Статті

ЛЕКСИКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ (Ірина ПАВЛОВА, аспірантка Національного педагогічного університету ім. М Драгоманова)

загрузка...

СКАЧАТИ

 

Одним із досягнень науки про мову є визначення
структурно -фу нкціона л ьних стилів і дослідження основ
застосування їх у мовній діяльності суспільства. Однак
дотепер лінгвістика не має единого й загальноприйня­
того поняття стилю, що, у свою чергу, стало однією з
важливих причин існування цілого ряду класифікацій з
неоднаковою кількістю самих функціональних стилів та
їх різновидів. За традиційною класифікацією виділяється
п’ять стилів офіційно-діловий, науковий, публіцис­
тичний, художній та розмовний. Проте політичні й
духовно-культурні процеси останнього десятиріччя в Ук­
раїні стали поштовхом до виокремлення в сучасній
лінгвостилістиці ще одного функціонального різновиду
мови — конфесійного.
У пропонованому дослідженні йдеться не про ство­
рення останнього, а про його відродження, оскільки ви­
формовується конфесійний стиль у царині прадавніх,
дохристиянських, вірувань українців. Підтвердженням
цього є існування цілого пласта релігійних номен.ів
(термінів), серед яких вичленовуються назви богів (Сва-
рог, Дажбог, Перун, Хоре, Велес (Волос), Стрибог, Мо-
коша, Лада, Доля та ін.); божків (водяник, болотяних,
очеретник, криничник, лісовик ( полісун), гайовик, пальо­
вик, русалка, мавка; Біда, Лихо, Блуд, Мара, Мана, М о ­
рок, Журба, Трясця (Пропасниця), Завійна і тін.); номі­
націй пов’язані з богослужбою (ідол, жертовник (капи­
це, требище), бог, святилище (храм, кумирня), жертва
(треба), молитва, священик (батю ш ка) та ін.); назви ста­
родавніх народних свят та їх складових (Коляда, Різдво,
колядка, щедрівка, гадання, Стрітення, Масниця, Велик­
день, Русалії, Купала (Купайла), Ярила, Уведення і т. ін.);
лексика, що стосується загальних понять давньої віри
українцю {благословення, душа, тіло, гріх та ін.).
Практично неможливо визначити час виникнення
конфесійного стилю та чітко виділити окремі його ета­
пи, оскільки про давні слов’янські вірування маємо дуже
неповні й неточні відомості. Досить умовно зародження
первинних елементів сучасного функціонального різно­
виду, що обслуговує сферу культу, відносимо до так
званої індоєвропейської доби — найдавнішого періоду
життя народів сучасної Європи, періоду вироблення мов,
культур і вірувань. Саме з ним пов’язують формування
поняття «бог*.
В аналізованому часовому відрізку мовної історії
чгткіше виділяється загальнослов’янська доба, яка глиб­
ше обстежена науково, хоч, однак, не дає вичерпних
вщповідей на численні питання.
Сучасні дослідження переконливо доводять, що в
історн культури українців була Чорноморсько-Дунайська
доба, яка охоплювала приблизно IV-IX ст.
З християнством, офіційне запровадження якого тра­
диційно датується 988 роком, починається якісно но­
вий період у розвитку конфесійного стилю. Проте це
* На сьогодні питання про назву стилю, що обслуговує сферу
релгі, залишається дискусійним. Пропонуються такі наймену-
•ания; церковний, сакральний, богословський, церковно-релі-
пинии, релгійний, стиль церковної мови тощо.
ЛЕКСИКА КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ
зовсім не означає, що до зазначеного часу він не мав
християнських впливів 3 усіх територій сучасної Украї­
ни найраніше проповідь християнства мала місце на
півдні, бо тиверці й уличі сусідили з грецькими колонія­
ми на північному березі Чорного моря. Через постійні
торговельні зносини християни-греки мали, безумов­
но, і культурні впливи. Отже, від них українські племена
тиверців, уличів і полян знайомилися з християнством,
унаслідок чого в давні вірування почали проникати нові
елементи. Крім греків, іншими посередниками в поши­
ренні нової віри серед названих племен були германські
готи, які з’явилися на Дністрі й Дунаї на початку III ст
Тому приблизно з цього часу можемо говорити про
появу синкретизму (двовір’я), котрий спостерігається й
дотепер як у самих віруваннях українців, так і в релігій­
них назвах. На півночі проповідь Христової віри поши­
рюється пізніше, ніж на півдні, близькім до Візантії, але й
там вона була джерелом нової релігії.
