Статті

Аналіз циклу «Сім струн»

загрузка...

СКАЧАТИ

 

Зміст

Розділ 1

Автобіографія………………………………………………………………………………………

Леся Українка і фемінізм…………………………………………………………………….

Текстологічні засади повного зібрання творів Лесі Українки Додаткові факти із життя

Розділ 2

Вступ………………………………………………..

Аналіз циклу «Сім струн»……………….

  1. «Оо»…………………………………………..
  2. «Яе»………………………………….
  3. «Мі»………………………………….
  4. «Ба»………………………………….
  5. «Бої»…………………………………
  6. «Ьа»…………………………………..
  7. «8і»………………………………….

Висновки…………………………………………..

Список використаної літератури

 

Розділ 1

Автобіографія

Лариса Петрівна Косач, в одруженні — Квітка, відома читачам як Леся Українка.

Народилася майбутня письменниця 25(13) лютого 1871 року в Новограді-Волинському і виховувалася в інтелігентній сім’ї. Лесин дід по матері — Яків Драгоманов — був декабристом, а дядько — Михайло Драгоманов — відомим публіцистом, критиком, істориком, активним громадським діячем, якого переслідував уряд. Виїхавши за кордон, Михайло Драгоманов у Женеві створив вільну друкарню, де українські автори видавали свої твори, оскільки на території Східної України валуєвський циркуляр та Ємський указ унеможливлювали вихід книжок рідною мовою. Мати Лесі Українки — Ольга Петрівна Косач, відома на той час українська письменниця Олена Пчілка — мала величезний вплив на доньку, сама вибрала їй високо зобов’язуючий псевдонім — Українка. Батько Петро Антонович Косач — був людиною передових поглядів, за що ще в студентські роки його виключили з Петербурзького університету.

Сприятливе середовище з ранніх літ благотворно впливало на здібності дівчинки.

Поетеса недарма пізніше підкреслювала: «Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни». О. Гончар, аналізуючи цей період в житті Лесі, додавав:

«… Разом з родинно близькими людьми майбутню поетесу формувала, виховувала

й готувала до творчого подвигу вся тодішня передова Україна».

Сім’я Косачів дійсно приятелювала з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким. З дитинства мала Косачівна кохалася в народних піснях і казках, в чотири роки уже читала, в п’ять — грала на фортепіано і пробувала творити власну музику, а пізніше не раз тяжко зітхала, говорячи, що тяжка недуга не дала їй можливості стати композитором. Олена Пчілка збирала зразки народних вишивок, і мале біляве дівча не тільки милувалося красою узорів, а й у вісім років виконало майже непосильну для такого віку роботу: вимережило батькові сорочку.

При сприянні матері у 1884 році восени у львівському журналі «Зоря» з’явилася перша Лесина публікація вірш «Конвалія».

Взимку Олена Пчілка запропонувала Михайлові й Лесі перекласти українською мовою «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя. Наступного року у Львові вийшла книжка перекладених оповідань М Гоголя, авторами якої були

молоді Косачі, що прибрали псевдоніми Михайло Обачний та Леся Українка.

У березні 1893 року вийшла у Львові перша Леси на збірка — «На крилах пісень». Схвальну рецензію на книгу написав О.МаковеИ, правильно визначивши провідні мотиви творчості поетеси. «Перший — то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю, другий — то культ природи, а третій — то культ України і світове горе».

Леся цікавилася історією. Дев’ятнадцятирічною дівчиною вона написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів» в якому проводила багато паралелей і порівнянь дійсності трьохтисячного минулого зі сучасним. Цей підручник був доступний, лаконічний і цікавий. Мужніючи, Леся зацікавилася філософією, почала також пробувати себе в публіцистиці. Разом зі сестрою Ольгою вона відвідувала публічні лекції в Київському університеті, займалася самоосвітою, завдяки чому стала найосвіченішою жінкою в тогочасній Європі.

У 1894 році Леся гостювала в Болгарії в Софії у дядька Михайла Драгоманова,

працювала в його бібліотеці, впорядковувала П, наче передчуваючи близьку смерть видатного родича.

У 1899 році У Львові вийшла друга Леси на збірка «Думи і мрії», а у квітні 1902 року

в Чернівцях — книга поезій «Відгуки». У співавторстві з Климентієм Квіткою поетеса

видала збірку «Дитячі ігри, пісні й казки з Ковельщини, Луцьщини і Звягельщини на

Волині».

