Статті

Лекція. Тема: “Становлення форм минулого часу дієслова”

загрузка...

СКАЧАТИ

План

  1. Вступ
  2. Прості форми минулого часу:

а)   аорист;

б)  імперфект.

  1. Складені форми минулого часу:

а)   перфект;

б)  плюсквамперфект.

  1. Руйнування форм минулого часу давньоруської мови.

Література

  1. Бунина И.К. Система времен старославянского глагола.- М.: Просвещение, 1959.- 102 с.
  2. Иванова Т.А. Старославянский язык.- М.: Просвещение, 1977.- 321 с.
  3. Лєута О.І. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 2001.- 255 с.
    1. Майборода A.B. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 1975.- 289 с.
    2. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова.- K.: Вища шк., 1983,- 521 с.

 

1. Вступ

У давньоруській мові значення минулої дії виражалося чотирма формами дієслова, успадкованими із спільнослов’янської мови. Дві форми були простими — аорист і імперфект, і дві — складними — перфект і плюсквамперфект.

Значеннєвий та структурний поділ форм минулого часу є аналогічним до поділу форм майбутнього часу: за значенням вони поділяються на абсолютні (аорист) та відносні (імперфект, перфект, плюсквамперфект); за будовою — на прості (аорист, імперфект) та складені (перфект, плюсквамперфект).

  1. Прості форми минулого часу: а)аорист

Аорист — це проста форма минулого часу, яка виражала єдину, не розчленовану моментальну або тривалу дію, цілком віднесену в минуле. У процесі розвитку категорій виду і часу змінювалися й уточнювалися граматичні значення аориста.

Давньоруська мова успадкувала від спільнослов’янської мови два види аориста: простий і сигматичний, тобто ускладнений суфіксом -с-.

Простий (безсуфіксний) аорист у мові східних слов’ян вийшов з ужитку ще до появи перших писаних пам’яток і пам’ятками давньоруської мови майже не засвідчується.

Сигматичний аорист був найбільш вживаною часовою формою для позначення подій, які мали місце в минулому. Він часто зустрічається в описових жанрах, у літописах, у грамотах і, звичайно, у творах перекладних.

У давньоруській мові аорист сигматичний утворювався додаванням суфікса — х — до основи інфінітива безпосередньо, якщо основа закінчувалася на голосний (зндх’Ьт ХВАЛИХГЬ)’ якщо ж основа інфінітива закінчувалася на приголосний, між нею і суфіксом вставлявся голосний о (нєсохт^идохт»). Основа на приголосний для утворення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов’янській мові ще до фонетичних змін.

Суфікс -х-, який ще на спільнослов’янському ґрунті у певних позиціях виник із с, виступає в 1-й особі всіх чисел. В інших особових формах йому відповідають фонетичні варіанти -с- і —ш-.

Сигматичний аорист у давньоруській мові мав такі форми:

Однина


ХВАЛИХТ* ВЬІХ»Ь

зиа

ХВАЛИ

БЫ

ЗНЛ

ХВАЛИ

1 -ша ос. Еєдохт» знахт»

2-               га                              ос. Еєдє зиа

3-               тя                             ос. Веде зна

 

Множина

1-                               шаос.    Еедохомъ зиахолгь хкдлиХомть быхомт>

2-                га           ос. Еєдостє знастє хвллисте бьістє

3-                ТЯ                       ОС. Еедошл ЗНАША   Хвллишл           БЫСТА

Двоїна

1-                              шаос.      ВедоховНк зиахов^ хкллиХ0ВТЬ быхов’Ь

2-                га           ос. Еедостд знаста хвллистл быста

3-                ТЯ                                  ОС. Еедостд ЗНАСТА ХВЛЛИСТА                     БЫСТА

У з-й ос. одн. Виступають паралельні форми в нетематичних та деяких інших дієсловах: да і длстт*, бьі та бкістт..

Імперфект — проста форма минулого часу, що виражала дію в минулому, тривалу і необмежену в часі, а також дію повторювану.

загрузка...