Більш послідовними християнські впливи стають у IX-
X ст., про що свідчать численні наукові розвідки. Так,
митрополит Іларіон (І.Огієнко) зазначає, що існували
руські переклади Біблії ще до появи перекладів Костян­
тина (Кирила), адже в Києві вже за 150 років до офіцій­
ного прийняття християнства не могли не використо­
вувати місцеву розмовну мову (койне) для реліпйних
цілей: «Безумовно, християни в Києві мали свої Бого­
служения — бодай у приватних домах із дуже давнього
часу, але вже, певне, у першій половині IX віку. Думаю,
що ці Богослужения правилися грецькою мовою і їх
зовам не розуміли київські християни. Ті священики, що
жили в Києві, мали за обов’язок не тільки правити Бо­
гослужения, але й навчати нової віри. Отож, на мою
думку, у Києві християни мусили мати не тільки грець­
ке Богослужения, але й живу доповідь місцевою по-
лянською мовою. <…> Я вважаю за цілком можливе, що
в Києві для потреб християнської громади якийсь свя­
щеник, слов’янин або грек, що добре вмів по-слов’-
янському, переклав потрібні йому для проповіді уривки
з Євангелії та Псалтиря на місцеву київську мову. Вірні,
що цікавилися новою вірою, могли мати собі відписи з
такого перекладу» [11; 8].
Християнство, яке прийшло в Русь-Україну, являло
собою сформований культ і досить струнку й відлаго-
джену систему догматики, закріплені візантійськими цер­
ковними канонами та статутними положеннями. Од­
нак у міру утвердження на українських землях воно
змінювало свої зміст і форму, поступово втрачало ок­
ремі візантійські риси/адаптуючись до особливостей ду­
ховного світу слов’ян, обростаючи елементами їхньої
культури. Під впливом християнства одні елементи язич­
ницьких вірувань і обрядів безслідно зникали, інші —
зливалися з християнським культом або існували поряд 1
з новою релігією, утворюючи двовір’я, яке було не про­
сто зовнішнім формальним поєднанням двох релігій, а
їх тісним переплетінням, синтезом старого та нового.
Двовір’я перетворилося на національні вірування та
звичаї. Власне українське вкоренилося й зрослося з ха­
рактером українця настільки міцно, що нове, грецьке,
не змогло його заступити. Християнські храми будува­
ли на місці капищ, ідолів, язичницьких храмів, христи­
янські свята почали призначати в час свят дохристиянсь­
ких, і це було причиною легкого їх сприймання (до
1
■ ш и н ке речі, з переходом християнства на східнослов’янський
обрядовий календар утвердження нової релігії пере­
стало бути суто формальним); старі боги ставали біса­
ми й дияволами, а отже, залишалися вищими духовни­
ми істотами, яких людина боялася і яким корилася; ок­
ремі якості язичницьких богів переносилися на христи­
янських святих, а те, що раніше було вірою перетворю­
валося в забобони.
Усі ці культурно-релігійні явища позначилися й на
розвитку конфесійного стилю. Ще з давніх вірувань відомі
терміни бог, господь, молитва, молитися, небо, рай, пек­
ло, жертва, храм, свято, святий і т. ін. Дохристиянська
релігійна лексика наповнювалася новим християнським
змістом, а формою залишалася незмінною. Одиниці грець­
кої термінології приходили в нашу мову лише тоді, коли
в стародавній вірі українців не було відповідного понят­
тя: ангел, ікона, літургія, просфора, апостол і под.
Сучасний стиль, що обслуговує сферу релігії, пере­
жив багатовікову історію становлення. У його розвитку
виділяються два тривалі періоди: дохристиянський (язи ч­
ницький) і християнський. У першому періоді найбільш
окресленою, як було зазначено, є остання доба — Чор­
номорсько-Дунайська, інші ж, попередні, етапи чітко
виокремити не маємо змоги через брак ґрунтовного
наукового обстеження дохристиянських вірувань у най­
давніший час. Другий, християнський, період є більш
дослідженим, тому його, хоч і досить умовно, можна
членувати на окремі етапи:
/. Конфесійний стиль у дохристиянський період
витворення (від найдавніших часів до IX ст.).
II. Конфесійний стиль християнського періоду (з
IX ст.).
І Конф есійний стиль початкового етапу (IX —X III ст.)
(д авньокиївська д о б а).
2. Конф есійний стиль X IV — д о кінця X V II ст. (доба
Реформації).
3. Конфесійний стиль кінця X V II — перш ої половини
X IX ст. (д о б а м а с о в о ї р усиф ікац ії).
} 4. Конфесійний стиль д р уго ї половини X IX — 20-х рр.
X X ст. (д о б а чер гуван н я періодів національного
піднесення із суворим и заборонам и всього укр аїн ­
ського).
5. Конфесійний стиль ЗО—80-х рр. X X ст. (доба за ­
стою; діаспорний етап).
6. Конф есійний стиль 90-х рр. X X ст. (доба нового
відродження).
Кожний функціональний різновид мови має специ­
фічну організацію на лексичному рівні. Не є винятком і
аналізований стиль, лексична база якого була майже сфор­
мована на початку XX ст. Але у зв’язку з витісненням
релігії з усіх сфер суспільного життя України в радянсь­
кий час конфесійний стиль надовго табуюється, втрачаю­
чи всі права на повноцінний розвиток. Зрозуміло, що й
удосконалення його на лексичному терені в цей час упо­
вільнилося. Осередком розвою конфесійного функціо­
нального різновиду української мови стає діаспора, пред­
ставники якої зберегли неперервність його історії, однак
віддалення від материкової України, тобто від природ­
них умов розвитку, мало відомі наслідки.