Першою дуже вдалою і цікавою трагедією Лесі Українки стала «Касандра». Окрилена успіхом, письменниця створила ще «Одержиму» та ‘Жертву», але при виході у світ вдруге збірки «На крилах пісень» ці драми були вилучені цензурою. Щоб довести російським читачам, що українська література не поступається їхній, Леся переклала російською твори І.Франка «На дні» та «Добрий заробок», які вийшли у видавництві «Донская речь» (Ростовна-Дону).

Посилала Леся Українка свої твори для альманахів М. Коцюбинському, листувалася з Г. Хоткевичем. У 1904 році онук Т. Шевченка по сестрі Катерині — Фотій Красицький — створив портрети Леси них сестер і самої поетеси.

25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка одружилися. Чоловік одержав посаду в суді в Криму в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти. Здається, прекрасний морський клімат мав би сприяти покращенню здоров’я,

сі

поетесі стало гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка основною метою мала запис мелодій українських народних дум. Фонограф репертуару кобзаря Гната Гончаренка подружжя вислало до Львова.

У січні 1909 року У Києві було поставлено «Блакитну троянду», а грошовий збір передано на пам’ятник Т. Шевченку.

Далеко від рідної України — в Тбілісі, Талаві, Єгипті — Леся не забувала рідної

землі. До речі, на чужині, в країні пірамід, поетесу знайшов і відвідав український

історик, академік Д. Яворницький. Критичний стан

здоров’я змушував Лесю Українку до частих переїздів. У 1911 році сім’я опинилася в Кутаїсі, де чоловік одержав посаду. Письменниця вже відчувала наближення смерті. Вона переслала сестрі Ользі свій архів, до виснаження працювала над «Лісовою ^снею», яку розпочала 3, а закінчила 25 липня. «Лісова пісня» вийшла друком в

ще за життя поетеси, в 1912 році. У Кутаїсі було написано також драми «Камінний хрест» та «Оргія»,

Друзі та близькі наполягали на лікуванні. Леся ще раз відвідала Єгипет. Подорожі

стали для неї мукою, надії на полегшення не виправдувалися.

Письменниця мужньо готувалася до трагічного кінця. У березні 1913 року вона

написала заяву до бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка прийняти ’11

твори в депозит, 28 квітня востаннє приїхала до Києва, прийшла на присвячений їй

вечір в клубі «Родина», а всередині травня відбула в Кутаїсі.

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а

матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми «На передмістю

Александрії». Тяжкохвору поетесу перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не

міг. 19 липня між першою і другою годиною ночі вона померла.

Труну з прахом доставили до Києва. 26 липня 1913 року Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі.

Поліція не дозволила ні промов, ні співів, а щоб ніхто не посмів порушити заборону, дала у супровід похоронно’і процесії наряд кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп. Україна ховала свою дочкою

 

Леся Українка і фемінізм

Леся Українка народилася і виховувалася в дворянській сім’ї усталеними традиціями, які не тяжіли до патріархальщини. Принаймні у своїй сім’ї П. Косач не виявив якоїсь суто чоловічої претензійності, до громадської і літературної діяльності «своїх жінок» ставився лояльно, навіть фінансував деякі літературні видання.

Про родинні традиції Драгоманових маємо більше відомостей, зокрема завдяки «Автобіографії» Олени Пчілки. У цій родині віддавна підтримувався добрий рівень інтелектуальних інтересів. Велика роль у цьому належить М. Драгоманову. Вони активно займалися громадською, науковою, та літературною діяльністю. У родині Косачів (у жіночій половині) існував «Культ Драгоманова».

Якщо згадати стосунки Лесі Українки з ії батьком, братом і сестрами, ближчим оточенням — М. Старицьким, М. Лисенком, М. Славинським, К..Квіткою та ін. Можна с певністю сказати, що з цього середовища перейняті якісь феміністичні настрої Леся Українка не могла. Для самої Лесі необхідність жіночної рівноправності також була «не требующей теоретических доказательств».

