Статті

Розробка лекційного заняття. Тема: Прикметник як частина мови.

загрузка...

СКАЧАТИ

 

Розробка лекційного заняття студентки 5 курсу, магістратури Лач Тетяни

Тема: Прикметник як частина мови.

Вид лекції: тематична.

Мета: навчальна’, поглибити знання з теми прикметник як частини мови; навчити застосовувати їх у практичній діяльності, навчити класифікувати прикметники, виокремлювати їх з інших частин мови;

розвивальна: розвивати мовне чуття студентів, їхнє уміння сприймати й засвоювати новий матеріал, вміння диференційовано підходити до аналізу мовних явищ;

виховна: виховувати інтерес до мовного матеріалу.

Студенти мають знати: основні питання з теми, зокрема оперувати поняттями розряди прикметників (якісні, відносні, присвійні), ступені порівняння прикметників.

Студенти мають уміти: виділяти прикметники в окремі розряди, вміти правильно використовувати ступеньовані форми.

Методи і прийоми:

-словесні’, лекція.

Ллітература:

Основна:

  1. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія: Монографія: ДонДУ, 1996. -437с.
  2. Карпенко Ю. Ступені порівняння прикметників в українській мові.// Українська мова і література в школі, 1960, №1.
  3. Курс сучасної української літературно мови / Жовтобрюх М.А., Кулик. Частина І — К.: Вшца шк., 1972.

4. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько та ін. — К.: Вища шк.., 2002. — 439 с.

Додаткова:

  1. Кобилянський Б. Залишки коротких прикметникових форм у сучасній мові// Українська мова і література в школі, 1970, №6.
  2. Морфологічна    будова сучасної української мови / Жовтобрюх М.А.- К.: Наук, думка, 1975. -208с.
  3. Тронь   К. Нестягнені форми прикметника в українські мові// Українська мова і література в школі, 1972, №7.

План

  1. Прикметник як частина мови.
  2. Розряди прикметників за значенням.
  3. Якісні    прикметники, їх семантичні групи і граматичні особливості.
  4. Відносне вираження міри ознаки якісних прикметників.
  5. Безвідносне вираження міри ознаки.

І.Прикметник як частина мови.

Прикметником називається частина мови, що виражає статичну ознаку предмета і сполучається з іменником в роді, числі, відмінку. Відповідає на питання який? котрий?

Розглядаючи частиномовну природу прикметника, важливо звернути увагу на ті головні лінії, які пов’язують його з іменником.

Прикметник не функціонує без іменника. Він подібно до іменника становить іменну частину мови, але має своєю семантичною основою не предметність, а ознаку. Прикметникова ознака — це особливість, властивість предмета, є невід’ємною від предмета, є його природною сутністю. На цьому формується уявлення про статичність ознаки, відтворювані прикметником.

При цьому семантичні основи іменника і прикметника не взаємо виключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну.

Поняття «ознаки» в граматиці широке. Різні типи ознак, крім прикметникових можуть виражатися іншими частинами мови. Наприклад, дієслово, яке виражає динамічну (темпоральну) ознаку; прислівник, коли предмет представлений не безпосередньо, а через іншу ознаку: день сьогодні холодний; дуже приємна звістка; іменником, якщо вона відокремлена від носія і сприймається безвідносно до нього. Тоді вона опредмечується і прирівнюється до предмета (ніжність, радість).

Особливістю прикметника є виявлення ознаки через зв’язок з предметом як його означення, атрибут.

Означувана прикметником ознака може вказувати на:

1)    якість або властивість предмета (урочисте відкриття, рідна земля);

2)    відношення одного предмета до іншого (дерев’яне ліжко, металеві грати);

3)     приналежність предмета тій чи іншій особі чи тварині (батькова хата);

4)     колір предмета (червоний, білий, синій);

5)     розмір предмета (великий, малий, грандіозний, мініатюрний);

6)     смак (солоний, гіркий, кислий, солодкий);

7)    відношення до простору і часу (наддніпрянський, заозерний, вчорашній) тощо.

Багато прикметників показують такі ознаки предмета, які можуть бути виражені непрямими відмінками іменників з прийменниками. Наприклад, дерев’яний стіл виражає те саме, що і стіл із дерева (матеріал); книжкова шафа — шафа для книжок (призначення предмета).

Майже кожний прикметник — багатозначне слово. Ця багатозначність полягає у тому, що той самий прикметник у мові може виражати різні ознаки. Наприклад, прикметник твердий у словосполученні твердий грунт означає

З

 

матеріальну якість ґрунту; твердий характер — внутрішні якості людини; тверді знання — ступінь засвоєння певних відомостей.

Властивість прикметників означати різні ознаки предмета широко використовується в літературній мові як засіб образного вираження думки. Наприклад, Маланка була солодка. Вона мала таку усмішку, мов розмовляє з панами у дворі. (Коцюбинський М.). Андрій застав Маланку покірливу і ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами. (Коцюбинський М.).

загрузка...