Ще в спільнослов’янській мові імперфект утворювався від основи інфінітива за допомогою суфіксів -«Ьах, ~аХ: писа + АХЪ = писаахъ, вьрл + дх»ь = БьрдАХ1*- Якщо основа закінчувалася задньоязиковим приголосним, то перед суфіксом — «Ьах приголосний змінювався на шиплячий (І палаталізація): пєчаахт*.

Відбувалося пом’якшення приголосних в основах інфінітива 4 класу: носити — иошаахъ, х^А11_ х0ЖААХъ— Тут тематичний и основи інфінітива перед наступним голосним «к суфікса скоротився до }, який завжди пом’якшував попередні приголосні.

У творенні імперфекта від дієслова выти бере участь неповна інфінітивна основа: бНЬдх.

У деяких формах імперфекта основа збігалася з основою теперішнього часу, а не інфінітива: жити — жив^ахъ.

Між голосними основи і суфікса і в самому суфіксі відбувалися процеси асиміляції і стягнення.

У давньоруській мові, очевидно, вживалися вже лише стягнені форми. У пам’ятках ХІ-ХИ ст. стягнені форми імперфекта переважають.

Імперфект у давньоруській мові мав такі форми:

Однина

1 -ша ос. Писах^ можахт*

2-                       га          ос. Писашє можашє

3-                       тя          ос. Писдше МОЖАШЄ

 

Множина

ПИСАХОМЪ

ПИСАСТЄ

писаху

1-                      ша    ос.

2-                      га     ос.

3-                      тя     ос.

Л\0ЖАХ0Л\’К

М0ЖАСТЄ

МОЖАХУ


ПиСАХОВ^

ІІИСАСТА

ПИСАСТА

Двоїна

1-                      ша    ос.

2-                      га     ос.

3-                      тя     ос.

МОЖАХОВ’Ь

МОЖАСТА

МОЖАСТА

 

  1. Складені форми минулого часу

а)                                                                             перфект

Перфект — це складена (аналітична) форма минулого часу, яка означала наявний стан, що виник в результаті минулої дії. Сама назва “перфект” умовна, традиційна, вона не відповідає значенню самої форми, бо латинське “перфект” означає “завершене”, а форма, названа цим словом, означає хоч минулу результативну дію, але саме таку, нслідки якої тривають, зберігаються в теперішньому часі, в момент повідомлення про неї.

Перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднуються значення минулого і теперішнього часу. Таке значення перфекта мотивується самою його структурою.

Перфект становить собою сполуку активного нечленного дієприкметника минулого часу на -дъ, до, да і дієслова бьіти в особових формах теперішнього часу. Дієприкметник, утворений від основи інфінітива відмінюваного дієслова, передав реальне його значення, вказуючи при цьому на дію минулу, а дієслово выти виконувало граматичну функцію, вказувало на особу і виражало відношення дії до моменту повідомлення про неї.

Перфект у давньоруській мові мав такі форми:

Однина

1-ша ос. Несдт* несло неслд
2-га ос. Иеслъ несло НЄСЛА
3-тя ос. Неслъ несло неслд

 

Множина

1-ша ос. несли НЄСЛА НЄСЛЬІ
2-га ос. несли НЄСЛА несли
3-тя ос. несли НЄСЛА неслы
Двоїна
1-ша ос. Неслд несл’к несл^к
2-3-тя ос. НеСЛА несл^ несл^к

У реченні допоміжне дієслово могло вживатися і перед дієприкметником і після нього.

б)                                                                  плюсквамперфект

Плюсквамперфект — це також аналітична форма, що виражала минулу дію, яка відбувалася раніш іншої минулої дії.

Утворюється плюсквамперфект, як і перфект, від дієприкметника на -дъ, до, лл і допоміжного дієслова выти в особових формах імперфекта, які пізніше замінилися формами перфекта.