Що до її позиції як критика, то тут вона вповні має рацію, виступаючи проти надмірної тенденційності, яка шкодить гармонійності художнього враження, зокрема й тоді, коли йдеться про тенденцію феміністичну. Змальовуючи образи жінок, письменниця ніде спеціально не зосереджувалась на фемінізмі як теорії, світоглядній орієнтації, естетичному ідеалі. її жінки стоять понад цим, вони ніколи не зациклюються на собі, не замикаються в особистих емоціях, а постійно намагаються подолати власну суб’єктивну обмеженість, зокрема й специфічно жіночу. їм властиві найглибші людські думки, почуття й пристрасті.

Підсумовуючи можна сказати таке:

—         Ні родині традиції, ні стосунки в сім’ї, ні виховання, ні ближче оточення не збуджували інтереси Лесі Українки до феміністичних ідей. Провідна роль належала М. Драгоманову, який проектував її на «європоцентризизм», тобто на розширення світогляду, подолання провінціалізму.

—         Фемінізм як світогляд письменниця вважала вузьким і обмеженим. Як теорію неоригінального, нудного.

—         Фемінізм Леся Українка не приймала, називала «сепаратизмом» і ставилася з долею скептизму.

—         У художній творчості фемінізм як публіцистику вона протиставляла белетристиці, надміну феміністичну тенденційність оцінювала,як художній прорахунок.

—         Фемінізм як суспільну рівноправність вважала аксіомою, що не

 

потребує теоретичних доказів.

 

 

Текстологічні засади повного зібрання творів Лесі Українки

Преважна більшість автографів письменниці на сьогодні виявлена і зібрана у фондах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України; маємо текстологічні дослідження її поезії і прози, а також ряд статей присвячених текстології драм Лесі Українки. Створено ґрунтовий життєпис письменниці — « Леся Українка». Хронологія життя і творчості О. П. Косач — Кривинюка та « Літопис життя та творчості Лесі Українки» М. О. Мороза.

Уся спадщина Лесі Українки у ПЗТ згрунтована за жанрами — поезія, драматичні твори, художня проза. І в межах цих жанрово- родових груп твори розмежовуються хронологічно. Жанрово- хронологічний принцип, покладений в основу структури видання ПЗТ Лесі, висвітлино в усіх жанрових групах, крім поезії: вважається, що поезію доцільно подавати за збірками, тобто за історичним принципом. У 12-томнику поеми були вилучені із збірок і подавалися як окрема жанрова група, то в академічному зібрані творів поетичні збірки передбачається зберегти повністю; але у жодному видані поетичні збірки не розсипалися на окремі твори, а питання щодо особистісного змісту деяких поезій чи їх художній недовершеності, які ніби то завадили публікувати їх, занадто дискусійне, щоб вважати його аргументом на користь історичного принципу.

Найцікавішим, щодо композиції є збірник « На крилах пісень»

1904       р. Він був задуманий і підготовлений Українкою, як видання вибраних поетичних творів, покликане дати цілісне уявлення про творчість письменниці протягом майже четверті століття. Під тиском цензурних та редакторських вимог вона не могла вповні виявити свою авторську волю.

—                    Всі розділи збірника мають хронологічний порядок, а в всередині розділів твори розташовані також за часом їх написання чи публікації.

—                      У збірник увійшли лише твори, опубліковані в трьох попередніх поетичних збірках, однак принцип розташування поезії за збірками тут знехтувано. Основним компонентом є поетичний цикл.

Поетичним збірками Лесі Українки властива завершеність, але на відміну від її циклів побудованих на внутрішній взаємозумовленості художніх смислів, ці збірки не позбавлені фрагментарності й композиційності мозаїчності. Вони об’єднують різні за задумом, змістом, тематикою та жанрами твори, написані впродовж певного відрізку часу.

 

Додаткові факти із життя

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — ус. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

загрузка...

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам’ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

З кінця 80-х pp. Леся Українка живе у Києві.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов’ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї’” Гомера,

індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з’являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”.

Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець…”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла- посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров’я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів “3 невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

У 900-х рр. міцніють зв’язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії ”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п’ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з’являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури —

“Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно- художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905                рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”

“Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування — пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.