У самій же Україні протягом тривалої доби так зва­
ного застою конфесійний стиль функціонує переважно
в одній зі своїх форм — усній. Це стосується як церков­
но-релігійних обрядових дійств узагалі, так і, зокрема,
деяких його елементів — молитов, піснеспівів, читання
священних книг, які продовжували своє життя в устах і
Душах українців. Не піддавався стиль із зрозумілих при­
чин і науковому обстеженню, про що свідчить відсутність
його в класифікаціях, а в лексикографічних джерелах
елементи функціонального різновиду фіксувалися, як
правило, з позначкою «застаріле».
Сучасні ж умови активно сприяють повноцінному
розвиткові всіх засобів мовної організації стилю сфери
релігійно-церковного культу.
На сьогодні маємо вже чимало богословської літера­
тури, яка дає неоціненний матеріал для наукових розві­
док; з’являються, хай і поодинокі, дослідження з проблем
стилю; проводиться велика лексикографічна робота, по­
в’язана з упорядкуванням богословських номенів; органі­
зовуються конференції, круглі столи, у котрих беруть ак­
тивну участь мовознавці й богослови не тільки матери­
кової України, а й діаспори.
Отже, конфесійний стиль поступово відроджується,
щоразу відчутніше заявляючи про себе. Думається, що
він одержить справжнє життя, коли на території Украї­
ни буде своя Українська помісна церква.
Відмітною лексичною ознакою конфесійного стилю
є значна кількість маркованих слів, пристосованих до
використання саме в царині релігії. Ця лексика дифе­
ренціюється за певними тематичними угрупованнями.
Храм, його зовнішній вигляд,
внутрішні атрибути, церковне начиння
Дискос (невеликий круглий таріль на підставці, на
який під час Божественної літургії покладаються части­
ни проскур; дискос знаменує і віфлеємську печеру, і Гол­
гофу).
Агнець (кубічна частина проскури, що покладається
на дискос і використовується для таїнства Причастя; оз­
начає тіло Ісуса Христа).
Копіє (ніж, подібний до списа, для виймання агнця
й частинок з проскур).
Вівтар, олтар (найголовніша частина храму, де
відправляється служба Божа й приноситься безкровна
-Жертва; вівтар означає Царство Небесне).
Покрівці (невеликі хустки для покриття чаші й дис­
коса (малі покрівці); покрівець, який покриває чгшу й
дискос разом, називається воздух, знаменуючи собою
той повітряний простір, у якому з’явилася зірка, що при­
вела волхвів до ясел Спасителя. Усі ж разом покрівці
символізують різдвяні пелюшки й поховальний саван
Христа).
Жертовник (стіл, на якому готуються Дари для таїн­
ства Причастя).
Звіздиця (дві металеві дуги, з’єднані так, щоб їх
Можна було чи скласти, чи розсунути хрестоподібно.
Вона ставиться на дискосі для того, щоб покрівець не
торкався вийнятих з проскур частинок. Звіздиця означає
і віфлеємську зірку, і хрест).
Ікона, або образ (зображення Пресвятої Трійці, Бо­
жої Матері, Господа Ісуса Христа та ін., яке служить пред­
метом релігійного поклоніння й ушанування).
Іконостас (стіна з іконами, що відділяє вівтар від се­
редньої частини православного храму).
Дарохранительниця (ковчег (скриня), де зберіга­
ються Дари для Причастя хворих; робиться у вигляді
невеликої церкви).
Дароносиця (невеликий ковчег (скриня), у якому
священик носить Дари для Причастя хворих удома).
Солея (підвищення перед іконостасом).
Амвон (середина солеї напроти престолу перед т. зв.
Царськими Вратами, які ведуть до вівтаря; з амвона
виголошуються проповіді, єктенії, читається Євангеліє,
відбувається Причастя мирян).
Крилоси (місця по боках солеї, де стоять читці й хор). 9 $ 2 0 ———————— _ —— —
Аналой (високий, з пологим верхом стіл, який з усіх
боків і зверху покриває дорога тканина. Використову-
ють під час богослужіння в православних церквах як
кафедру, коли диякон читає Євангеліє, або як підставку,
коли на нього кладуть для поклоніння віруючих Єван­
геліє, хрест та ікони; навколо аналоя священик обво­
дить наречених під час вінчання).
Престол (особливо освячений чотирикутний стіл,
який розміщується посередині вівтаря, прикрашений
білою полотняною скатертиною, а поверх неї парче­
вою. На престолі таємниче й невидимо присутній Сам
Господь — Цар і Владика Церкви. Торкатися престолу й
цілувати його можуть лише священнослужителі).
Притвор (західна частина храму, де в стародавні часи
стояли ті, що каялися, і оголошені, або ті, що готувалися
до Хрещення).
Ризниця (приміщення, де зберігаються ризи, що ви­
користовуються при богослужінні, а також* церковний
посуд і книги, за якими проводяться служби).
Лампада (наповнена оливою невелика посудина з
ґнотом, яку запалюють перед іконами).
Лжиця (ложечка, що служить для Причастя віруючих).
Облатка (тоненький коржик із прісного тіста для таї­
нства Причастя в католиків та протестантів).