Давніші форми плюсквамперфекта мали такий вигляд:

Однина

1-                                                       шаос.           ПиСАЛТ*, 0, А БИчХ^Ь

2-                       га          ос. Писалт», о, а біжшз

3-                       тя          ос. Писала, о, а біжшє

Множина

1-                                       шаос.          ПИСАЛИ, А, ЬІ ВИЛОМІ»

2-                 га          ос. писали, а, ьі біжстє

3-                 ТЯ                  ОС.    ПИСАЛИ, А, ЬІ БИчХУ (ть)

Двоїна

1-                                                           шаос.         Писала, «Ь, «к біжхов^

2-                       га                ос. Писала, «к, «к бккста

3-                       тя                ос. Писала, «к, «к еіжста

Друга, новіша форма плюсквамперфекта відбиває лише формальні зміни, значення ж цієї форми залишилося тим самим.

У формі плюсквамперфекта дієприкметник, змінюючись лише за родами і числами, був носієм реального значення дієслова, а допоміжне дієслово виступало показником особи і часу.

  1. Руйнування форм минулого часу давньоруської мови

У давньоруській мові помітні вже були ті перетворення в системі минулих часів, які згодом викликали докорінні зміни в цій системі.

Становлення і розвиток нової видової категорії на початку історичного періоду зумовили зміну в тих відношеннях, які встановилися були між видом і часом у спільнослов’янській мові. Так, аорист у давньоруській мові помітно посилив зв’язки з основами доконаного виду, а імперфект — з основами недоконаного виду. Обидві форми продовжували існувати в живій мові східних слов’ян, доки не склалися остаточно норми видової кореляції за допомогою префіксів.

Сформування чіткого протиставлення видів за допомогою префіксів закономірно приводило до послаблення в першу чергу аориста й імперфекта, вираження видових значень часовими формами втрачало будь-яке значення, оскільки ці значення одержали можливість більш простого й універсального вираження за допомогою доконаного/недоконаного виду.

Таким чином, розвиток нової категорії виду значною мірою зумовив руйнування давньої розгалуженої системи минулого часу: замість чотирьох давньоруських форм встановилася, по суті, одна загальна форма (сучасна форма давноминулого часу рідковживана і має другорядне, допоміжне значення).

Формою, яка була здатна виражати загальні значення минулої дії і могла вільно утворюватись як від основ доконаного, так і недоконаного виду, виявився перфект, саме він витіснив інші форми (аорист і імперфект) і став родоначальником форми минулого часу у східнослов’янських мовах.

Фактичні дані давньоруських пам’яток свідчать, що занепад старих форм минулого часу починається з імперфекта. Імперфект вийшов з ужитку, очевидно, ще в давньоруській мові. Це підтверджується тим, що в пам’ятках ділового жанру XIII ст. форми імперфекта відсутні. В сучасних східнослов’янських мовах будь- яких залишків імперфекта немає.

В українських грамотах 14-15 ст. форм імперфекта немає. Лише в пам’ятках церковно-релігійного змісту, а також у книжній українській мові 16-17 ст. їх можна знайти, але це вже не факти розмовної мови, а стилізація під церковнослов’янську мову.

Після зникнення імперфекта аорист також не міг надовго затриматись у мові, він виходить з ужитку незабаром після імперфекта. Функціональна взаємозалежність аориста й імперфекта в умовах руйнування старої системи часів пояснюється тим, що в давньоруській мові пізнішої доби (XII — XIII ст.) нова категорія доконаного/недоконаного виду утверджувалась і охоплювала всю систему дієслівних форм, між імперфеком і аористом також встановилися видові співвідношення нового типу: вони, по суті, об’єдналися в корелятивну пару не в часовому значенні, а за ознакою виду, як недоконаний (імперфект)/ доконаний (аорист). Але відомо, що видові значення розрізняються не особовими формами, а за допомогою інших засобів (переважно префіксів), тому можна припустити, що послаблення первісних значень аориста й імперфекта в першу чергу позначилося на їх особових закінченнях.

Таким чином, зникнення одного члена видової корелятивної пари (імперфекта) привело до руйнування самої пари і до занепаду другого її члена, тобто аориста.

Те, що аорист ще на якийсь час затримався у мові східних слов’ян, пояснюється тим, що він за своїми значеннями і функціями був більш гнучкою формою порівняно з імперфектом і міг своєю основою виражати й нові видові значення. Пам’ятки давньоруської мови свідчать, що аорист міг утворюватися від дієслівних основ як доконаного, так і недоконаного виду.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.