На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об’єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі ”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов’язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

 

Вступ

Лариса Петрівна Косач — поетеса, видатний драматург, прозаїк, літературний критик, публіцист, перекладач, фольклорист, громадський діяч. Кращі твори поетеси позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу визначеного самою Лесею Українкою як новоромангизм. Поетеса вважала, що високий пафос у запереченні старого, а отже, й утверджені нового як найкраще відповідає суспільним настроєм періоду наростання визвольних змагань.

Авторитетом для Лесі Українки був її дядько, Михайло Драгоманов, не випадково у передмові до циклу «Сім струн» написано: «Посвята дядькові Михайлові». Цикл був написаний у 1890 році.

Леся Українка «щиро прагне волі, і ідеалу», спрямовує своє слово — зброю на те, щоб була «зломлена зима» тогочасної дійсності, задумується над тим, як знайти шлях до щасливої долі народу, бажає чути «вільні співи, гучні голосні в ріднім краю».

У циклі «Сім струн2 розкривається тема любові до України та вірного служіння їй. Це гімн на честь стійкого, нескореного, волелюбного, щирого народу, який бореться за вільне життя, за своє щастя, не підкоряється долі, прагне всього найкращого собі і своїм нащадкам.

У більшості віршів з циклу «Сім струн» звучать громадські мотиви. Цикл викликає інтерес самим виконанням: в ньому об’єднано сім поезій. Кожний вірш з циклу позначений назвою чергового ступеня звукоряду («Оо», «Яе», «Мі», «¥а», «8о1», «Ьа», «8і»), має додаткову вказівку на певний музично-поетичний жанр ( «Гімн», «Пісня», «Колискова», «Сонет», «Рондо», «Ноктюрн», «Септим») і на характер виконання, ніби мова йде справді про музичні п’єси (Огауе»урочисто», Вги^о «весело») і навіть на спосіб виконання («Акорди на арфі»).

Причому перше слово кожного вірша починається з того складу,

Під якою назвою стоїть той вірш. Вочевидь, ставлячи на папері слова, Леся Українка виразно чула за ними хвилі музичних звуків, що зливалися в певну мелодію. Поетеса була музикально обдарованою, вважала, що з неї, якби хвороба руки, міг бути «далеко кращій музика, ніж поет». Ця сторона її таланту виявляється і в музикальних мікро образах, і в ритмічному звучанні кожного вірша, і в звукописі: у цьому легко переконатися при читанні, скажімо, колискової.

Актуальність дослідження. Сучасний стан розвитку суспільства значно актуалізує наукові проблеми, пов’язані зі становленням духовності, особливості, збереження і примноження культурного потенціалу нації, що є гарантом економічної, соціальної, політичної стабільності в державі.

Об’єктом дослідження нашої роботи виступає — цикл Лесі Українки «Сім струн».

Предмет дослідження — вплив української поезії поетеси Лесі Українки на мислення та внутрішній стан сучасної молоді.

Мета дослідження розробити і обґрунтувати критерії впливу української поезії на мислення та внутрішній стан сучасної молоді.

Задачі

  • Визначити сутність і структуру циклу «Сім струн»;
  • Розкрити поняття змісту віршів;
  • Зробити аналіз, що до визначення ідейно-ліричного напрямку циклу.

 

Аналіз циклу «Сім струн»

Цикл (лат. сусіш, від грец. кикіс« — круг) — завершена послідовність, круг, подій, явищ, частин.

” Бо” — перший вірш циклу «Сім струн» — це урочистий гімн, хвалебна пісня на честь непохитної віри в «долю жадану» милої, коханої,безталанної матері — Вітчизні. Хвала рідній Україні і разом з тим урочиста клятва поетеси:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься

І буде струна урочисто і тихо лунати І пісня від серця поллється.

Уже в першому вірщі викладаються я заповітні прагнення автора, а

отже, й усього покоління її сучасників, представників української

національно — свідомої інтелігенції. Поетеса зве Україну «Бездольною

матір’ю» і передусім вона віддає їй свій сердечний спів.

