Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

7. ПРАГМАТИЧНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ

загрузка...
Вивчення прагматики речень становить важливу сферу мовних знань, оскільки володіння мовою передбачає не тільки уміння конструювати речення (мовна компетенція), але й уміння правильно використовува­ти речення в мовленнєвих актах для досягнення відповідного комуні- кативно-функціонального ефекту та результату (комунікативна ком­петенція). Речення розрізняються комунікативною інтенцією, при цьо­му під комунікативною інтенцією мається на увазі притаманна кож­ному реченню спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування. У силу цього варто говорити про комунікативно-інтен- ційний зміст речення, оскільки останній: 1) актуалізується тільки в умовах мовленнєвого спілкування, 2) співвідноситься з певною мно­жинністю, що перебуває поза межами речення. Цією множинністю або сутністю постає мовленнєва або інша реакція адресата, регулярність зв’язку якої з реченням певного комунікативно-інтенційного змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. Ко- мунікативно-інтенційний зміст — необхідна й обов’язкова ознака кож­ного речення. Без нього немає речення як одиниці синтаксису. Підтвер­дженням цього може бути різниця між спонукальним і питальним реченнями. Таким чином, можна чітко простежити співвідношення комунікативно-інтенційного змісту речення з особливостями його бу­дови і самого порядку елементів у його структурі. Диференціація ре­чень в аспекті цього змісту безпосередньо пов’язана зі способами вико­ристання й ефектом знаків, вивчення яких і являє собою предмет праг­матики. Відповідно і типи речень за комунікативно-інтенційним змістом слід назвати прагматичними.

Кожне речення реалізується в тих чи інших мовленнєвих актах, що пов’язані з різними комунікативними настановами міжособистісного спілкування. Мовленнєві акти чітко окреслені і визначені суспільною практикою. Для кожної мови суттєвим буває той чи інший тип мов­леннєвого акту. Так, Дж. Остин стверджує, що в англійській мові існує

 

РОЗЛІЛ V. Класифікація речень у сучасній українській мові


459


загрузка...
понад тисячу дієслів та інших виразів для найменування різновидів мовленнєвої діяльності: іо ассиве, іо Ьеі, іо Ьіезз, (о Ьоазі, іо епігеаі, іо ехргевв іпіепііоп, іо іатепі, іоріейие, іорозіиіаіе, іо герогі, іо гециезі, іо иош, іо теїсоте та ін. [Остин 1986, с. 22-100].

Речення, які є засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту, співвідносні з певною комунікативною інтенцією мовця. Вимовляючи Я прийду як просто констатацію планованої до виконання у майбут­ньому дії, як обіцянку, як погрозу або попередження, мовець щоразу вимовляє речення з різною метою. У цьому разі відмінні реалізації відрізняються одна від одної ілокутивною силою.

Ілокутивний акт є одним із трьох конституентів мовленнєвого акту (він постає поряд із локуцією і перлокуцією). Локутивний акт зістав­ляє висловлення з дійсністю (встановлюються смисл і референція), перлокутивний акт відображає можливі або вже здійснені результати мовленнєвого акту. Таким чином, ілокутивний акт — це втілення у висловленні певної комунікативної інтенції, пор.: Локуція: Він ска­зав мені: застрелиїі!, маючи на увазі під «застрели» саме дію чзастре- ли» та співвідносячи «її» саме «з нею». Ілокуція: Він наполягав (або порадив, наказав), щоб я застрелив її [Остин 1986, с. 22-129; Серль 1986, с. 170-194; Серль 1986а, с. 151-169].

Локутивна сила речення міститься в його когнітивному змісті. При­кладом вияву тільки локутивної сили речення може бути його вимова заради самої вимови, при роботі над удосконаленням своєї вимови. У реальному ж спілкуванні реалізація речення безпосередньо пов’язана з наданням йому ілокутивної сили. Доцільно при дотримуванні необ­хідних умов реалізації речення говорити про перлокутивний ефект ре- чення-висловлення. Так, перлокутивний ефектом речення Сперечаюся виступає стан співрозмовника, який можна передати конструкціями знаходжуся / перебуваю в суперечці / переконую та ін.