Орган (духовий клавішний музичний інструмент, що
використовується в католицьких богослужіннях).
Панікадило (великий підсвічник з багатьма свічками,
розміщений на стелі посередині храму; запалюється в
урочисті моменти служби Божої).
Паперть (підвищення перед входом до храму).
Потир (чаша, до якої вливається вино, розбавлене
водою, для Причастя; під час літургії означає кров Хри­
стову).
Хоругви (ікони на тканині чи металі, прикріплені до
древок у вигляді знамен. їх носять під час хресних ходів
як церковні знамена. У храмі стоять біля крилосів).
Духовенство, служителі церкви
Єпископ (вищий священний чин у Церкві, єпископи
можуть проводити всі таїнства й усі церковні служби;
єпископи називаються ще архієреями, тобто начальни­
ками ієреїв (священиків).
Владика (загальна назва вищих чинів духовенства (єпис­
копа, архієпископа та ін.) у православних християн).
Архієпископ (духовне звання, середнє між єписко­
пом і митрополитом; його мають найстарші й найбільш
заслужені єпископи).
Митрополит (столичний єпископ; вище звання пра­
вославних єпископів).
Патріарх (духовний сан верховних ієрархів у ряді
християнських церков; глава автокефальної церкви в
православ’ї; у католицизмі титул патріарха мають пред­
ставники окремих єпархій).
Вікарій (у православній церкві — єпископ, який є
помічником або заступником архієрея; у католицькій
церкві — заступник єпископа або парафіяльного свя­
щеника; у протестантизмі часто зустрічається як поміч­
ник священика).
Священик (служитель культу православної церкви,
за саном середній між дияконом і єпископом; може
здійснювати всі таїнства й церковні служби, крім таїн­
ства Священства й освячення мира; ієрей).
Пресвітер (у православній і католицькій церквах —
священик; у кальвіністів Англії, Нідерландів та деяких
інших країн і в більшості християнських сект — вибор­
ний керівник релігійної громади).
Протоієрей (звання найбільш достойних і заслуже­
них священиків).

М овознавст во
Протопресвітер (головний священик серед п
ієреїв).
Ієром онах (монах у сані священика).
Ігум ен (звання ієромонаха після призначенню
настоятелем або помічником настоятеля монаст/г
іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака)
Архім андрит (вище духовне звання в монахів
вославної церкви; почесний титул настоятелів вели
чоловічих монастирів; може бути почесним зв*н
ректорів духовних семінарій, голів духовних місій)
Д иякон (нижчий священний чин; ПОМІЧНИК С8я
ника у відправі служби; участь диякона в богослу*
не обов’язкова).
Протодиякон (старший диякон).
Ієрод иякон (монах у сані диякона).
Архідиякон (старший ієродиякон).
Іпод иякон (службова посада церковнослужите
бере участь тільки в архієрейському служінні; облзч
архієрея у священні ризи, тримає підсвічники й пода*
архієреєві для благословення ними віруючих).
П аламар (допомагає священику під час богоспу*
ня, скликає віруючих на службу, б’ючи у дзвони Заг
лює свічки в храмі, подає кадило, допомагає псала
щикам).
Парох (парафіяльний священик у християн грег
католиків).
Пастор (служитель церкви в протестантів, які заг?
речують інститут священства).
Пастир (керівник пастви, священик).
Канонік (католицький соборний священик).
Кардинал (найвищий після папи духовний са-
католицькій церкві).
Ксьондз (польська назва римо-католицького ш
щеника або священнослужителя особливого ра^
(напр., ксьондз-кардинал) та ін.
Священний одяг, атрибути влади
Дияконові, священику, єпископові при ЇХ ВИС8ЯЧЄ-
дається особливий священний одяг. Дияконові — стилі:
орар, поручі; священик поверх стихаря й поручів наш
дає на себе єпитрахиль, пояс, фелонь (ризу), набедрен^
одягає камилавку чи скуфію; в єпископа одяг, як у свяше
ника, тільки риза замінюється сакосом, а набедреник па
лицею. Крім того, єпископ надіває омофор і митру.
Стихар (довгий, з широкими рукавами священик*
одяг; покладається й на іподияконів, його мають прак
носити псаломщики й миряни-прислужники; знамен):
чистоту душі).
Орар (довга, широка, з хрестами стьожка, дияко
носить її на лівому плечі чи оперізується нею навхрес
знаменує благодать Божу).
Поручі (в у зь к і нарукавники, які стягуються шнур#
ми, символізують мотузки, що були на руках Спасител?
під час Його страждань; нагадують, що священні дії слу­
жителі Господа чинять силою й благодаттю Божою)
Підризник (стихар з тонкої білої тканини, з вузькя
ми рукавами й шнурками на краях; символізує чистої
душі й нагадує хітон Ісуса).
Єпитрахиль (орар, складений удвоє так, що, огинаю
чи шию, він спускається спереду двома кінцями, які дл*
зручності з’єднані; знаменує подвійну благодать Божу) І
Пояс (одягається поверх єпитрахилі й підризник*
означає готовність служити Господу, а також силу, І
зміцнює священнослужителів; нагадує він і рушник, яким І
підперізувався Спаситель, коли мив ноги учням своїм
на Тайній Вечері).