Урочиста майже речитативна мелодія твориться за допомогою

різноманітних словесно-художніх засобів, перш за все метафор із сфери

музикальних образів «струна озветься», «буде струна урочисто і тихо лунати»,

«пісня…. поллється». Поетеса також віддається до постійних епітетів, («по світі широкому», «синєє море»), порівняльних образів-прикладок («пташками-піснями», «шляхами-тернами»), в окремих місцях вводить внутрішнє римування («Скрізь буде по світі літати, між людьми питати» ). Сприяє створенню речитативної мелодії і своєрідний ритмічний малюнок вірша: нерівноскладові амфібрахічні рядки (5353) поєднуються в катренах точними тільки жіночими римами. У цьому вірші простежується вплив народного героїчного епосу, зокрема дум, за висловом поетеси «тих предивних, єдиних на цілий світ пам’ятників творчості нашого народу». Як високо стоїть поезія «Оо» Тільки подих героїчного епосу, його патріотичний пафос, чітка гармонійна будова (повна відповідність кінця початкові), послідовність думки (без зайвого багатослів’я ).

 

«ИЕ»

Мелодія другої поезії циклу «Сім струн» — веселої пісні «Яе» («Реве — гуде негодонька» ) — вже зовсім інша. Це бадьора життєрадісна пісня сильної, вольової людини, яка не боїться життєвих знегод, бо має досить

сил, щоб боротися з ним. У цьому вірші відчувається вільне дихання степових просторів України, над якими «реве — гуде негодонька», «зібралися грізні, чорні хмари», «ллються дощі». Але ліричний герой, як і його предки, волі лицарі — козаки, цією пригодонькою не журиться. Адже він знає, як зібрати «чари» і де здобути чарівну зброю проти страшних стихій …

Поетеса створила виняткової краси динамічний ритмо — мелодійний малюнок, щось на зразок акордної музикальної п’єси з варіаціями. Грайлива інтонація першої строфи, що виявляє оптимістичний настрій ліричного героя перед неминучим боєм («Реве — гуде негодонька, негодоньки не боюся … »), раптово змінюється сміливим викликом:

Гей ви, грізні, чорні хмари!

Я на Вас збираю чари,

Чарівну добуду зброю І пісні свої у зброю.

Поетеса робить суміжні строфи різко відмінними щодо форми. Перша натикана восьмискладовим народнопісенним віршем з багатою римою.

Зменшені іменникові форми («негодонька», «пригодонька»)

—     художній прийом зіткнення:

Реве — гуде негодонька

Негодоньки не боюся…- все пе дає віршеві рис пісенності. У другій строфі вживається

чотиристопний хорей. Рядки римуються попарно, рими багаті (зброю — узброю), виключно жіночі, художній засіб апострофи («Гей ви, грізні, чорні :\).шри») і відчутна звукова інструментовка (алітерації на Г — Р ) дуже підсилюють виразність. У третій і четвертій строфі варіюється мелодія перших двох, причому остання — повторена перша — ніби повертає нас . 10 початку, замикає твір у поетичне кільце ( що теж часто спостерігається у народних піснях).

 

«Мі»

І хоч у наступному вірші — колисковій пісні «Мі» — звучать журливі акорди на арфі, але в цих акордах одночасно з наростанням тривоги, схвильованості виростає і переконаність — треба виховувати, гартувати лицарський волелюбний дух у дітях своїх, аби вони не хилилися, не корилися тяжкій, гіркій долі, а виростали спадкоємцями найкращих традицій свого народу, справжніми людьми.

Поезія «Мі» вся зіткана з барвистих образів, оповитих то ніжно — ліричною, то сумовито-задумливою, то урочисто-величавою мелодією. Пізньої доби стомлена працею мати промовляє — співає над колискою сина. Оберігає сон, спокій та щастя сина, намагається захистити його від лиха. Але тяжка доля трудящих жорстока, несправедлива дійсність викликають почуття суму, тривоги. Прагнення заспокійливо вплинути на дитину, схилити її до сну виявляється у вживанні словосполучень із зменшувально — пестливими словами («місяць яснесенький….»), голубливих звертань з колисковим приспівом («леле, дитинко»), а також дієслово «спати» в наказовій формі («спи без зава доньки»). Відповідно до віршового розміру (двостопний дактиль) слово «спи» на початку віршового рядка попадає під наголос, чим посилюється його імперативність. Колискову мелодію підтримують виключної краси асонанси — повтори звука «І» та подвійного «у» (і-е-е):

Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас.

Спи мій малесенький Пізній — бо час.