Головним для віднесення речення до того чи іншого прагматичного типу виступає характер прагматичного компонента. Пропозиція може бути тотожною в різних за комунікативною інтенцією реченнях. Зміст прагматичного компонента може бути умовно окреслений як сполу­чення «Я (таким чином, цим) + дієслово, що визначає ілокутивну силу висловлення + адресат». Дієслово, що характеризує реалізовува­не в мовленнєвому акті відношення між адресантом й адресатом, інко­ли називають перформативним. Термін «перформатив» увів Дж. Остин для визначення таких речень-висловлень, вимова яких еквівалентна виконанню дії, названої у висловленні формою дієслова 1-ї особи од­нини теперішнього часу активного стану індикатива. Так, Я обіцяю, дякую, вітаю та ін. і є актами обіцянки, подяки, привітання. Цим перформативи відрізняються від констативів, які описують ситуацію, повідомляють про дію: Я обіцяв, дякував, вітав та ін. — це повідом­лення про дії мовця. Перформативами називаються дієслова мовлен­нєвої діяльності у формі 1-ї особи однини теперішнього часу, які екс­плікують ілокутивну силу речення-висловлення. Очевидно, право­мірним постає розрізнення таких прагматичних типів речень: 1) кон-

 

460

 

Синтаксис

 

стативи, 2) промісиви, 3) менасиви, 4) перформативи, 5) директиви (ін’юнктив і реквестив), 6) квеситиви.

Комунікативно-інтенційним змістом констатива є ствердження: Зем­ля крутиться. Для констативів неприйнятною є форма питання або спонукання, оскільки останні несумісні з прагматикою констатива.

Промісив пов’язаний із реченнями-обіцянками, основним комуні- кативно-інтенційним змістом яких виступає віднесення дії до майбут­нього. При цьому автор висловлення виступає гарантом реальності обіцяного: Я прийду коли-небудь; Я напишу; Я зателефоную; Я це обов’язково зроблю.

Комунікативно-інтенційним змістом менасивів є погроза. Якщо у промісивах адресат зацікавлений у реалізації названої адресантом дії, то в менасивах адресат не зацікавлений у реалізації того, про що йде мова у реченні-висловленні: Я тобі покажу, як красти квіти (О. Сліса- ренко).

Перформативний тип речень окреслює речення-висловлення, у яких дія, названа дієсловом-присудком, дорівнює самій дії: Я дякую вам. Особливістю перформативів є те, що дієслово перформативного речен­ня не може мати форму минулого, давноминулого або майбутнього часу. Перформативне речення не може бути також заперечним. Не при­пустимим є включення до перформативних речень модальних компо­нентів, які допускають нездійснення дії.

Директив — прагматичний тип речення, комунікативно-інтенційним змістом якого є пряме спонукання адресата до дії: Йди сюди, як я кажу! Виходьте зі своїх схованок (В. Підмогильний). З-поміж директивів слід диференціювати ін’юнктиви, основним змістом яких є суворий наказ адресату, що не передбачає якихось варіантів його відміни: Негайно перепишіть ці папери і віднесіть у гетьманську канцелярію (Ю. Муш- кетик), та реквестиви, що охоплюють комунікативно-інтенційний зміст прохання. Індексом цих речень можна вважати наявність елемента просити: Я прошу вас це зробити саме так.

Квеситив — це питальне речення в його традиційному розумінні. Спільним із директивом у квеситива є те, що вони обидва призначені для того, щоб викликати дію адресата. При цьому вони суттєво різнять­ся, оскільки директив пов’язаний із категоричністю та комплексом мовленнєвих і немовленнєвих дій, а для квеситива — це тільки мов­леннєві дії: Чи прийдеш ти до мене?

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.