Складні безсполучникові речення, незважаючи на тривалість їх вивчення і наяв­
ність багатьох спеціальних досліджень, і нині викликають суперечки у мовознав­
стві. Дотепер не з’ясовано теоретичні питання щодо їх граматичної природи, син­
таксичної форми та синтаксичного значення, не визначено статусу інтонації,
по-різному трактуються різновиди цих одинйць. Проблематичним залишається
й сам статус безсполучникових речень: лінгвісти або не виділяють їх в окремий тип,
а розподіляють між складносурядними і складнопідрядними реченнями, або
надають їм статус складних безсполучникових речень, або виводять за межі
речення.
Уже праці М. Ломоносова, О. Бостонова, О. Потебні, П. Фортунатова містять
окремі зауваження про безсполучниковий зв’язок. О. Пєшковський розглядав без­
сполучникові конструкції як різновиди складносурядних і складнопідрядних
речень. Цей погляд довго панував у мовознавстві, а дехто дотримується його й нині.
І. Вихованець, наприклад, лише незначну частину безсполучникових утворень
відносить до складносурядних (єднальні речення з часовими відношеннями між
сурядними частинами) та складнопідрядних (у яких друга частина стоггь у позиції
* другорядного члена і підпорядкована опорним предикатним словам першої частини
типу казат и, мовити, думати, знати, пам’ятати, бачити; ш речення
співвідносні зі складнопідрядними сполучниковими з підрядним сполучником що).
Решту конструкцій він розглядає як складні безсполучникові речення з неди-
ференційованим синтаксичним зв’язком між частинами.
Наприкінці 50-х років XX ст. стався злам у тлумаченні природи складних безспо­
лучникових речень, чому сприяли праці М. Поспєлова, Є. Коротаєвої, Є. Іван-
чикової та ін. Зокрема М. Поспєлов обгрунтовує, що складні безсполучникові
речення становлять інший тип речень, ніж складносурядні та складнопідрядні.
Учений виокремив складні безсполучникові речення із парадигми речень спо-
__________________Синтаксис як розділ граматики
463 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
лучникового типу. Ця концепція мала вплив і на українських мовознавців (Б. Кулик.
І. Вихованець. Л. Кадомцева, С. Бевзенко та ін.).
В україністиці ідеї М. Поспєлова про безсполучникові складні речення як окре­
мий тип складних структур розвинув Сергій Дорошенко (нар. 1924).
Серед складних безсполучникових речень він виділяє конструкції з однофунк-
ціональними предикативними частинами, до яких відносить речення перелічу*-
вальної семантики, і конструкції з різнофункціональними предикативними части­
нами (речення зіставно-про ти ставного значення, з пояснювальними відношеннями
компонентів, з відношенням детермінації).
І. Кручиніна в «Русской грамматике» (1980) висловлює протилежну думку. Вона
виводить складні безсполучникові конструкції за межі речень. Близьких ПОГЛЯДІВ
дотримуються і І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, визначаючи ці конструкції
як безсполучникові комунікати, оскільки в них немає основних граматичних ознак
складного речення.
Мовознавці, які визнають автономний характер складних безсполучникових ре­
чень, Істотну роль інтонації в розпізнаванні смислу і синтаксичного значення цих
речень, справедливо зазначають, що, крім інтонації, важливе значення у вираженні
синтаксичних відношень між предикативними компонентами безсполучникових
конструкцій мають такі чинники, як порядок розташування частин, видо-часові
співвідношення дієслів-присудків, наявність лексичних елементів відповідної се­
мантики тощо. З огляду на це безсполучникові речення кваліфікують як структури,
в яких частини поєднуються в єдине синтаксичне і змістове ціле за допомогою
певних лексико-граматичних і ритмомелодійних засобів, однак без сполучників і
сполучних слів.
Щодо наявності предикативних компонентів складні безсполучникові речення
можуть бути елементарними (дві предикативні одиниці) і неелементарними,
багатокомпонентними (три і більше предикативних одиниць). Елементарність/не-
елементарність пов’язана з відкритістю/закритістю структури складного речення:
відкритість ст рукт ури передбачає розгортання елементарного речення в не-
елементарне, допускає доповнення речення мінімальної структури новими преди­
кативними одиницями; закрит іст ь ст рукт ури здебільшого властива елемен­
тарним реченням, що не можуть бути розгорнуті в багатокомпонентні зі
збереженням тих самих семантичних відношень, які наявні в елементарних
структурах.
З огляду на змістові відношення між частинами складні безсполучникові
речення поділяють на дві групи: речення з однорідними частинами (частини є
незалежними, семантичне скоординованими, співвідносяться із сурядними части­
нами складносурядних речень) і речення з неоднорідними частинами (частини
залежні, семантично неоднорідні, співвідносяться з головною і підрядною части­
нами складнопідрядних речень).
Оскільки безсполучникові структури співвідносні із сполучниковими, то
речення з однорідними частинами можна легко перетворити на складносурядні,
речення з неоднорідними частинами — на складнопідрядні, наприклад: Світило
сонце, парувала земля (Петро Панч); Сіли перепочити І рапт ом помітили:
хтось до них Іде (В. Канівець). Порівняйте: Світило сонце, I парувала земля; Сіли
перепочити I раптом помітили, що хт ось до них Іде.
464 Однак іноді безсполучникові конструкції важко або взагалі неможливо перетво­
рити на сполучникові. Йдеться про конструкції, в яких між складовими частинами
наявні пояснювальні або пояснювально-приєднувальні відношення, наприклад:
Я розум ів Брильова: його селянська заощадливість виявлялася в усьому
(1. Багмут); Стукотіли молотки — шевці ремонтували І шили нові чоботи
(Ю- Збанацький); Біля греблі почулися голоси — то йшли робітники-мон-
тажники (Ю. Збанацький).
Особливість безсполучникових речень полягає і в тому, що вони поліфункціо-
нальні, семантика їх не завжди чітко диференційована. Тому часто безспо­
лучникове речення з семантичними відношеннями, спільними для складносурядних
і складнопідрядних речень (причиново-наслідкові, умовно-наслідкові), можна
трансформувати одночасно і в складнопідрядне, і в складносурядне речення.
Семантичні відношення і пов’язана з ними співвіднесеність безсполучникової
конструкції зі складносурядними чи складнопідрядними реченнями зумовлюються
інтонацією, якій належить особлива роль у складному безсполучниковому реченні,
що часто позначається і на розділових знаках на межі його частин.