У строфах часто повторюються глухі приголосні с, т, п, х, к, ш, ч за допомогою яких поетеса передає тишу ночі, коли «місяць ясненький» кинув «промінь тихесенький», по якому спускається фея — чарівниця на мелодію маминої колискової:

Любо ти спатимеш, поки не знатимеш, що то печаль; хутко прийматимеш лихо та жаль.

Чарують слух витончені та водночас цілком реальні, відповідні ситуації, словесні образи. Свій промінь місяць «кинув», як щось вагоме, матеріальне. А разом з тим, він «тихесенький». Така несподіваність асоціацій робить вислів особливо емоційним. Поруч з колисковим У вірші є й інший паралельний мотив, що складає основу його ідейного пафосу. Уже з другої строфи в колискову мелодію вплітається спів наболілої душі, велика і водночас світла печаль матері. Жінка не жаліється на свою долю, прямо не говорить, як тяжко їй живеться, як багато винесла вона на своєму віку, але все це відчувається з підтексту. Та не про себе думає тепер мати: майбутнє дитини — ось предмет ті роздумів. Яка доля чекає сина:

Ясна чи темная?

Хто зна яка…

Вжитий тут художній засіб умовчання посилює відтінок непевності матері за долю дитини. Звідси намічається новий напрям розвитку думки. У глибині своєї свідомості мати, мабуть, оглядає своє життя, І кожен спомин одзивається в серці дошкульним болем:

Тяжка хвилинко!

Гірка годинонько!

Пихо не спить…

Пеле, дитинонько!

Жить — сльози лить.

Метафоричний образ «лихо не спить», окличні вислови фразеологізми: «Тяжка годинонька … », звертання до дитини з вигуком «леле» та народний афоризм «жить — сльози лить» влучно передають тугу матері.

у четвертій строфі чотири рази повторюється дзвінкий твердий звук «Р» («сором», «коритися», «прийде», «пропаде») — і ми не мов чуємо віддалене рокотання тих битв, в яких треба так твердо триматися хлопчику, коли він виросте.

На зміну сліз і покори приходить оптимістичний, бойовий мотив громадського звучання. Поетеса, засуджуючи рабську пасивність і мовчазну покірність лихій долі, протиставляє їй непримиренність і активний захист

людських прав:

Сором хилиться Долі коритися! Час твій прийде З долею битися, Сон пропаде…

Але про яке світле щастя для дитини могла вона гадати в суспільстві, де життя простої людини — суспільний плач. Однак не можна бути сліпим знаряддям долі, треба брати її з бою. Саме таким мужнім борцем за долю і прагне мати виховати свого сина.

П’ята строфа, за винятком одного слова, майже повністю повторює першу строфу (змінено тільки слово «пізній» на «поки»), бо ж головне завдання пісні приспати дитину, тому в цій строфі, як і в перший, — заспокійливий, умиротворюючи звуки, які ніжно огортають дитину сном.

З «колискової» видно, що Леся Українка палко бажала щастя рідній Україні. Вона вважала, що коли діти рідної землі виростуть мужніми, загартованими, здатними долати лихо — неволю, отоді й настане на Україні воля, а це й буде найбільше щастя для рідного народу. Звичайна колискова пісня під пером майстра стає маніфестацією громадського настрою кращої частини сучасного письменниці жіноцтва, що в наболілій дущі плекало світлі надії на прийдешні битви, ростило нове покоління мужніх і самовідданих борців за народну долю.

 

Наступний вірш — сонет «Га» — пристрасне запрошення ліричним героєм співвітчизників до пошуків відповідей на хвилюючі, наболілі питання свого часу: як помогти трудящим у «безмірнім людськім горі», як збудити їх від байдужості, вказати їм на велику життєву мету, переконати їх у необхідності «світ новий з старого збудувати».

Саме «конфлікт почуття» являє «душу» твору. Він намічається у першому рядку — пафосному зверненні автора до фантазії:

Фантазіє ! Ти — сило чарівна …

Чарівність полягає в тому, що для фантазії нема нічого недосяжного. Це ж вона, поетична фантазія, подібно чародієві,

… збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Збудила мертвих з вічного іх сна …

Але цього для поетеси замало: вона ставить перед фантазією ряд болісних запитань соціально — політичного плану, жадає відповіді на них. Чіткі в словесному вираженні, витримані в дусі наростаючої градації, до того ж підсилені багаторазовою анафорою «як», ще ці запитання напрочуд разючі:

Скажи мені, фантазіє дивна,

Як помогти в безмірнім людськім горі?