Риза, або фелонь (верхній священний одяг, .<РУГ’
лий і без рукавів, з великим вирізом спереду; схожий н* %

загрузка...

багряницю, у яку був одягнений Спаситель у мас стра­
ждань; стрічки на ризі — потоки крові, які текли по Його
одягу).
Набедреник (чотирикутний плат, підвішений за два
кути на стрічці через плече на правому стегні; дається як
нагорода священикам за щиру, тривалу службу; знаме­
нує меч духовний).
Палиця (чотирикутний плат, підвішений за один кут
поверх сакоса на правому стегні; знаменує духовний
меч).
Омофор (широка стьожка з намальованими або
вишитими хрестами; одягають поверх сакоса біля шиї
й спускають один кінець наперед, а другий назад).
Панагія (невеликий круглий образ Спасителя чи Бо­
жої Матері, оздоблений кольоровим камінням).
Скуфія (гостроверха шапка з чорного або фіолето­
вого оксамиту в православного духовенства, монахів).
Камилавка (високий циліндричний розширений до­
гори головний убір з оксамиту, який православні свя­
щеники носять як відзнаку, нагороду).
Митра (позолочений головний убір вищого духів­
ництва в православній і католицькій церквах; оздобле­
ний невеличкими іконами й кольоровим камінням; зна­
менує терновий вінець Спасителя, а також особливу
славу й владу).
Жезл, посох (знаки вищої пастирської влади).
Орлеці (невеликі круглі килимки, на яких під час
богослужіння стоїть єпископ, із зображенням орла, що
летить над містом; означають, що єпископ повинен
підноситись над земним) та ін.
Церковні служби та їх складові
Вечірня (відправляється ввечері; нагадує час від ство­
рення світу до Благовіщення Пресвятої Діви Марії).
Повечір’я (відправляється після вечірні).’
Утреня (відправляється до сходу сонця; нагадує Різдво
Христове і Його Воскресіння).
Єктенія (прохання до Бога).
Літургія (найголовніше богослужіння в усіх христи­
янських віросповіданнях, відправляється перед полу­
днем; на ньому згадується все земне життя Спасителя;
обов’язковий елемент — здійснення таїнства Причастя
(Євхаристії). У православ’ї складається з 3-х частин: про-
скомидії, літургії оголошених та літургії вірних; у като­
лицизмі — з 2-х частин і має ряд відмінностей).
Меса (літургія в католицькій церкві).
Стихира (релігійна пісня з біблійним сюжетом; співа­
ються стихири під час вечірні й утрені).
Тропар (релігійна пісня, яка нагадує історію свята, що
припадає на день богослужіння).
Кондак (релігійна пісня зі змістом, подібним до змісту
тропаря).
Прокімен (короткий витяг із псалмів, що передає зміст
Святого Письма, читається під час богослужіння або
пояснює значення свята).
Проскомидія (перша частина літургії, яка означає
«принесення», що йде від звичаю давніх християн при­
носити хліб, вино й усе необхідне для проведення
літургії).
Всенічна, всенош на (вечірня служба напередодні
великих свят і недільних днів; у ній поєднуються вечірня,
утреня й перший час; називається ще всенічним чи ціло-
нічним неспанням) і т.д.
Святі таїнства
Хрещення; М иропомазання; Ш люб; Маслосвяггя, або
Оливопомазання, або Соборування (зцілення людини
від хвороб душевних і тілесних; згідно з церковним ус-
——————- ————— 2 1 Щ
тавом його мусить відправляти собор священиків); По­
каяння, або Сповідь; Причастя, або Євхаристія, Священ­
ство, або Хіротонія, або Рукопокладення (посвячення
духовної особи в певний сан).
Свята, пости
Благовіщення П ресвятої Богородиці.
Вознесіння, Великдень, або Пасха.
Різдво Христове.
Різдво П ресвятої Богородиці. Успіння П ресвятої Бо­
городиці.
Трійця, або П’ятдесятниця.
Обрізання Господнє. Стрітення Господнє.
Св.апостолів Петра і Павла.
Св. Миколая Чудотворця.
Великий піст.
Різдвяний піст, або Пилипівка.
Успенський піст, або Спасівка та ін.
Релігійні книги
Апокаліпсис, або Одкровення Святого Івана (Іоан-
н а) Богослова, або О б’явлення Святого Івана (Іоан на)
Богослова (одна з книг Нового Заповіту; включає про­
роцтва про кінець світу, про боротьбу між Христом і
антихристом, про Страшний суд і т.п.).
Євангеліє, Євангелія (перші чотири книги Нового За­
повіту, написані євангелістами Матвієм, Марком, Лукою
та Іваном (Іоанном); містить опис земного життя Ісуса
Христа).
Апостол (книга, що складається з Діянь (Дій) святих
апостолів, соборних послань і послання апостола Павла
(крім Апокаліпсиса).
Катехізис (книга, що містить короткий виклад хрис­
тиянського віровчення, як правило, у формі запитань і
відповідей).
