (в значенні і).
Елементарність/неелементарність складносурядних речень співвідносна з їхньою І
закритістю/відкритістю: елементарні речення відкритої структури потенційно мо­
жуть бути розгорнуті в неелементарні, елементарні речення закритої структури, як
правило, не поширюються.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.