Як

світ новий з старого збудувати? Як

научать байдужих почувати?

Як розбудити розум, що заснув?

Як. час вернуть, що марне проминув?

Як певную мету вказати розпачливим?

Фантазіє! Порадь, як жити нещасливим?

В риторичних запитаннях відчувається крик душі ліричного героя, переповненої людським горем, і бажання розбудити до революційної боротьби байдужих і прагнення піднести дух, вказати ‘ мету, запалити новими ідеями тих, хто ще в розпачі й зневірі.

При уважному прочитанні вірша можна помітити, що весь він пронизаний звуком «Р», принаймні цей звук є в кожному слові, що несе основне смислове навантаження. Головне, таким чином, виділяється, ніби курсивом. Сталося це, мабуть, несвідомо, по інтуїції, але сам факт тонкого відчуття виражальних можливостей звука говорить про силу таланту, який чим далі, все більше виявляв себе.

Звернення поетеси до фантазії — це її промова з особистою творчою уявою, з крилатою образною думкою, що, як вона свідчить сама, розвинута була дуже сильно. «Якби хто моїй фантазії крила присмалив, то може і б добре зробив, а то вона в мене занадто химерна літає і часом заморочує вкінець мою голову», — не без гумору писала поетеса в одному з листів того

періоду. «Ба» показує, як далеко сягає її почуття та поетична думка, які цілі, завдання ставила вона перед собою, перед усією вітчизняною літературою.

 

«SOL»

У п’ятій поезії циклу — «SOL» рондо — солов’їні співи, пахощі «весняного

раю» затьмарюються «голосіннями сумними» співців — сучасників

юної

поетеси — над долею України. А вона ж так бажає чути «в ріднім краю»

не в

сні, а наяву «вільні співи, гучні, голосні!».

«SOL» — п’ятнадцятирядкове рондо — одна з

найскладніших строфічних будов. У вірщі всього Дві

повторювані рими, розміщені ось у такому порядку:

чоловіча (а), жіноча (б)

А ББа ББа Баа Ба Баа

Леся Українка ставиться й майстерно обробляє одну з

провідних тем її лірики — неволя рідного краю.

Беремо

початок:

Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім

розмаю…

Все: і мальовничий народнопісенний епітет «розмай», що підкреслює

буйне весняне квітіння гаю, і внутрішня рима (гаю-розмаю), і звукопис (подвійне —л- в слові -ллється-, а далі звуконаслідування — аю, -сі) *- все сприяє підтворенню забавливого гомінкого весняного пейзажу. Однак

не

для всіх існує ця краса природи, ця пташина симфонія, не всім приносить

вона радість. Для поетеси це — сердечний біль:

Та пісень тих я чуть не здолаю, весняні квітки запашні не для мене розквітали в гаю…

У першому з цитованих рядків намітився і починає нестримно розвиватись

мотив особистої недолі ліричного героя, що позбавлений змоги безпосередньо

сприймати весняний розквіт життя. У шостому рядку цей мотив звучить

найсильніше:

Я не бачу весняного раю…

Далі він поступово стримується і завмирає в укороченому одностопному

рядку:

Тільки співи та квіти ясні,

Наче казку пригадаю — У сні…

Саме тоді починає звучати інший мотив — бажаного:

Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю…

Три багаті на алітерацію музикально-звукові образи («Вільні співи, гучні, голосні…»), ніби на крилах, підносять новий мотив, надають йому звучання сили. Однак з наступного рядка в нього втілюється контрастна трагічна нота:

«Чую скрізь голосіння сумні!». Поетове серце стискає біль, замість пісні чуємо

стогін:

Ох, невже в тобі, рідний мій краю,

Тільки й чуються вільні пісні — Усні?

Як бачимо, всі хвилюючи думи і почування поетеси зв’язані з долею Вітчизни, бо

особиста трагедія її — тільки маленька трагедійна частка великої трагедії цілого

народу. Такі, зовні ніби наскрізь суб’єктивні твердження, як от: «весняні- квіти

запашні не для мене розквітли в гаю», «я не бачу весняного раю». В. Бєлінський

писав з цього приводу: «Великий поет, кажучи про себе самого, про своє я, каже

про загальне — про людства, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство. І тому в його смутку кожний впізнає свій смуток. В його дущі кожний впізнає свою і бачить в ньому не тільки поета, а людину, брата свого по людству. Визнаючи його за істоту, не зрівняно вищу за себе, кожний в той самий час усвідомлює свою спорідненість з ним».