Часослов (книга, у якій визначено порядок усіх що­
денних служб, крім літургії).
Служебник (книга, у якій подається порядок вечірні,
утрені й літургії).
Типікон, або Устав (визначає, у які дні й години, при
яких службах і за яким порядком слід читати чи співати
молитви, що містяться в Служебнику, Часослові, Октої­
ху та інших богослужбових книгах) та ін.
Теологічні терміни, що стосуються статусу церкви,
теологічної науки, релігійно-міфологічних осіб,
загальних назв релігійно-культовий понять
Автокефалія (самоврядування, адміністративна не­
залежність помісних православних церков).
Анафема (прокляття, відлучення від Церкви).
Ангели (створені Богом безтілесні надприродні істо­
ти, що повідомляють людям Його волю (згідно з віров­
ченням іудаїзму, християнства та ісламу).
Антихрист.
Апологетика (розділ теології, мета якого захищати
й виправдовувати віровчення за допомогою доказів,
звернутих до розуму).
Апостол (мандрівний проповідник).
Архангел (старший ангел).
Благодать (особлива божественна сила, послана
людині).
Благодійність (те саме, що й «милостиня»).
Благочестя (релігійність, набожність).
Богохульство (образа будь-якого об’єкта релігійно­
го поклоніння). і
Догмати (основні положення віровчення).
Дух; душа.
. Єпитимія (церковне покарання віруючих за пору­
шення церковних ісанонів). Конфесія (те саме, що й віросповідання).
Культ (релігійне служіння божеству, релігійна обря­
довість).
Пілігрим (подорожуючий богомолець у католи­
цизмі).
Целібат (обов’язкова безшлюбність католицьких свя­
щеників).
Пасхалія (таблиця для визначення часу щорічного
святкування Великодня й інших (тих, що змінюють за­
лежно від Великодня свою дату) свят і под.).
Вважаючи на те, що релігійна література, якою кори­
стується церква в Україні, у своїй основі перекладна,
природними є численні лексичні запозичення. З по­
гляду походження словниковий склад конфесійного сти­
лю неоднорідний. Значну групу становлять грецькі за­
позичення, як-от:
амвон (від гр. ambon — край гори);
деісус (від гр. afe?s/s — моління; 1) ікона, на якій зобра­
жені Ісус Христос в архієрейському одязі, праворуч від
нього Божа Мати, ліворуч Іван (Іоанн) Предтеча; 2) три
окремі ікони із зображенням Ісуса Христа, Матері Бо­
жої та Івана (Іоанна) Предтечі; 3) весь ряд, у якому
розміщений деісус, а інколи й багатоярусний іконостас);
диптих (від гр. diptychos — складений удвоє; ікона у
вигляді складених двох частин з рельєфним (чеканка,
гравірування) або живописним (на дереві) зображен­
ням);
іконостас (від гр. eikцn — ікона і stasis — місце стояння).
Деякі лексеми зберегли й грецьке закінчення -05 (дис­
кос, ірмос), інші ж пережили повну або часткову мор­
фологічну адаптацію (пристосування), наприклад,
акафіст (від гр. akathistos — несидячий; одна з форм
церковного гімну); апокриф (від гр. apokryphos — таєм­
ний, секретний; твори релігійного змісту, але не визнані
церквою священними) і под.
Досить помітними є лексичні запозичення з ла­
тинської мови. Це здебільшого конфесіоналізми лек-
сико-тематичного ряду «теологія», проте латинські на­
зви зустрічаються й у інших групах. Наприклад:
вівтар, або олтар (від лат. altaria, що походить з altus
— високий);
келія (від лат. kelia — кімнатка; окрема кімната в жит­
ловому приміщенні монастиря, відведена для члена
монастирської спільноти);
культ (від лат. cultus — шанування);
оранта (від лат. orahs — той, що молиться; один з
іконографічних образів Богоматері. Богородиця зобра­
жується на повнйй зріст з піднятими до рівня обличчя
руками й повернутими від сеое долонями);
паломництво (від лат.palma — пальма; подорож віру­
ючих до святих місць з надією одержати Божу благо­
дать);
розп’яття (від лат. crucifixio — укріплення на хресті)
тощо.
У сфері культу функціонують і лексичні одиниці, котрі
мають відповідники як у грецькій, так і в латинській
мовах. До назв такого типу передусім відносимо слова:
амінь (від гр. і лат. amen — «Хай буде істинно, пра­
вильно»);
дух (від гр. pneuma, лат. spiritus — релігійне поняття,
що означає надприродну істоту; виступає одним з ос­
новних об’єктів віри);
душа (від гр. psyche, лат. amina — духовна сутність
людини) і т.п.
Відповідне місце займають терміни польсько-ла~
тинського походження. Наприклад:
MoOo3fiu0ctn6o
кант (від польськ. капі, каШ ик — побожна пісня
сап іи з — пісня, спів);
літанія (від польськ. і лат. Ііїап іа — прохальна
жалібна відправа, прохальний молебен),
суплікація (від польськ. зирІікас)а — благальний м
■ осіІр ри5 .тал ,»еж оБ йит явС ан н ебелблагаю на
лінах» — молебен з виставленням Святих Дарів (Східн.