 

«Ьа»

Шостий вірш — ноктюрн «Ьа» — це роздуми про долю рідного краю, про милосердя, миротворність, волелюбність, вічний політ до краси, до гармонії рідного народу; це «золотистая квітка — надія» на майбутнє, гідно цього народу — миротворця.

Пісні соловейкові дзвінко — сріблясті!

Цей складний синтез виник з поєднання двох музикальних образів:

епітета «дзвінковий» (спів) і метафори «срібний» (голос).

Або: Ще маревом легким над нами Блакитна весняная мрія,

А в серці розкішно цвіте — процвітає Злотистая квітка — надія.

Тут ціле плетиво образних висловів, які ніби втратили свою самостійність, злилися воєдино, щоб виразити складні душевні порухи людини. Свіжістю асоціацій відзначаються і такі образи, як «тихії квіти», «чари потужні весняні», «ночі зористі». Все це робить вірш піднесеним.’

«8і»

Остання поезія циклу — септима «8і» — це ніжно — урочисте запевнення «рідної коханої сторони» в щирості, незрадливості, любові до неї. В поезії «8і», яка вінчає цикл «Сім струн» Леся Українка говорить про щирість свого поетичного слова, як про одну з найхарактерніших його ознак. Над її « негучним співом», «тихими струнами», каже вона, може зв’язати верх якась «кобза гучна», але в одному вони лишаються неперевершеними — в щирості. Таким чином, принципові « аби душа щира» Леся Українка протиставила принцип: і щирість, і майстерність.

 

Висновки

Проаналізувавши цикл «Сім струн» Лесі Українки, ми побачили струнку композицію, різноманітність мелодій. Кожний вірш пронизаний якоюсь внутрішньою енергією. Протягом циклу нам вважається, що в ньому багато варіацій до цієї теми. У циклі звучать громадські мотиви. Всі вірщі з циклу об’єднані формою, образами, ідейним пафосом. Це своєрідна «музична гама» сповнена безмежним, щирим почуттям любові ліричного героя до найдорожчого йому у світі — України. Франко твердив, що особа автора, його світогляд, спосіб виконання, відчування зовнішнього і внутрішнього світу і його стиль мусять виявитися в його творі, якнайповніше, «нехай твір має в собі якнайбільше його живої крові і нервів. Тільки тоді це буде живий та сучасний твір, справжній документ найтайніших зворушень і почувань сучасної людини».

Поезії циклу постала перед нами милозвучністю, багатогранністю, музикальною, злагодженістю всіх компонентів, змістовою вагомістю кожного найдрібнішого складника. Все це означало, що період літературного учнівства в творчій біографії Лесі Українки закінчився: цикл «Сім струн» був водночас і підсумком плідного навчання Лесі Українки (щось на зразок атестата зрілості її як поета), і серйозною заявкою на велику творчість. Про неї можемо сміливо говорити: «Це великий поет!»

Список використаної літератури:

  1. Аврахов Г.Г. Художня майстерність Лесі Українки. (Лірика), K., «Рад. школа» 1964.
  2. Дивослово 11 До роковин Лесі Українки, — 1994 .
  3. Каспрук А.А: Леся Українка. Літературний портрет. 2- е видання, доп. і випр. K., Держлітвидав УРСР, 1963
  4. Кулінська Л.П. Поетика Лесі Українки, Видавництво Київського університету, — 1968
  5. Кириловець A.A. «Сім струн я торкаю», Із секретів поетичної творчості Лесі Українки
  6. Міщенко Л. І.: Леся Українка в літературному житті. K., «Дніпро»,
  7. Осляк Феміністичну тенденційність 8.1.Ф.: 3 вогнем Прометея. Про творчість Лесі Українки «Рад.школа», «Спогади про Лесю Українку», — 1963
  8. Українка Леся. Твори в двох томах. — Т. 1. 1986.-608 с. К.: Наук, думка
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.