Церква їх уживає лише для Причастя й не визнає окг>*
мого почитания) та ін.
Мають місце в конфесійному стилі й інші поодино»
запозичення: італійські, німецько-латинські чи фран
цузько-латинські, які свого часу були засвоєні з Ла
тинської мови й пережили в мові, що їх прийняла, СВОГ
еволюцію.
Важливо наголосити, що лексика релігійно-церков,
ної сфери творилася й на слов’янському мовному ґрунп
У сучасному конфесійному стилі особливо поширені так,
старослов’янізми:
а) складні слова з першими компонентами благо-
бого-, добро-: благовоління, благодать, благословення
боголю бивии, Богородиця, богослов, добросердя, доб.
рочесність, доброчинець та ін.;
. б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-: воз­
вістити, вознести, прем илостивий, премудрий, прене
порочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити та под,
в) слова із суфіксами -ство, -тва, -тель: божество, свя­
щ енство, м олитва, вседерж итель, покровитель, спаси­
тель, хоронитель і т.п.;
г) слова з є, ю на початку відповідно до східносло­
в’янських о, у. єдиний, ю родивий;
ґ) слова з неповноголосими ра, ла, яким в українській
мові відповідають повноголосі оро, оло: глава, прах,
храм тощо;
д) слово свящ еник з літерою щ замість ч:
е) слово раб зі сполученням ра на початку слова
відповідно до східнослов’янського ро\
є) слова зі сполученням жд (із давнього сі}): нужден­
ний, страждати, утверж дати тощо.
На слов’янське походження слова може вказувати
його релігійно-церковна семантика (т. зв. семантичні
старослов’янізми): воскреснути, Господь, гріх, небеса,
пророк, святий, суєта та ін.
У контекст творів конфесійного стилю майстерно впліта­
ються численні зразки синонімів та антонімів. Розлого
представлена синонімія. Прикметною рисою є те, що ба­
гато одиниць цього типу лексико-семантичних відношень
у сфері релігії вживаються попарно: величати, славити;ве­
селитися, радуватися; жорстокий, холодний; ласка, мило­
сердя; непорочна, пречиста; подяка, славословлення тощо.
Використання близьких за значенням слів сприяє
найточнішій і найвиразнішій передачі висловлюваної
думки, а також дає змогу уникати частого повторення
тих самих елементів, нерідко надзвичайно посилюючи
враження від сприйнятого. Наприклад: «Не плач, мати,
не ридай, сліз своїх не проливай». «Як же мені не тужи­
ти — побив Ірод мої діти?» (Великий молитовник, 266)
Спорадично представлені в конфесійному стилі кон­
текстуальні синонімічні утворення. Наприклад: “ Прийшов
час суду, прийшла м орська хвиля, про яку сьогодні роз­
повідається у Святому Євангелії, — буря, яка може все
потопити…» (Ігумен Димитрій (Рудюк).
Мають місце синоніми з подвійним трактуванням. На­
приклад: «… Ти Бог наш, а ми, люди Твої, всі творіння р )к
Твоїх…» (Великий молитовник, 19). З погляду богослов’я
синоніми люди Божі, творіння рук тлумачитимуться ЯК
звичайні загальномовні, людина ж невіруюча розглядати­
ме представлені лексеми як контекстуальні утворення

Синонімічні можливості богословської лексики за­
слуговують особливої уваги. Її. як і синоніми, що вико-
\ ри івуються в інших комунікативних сферах, можна
^•єднати в певні групи:
семантичні синоніми — Боже Слово, Друга Особа
Божа, Слово Предвічне, Світло від Світла (божественна
природа Христа); Ягня, Відку питель, Спокутувач (жер­
товність Ісуса); Пречиста Діва Марія, Пренепорочна Діва
{дівоцтво Марії); Богородиця, Мати Божа (її Богомате-
ринство) і т.п.,
стилістичні синоніми — ветхий — старий, блажен­
ний — щасливий тощо;
семантико-стйлістичні (мають як значеннєві
відтінки, так і стилістичні відмінності) — прохання, бла­
гання, моління, волання й под;
абсолютні (дублетні) синоніми — анафема — про­
кляття, конфесія — віросповідання, євхаристія — причас­
тям тій,
родовидові (ієрархічні) синоніми (родове понят­
тя може замінювати видове (але не навпаки) — гріх —
тяжкий гріх, піст — Різдвяний піст тощо.
Важливим засобом синонімічних замін у структурі
конфесійного тексту є перифрази. За допомогою пери­
фрастичних зворотів передається ставлення автора до
того, про кого він говорить (пише). У релігійних тво­
рах зустрічаємо такі перифрази (див. ще семантичні
синоніми в богословській лексиці). » Царю небесний,
Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе
добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас…» (так
називають Святого Духа) (Великий молитовник, 5);
«Святі — сіль землі. Вони — сенс буття. Заради них збе­
рігається і сама земля» (Патріарх Філарет); «Пресвята
Богородице Діво, Цариця небесна, вища від Ангелів і
Архангелів, чесніша від усього видимого й невидимо­
го світу!Ти — краса святителів, Ти — сила мучеників, Ти
— дів чистота й слава, Ти — радість матерів, Ти — для
дггей мудрість, Ти — поміч вдів і сиріт…» (Молитовник
християнської родини, 172).
Спостереження доводять, що найбільше перифраз
у молитвах. Та це й не дивно, адже, звертаючись до тієї
чи іншої святої особи і сподіваючись на допомогу чи
захист, людина намагається всіма можливими словес­
ними засобами догодити.
Представлені у творах релігійно-церковного культу
й антилексеми. Вони становлять чималу групу серед
лексичних об’єднань стилю. Наприклад: життя — смерть,
душевний — тілесний, рай — пекло, день — ніч, Христос
— антихрист, віруючий — атеїст і под.
У системі виразових засобів антоніми виконують важ­
ливі функції зіставлення або протиставлення, іноді по­
єднують їх.
Слова з протилежними значеннями є надзвичайно
виразним стилістичним засобом. Витворюючи яскраві
контрастні картини, вони вичерпно розкривають зміст
різноманітних понять, допомагають розмежовувати
якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику жит-
тя <Що с постійною боротьбою протилежностей.
У сфері реліпйного культу використовуються й ан­
тонімічні утворення контекстуального типу. Наприклад:
Чи збирають же з терену виноград, а з реп’яхів смок-
8И,? (Мв 7, 16); «Коли ж траву на полі, що сьогодні
Р°сте <а завтра вкинуть у п іч ? «(Мв 6, ЗО); «Усякого, хто
^Ухас ці слова Мої й виконує їх, Я прирівнюю до чоловіка
УДрого, що збудував свій будинок на камені. А вся­
кий, хто слухає ці слова Мої й не виконує їх,
прирівнюється до чоловіка нерозумного, що збудував
свій будинок на піску…” (Як. 6, 47—49) і под
Лексичні засоби конфесійного різновиду мови ак­
тивно використовуються для побудови алегорій, мета­
фор, метонімій, синекдох, які є могутнім знаряддям об­
разності. На алегорії особливо багаті біблійні притчі. На­
приклад «Не давайте святощі псам і не кидайте перлів
ваших перед свині, щоб не потоптали їх ногами свої­
ми, й, обернувшись, не порвали й вас» (пси і свині —
люди злі й нечестиві) (Мв. 7, 6); «Входьте вузьким и во ­
рітьми, бо просторі ті ворота й широка дорога ведуть
на погибель; вузькі бо ворота й тісна дорога ведуть до
життя» (вузькі ворота — добре, благочестиве життя, про­
сторі ворота, широка дорога — зле, гріховне життя) (Мв
7,13-14) і под.
Виразними є й інші тропи. Наприклад: «Коли ти доб­
ре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недо­
бре, то в дверях гріх підстерігає»(Буття 4, 7); «Уся земля
нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає
імені Твоєму, Всевишній» (Великий молитовник, 22);
«Як до Одушевленого Божого Кивоту, хай ніяк не д о­
торкнеться рука скверних; уста ж вірних, Богородиці
невпинно голос Ангела співаючи, з радістю хай виго­
лосять: Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою» (Вели­
кий молитовник, 23); «Скільки дорогоцінних плодів
принесла свята віра нашій Батьківщині й нашому на­
родові! Вона насадила по всьому лицю нашої Землі
святі обителі, і в цих монастирях вперше почалась наша
письменність» (Патріарх Філарет) тощо.
Усе це свідчить про багатство й своєрідність лексич­
ної системи конфесійного стилю. Як бачимо, у ній ваго­
мо представлені марковані елементи, вона різноманіт­
на за походженням, її складові активно вступають у
синонімічні й антонімічні відношення, служать засобом
тропеїчної образності.
Стиль, що обслуговує сферу релігії, воістину само­
бутній.

 

Література
1. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового
Заповіту. — К., 1992′.
2. Великий молитовник. — К., 1992.
3. Грищенко А. та ін. Сучасна українська літературна мова.
— К.. 1997
4. Закон Божий: Підручник для сім’ї та школи. — К.. 1996.
5. Ігумен Димитрій (Р у д ю к). Слово в неділю 9-ту після
П’ятдесятниці // Православний вісник. — 1999. — № 7-8.
6. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування укра­
їнського народу: Історико-релігійна монографія. — 2-ге вид —
К„ 1994.
7. Молитовник християнської родини. — Червоноград, 1996.
8. Наконечна Г. Про синонімію в богословській
термінології // Єдиними устами. — 1998. — № 2. — С.16-27.
9. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу:
Ескіз української міфології. — 2-ге вид — К., 1993.
10. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. —
К„ 1999.
11. Огієнко І. Українська церква: Нариси з історії Укра­
їнської Православної Церкви: У 2 т. — К., 1993.
12. Патріарх філарет. Проповіді. — Ужгород, 1997.
13. Півторак Г. Міфи й правда про трьох братів зі спільної
колиски (про походження українців, рооян та білорусів). —
К., 1998.
14. Релігієзнавчий словник. — К . 1996.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.