У першому реченні прикметник солодка (Маланка) означає запобіжну ввічливість, а в другому реченні солодка (усмішка) на тлі висловлюваної думки означає ніби уїдливість. Це різні значення, і вони далеко стоять від прямого значення прикметника солодкий, що вживається на означення смакових якостей предмета (порівн. солодкий чай).

З наведених прикладів видно, що значення кожного прикметника розкривається лише у зв’язках його з іменником, а іноді навіть у цілому реченні.

Прикметники збагачують і уточнюють нашу мову. Виступаючи у мові в ролі епітетів, вони роблять її образною, надають їй яскравого емоційного забарвлення. Без прикметників мова була б безбарвна, бідніша.

Уживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними, тобто мають форми роду (в однині), відмінка і числа тих іменників, з якими узгоджуються, наприклад: високий будинок, висока башта, високе дерево; високий будинок, високого будинку, високому будинку і т. д. Форми роду і числа прикметника не виражають ніяких внутрішніх ознак предметів, а лише служать засобами граматичного узгодження прикметника з іменником. А отже, мають суто синтаксичне призначення. Таким чином, флексії прикметника дуже узагальнені, суто граматичні, і саме вони виражають граматичне значення роду, числа, відмінка. Для передачі різної міри якості використовується префікс, суфікс. Гарний -прегарний; зелений — зеленавий.

Синтаксична функція прикметника мотивується його позицією в реченні. Первинною синтаксичною функцією прикметника є функція означення у пресубстантивній позиції; іменна частина складеного присудка. Зрідка прикметник може виконувати предикативну функцію у подвійному присудку. Наприклад, Сумний і невеселий сидів Забрьоха.

Прикметники можуть переходити в іменник (субстантивуватись). У таких випадках їх лексичне значення звужується, конкретизується. Називаючи не ознаку, а предмет, вони вже виконують іншу функцію в реченні: виступають підметом, додатком, можуть мати при собі означення. Наприклад: На ноги скочивши, хвилястим бистрим цепом передні рушили. Смілого куля боїться, смілого штик не бере. «Міномети стояли на вогневій» (Олесь Г ончар).

  1. Розряди прикметників за значенням.

Залежно від того, що саме означають прикметники — якість предмета, його відношення до інших предметів чи приналежність його комусь, — всі прикметники поділяються на два основні розряди: якісні і відносні.

Якісні прикметники — це прикметники, що вказують на змінну ознаку, яка сприймається безпосередньо і яка при порівнянні з ознакою іншого предмета може виявлятися в більшій чи меншій мірі, наприклад: добрий — добріший; важкий — важчий — найважчий.

Відносні прикметники — це прикметники, які виражають ознаки через відношення одного предмета (або поняття) до другого і не містять у собі якісної характеристики предмета, наприклад: шкіряні рукавиці (із шкіри), сибірські ліси (ліси із Сибіру).

Прикметники якісні і відносні, крім групи присвійних, відповідають на питання який? яка? яке?

Серед відносних прикметників виділяється група присвійних.

Присвійними називаються прикметники, які означають приналежність предмета в її різноманітних відтінках, наприклад: сестрина книга, батькова школа, білчин хвіст, зозулине гніздо. Присвійні прикметники відповідають на питання чий? чия? чиє?

Кожний з цих розрядів прикметників поділяється на окремі семантичні групи, і кожний з них має свої граматичні особливості, зв’язані із значенням прикметників. Але межі якісних і відносних, а також власне відносних і присвійних прикметників умовні: в сучасній українській літературній мові, як і в інших мовах, відбуваються живі процеси переходу прикметників з одного розряду в інший. Це спричиняється до того, що в межах названих розрядів виявляються так звані проміжні розряди: відносно-якісні.

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ. ПРИСВІЙНО-ЯКІСНІ.

  1. Якісні прикметники, їх семантичні групи і граматичні особливості.

До якісних прикметників належать такі, що означають безпосередні, прямі ознаки предмета. Це може бути:

1)               фізичні якості: здоровий, кривий;

2)                 розумові, психічні якості людини чи тварини: легковажний, щедрий, розумний;

3)               значення загальної оцінки: злий, добрий;

4)               просторові ознаки (обсяг, розмір, відстань тощо): широкий, вузький; малий, великий; далекий, близький; довгий, короткий;

5)                вікові ознаки: молодий, старий;

6)                                 такі,         що сприймаються органами чуттів безпосередньо:

а)                    зором: жовтий, синій, сонцеликий;

б)                    слухом: голосний, дзвінкий;

в)                    нюхом: запашний;

г) зовнішніми органами (ознака ваги, температурні ознаки тощо):

легкий, важкий, холодний.

 

Якісні прикметники мають властиві лише їм граматичні ознаки:

1)    від більшості з них можна утворюються ступені порівняння: гарний -кращий;

2)                повна і коротка форми: ясний — ясен;

3)                повна стягнена і повна нестягнена форми: велика — великая;

4)    від більшості якісних прикметників можна утворити форми безвідносного вираження форми ознаки;

5)                від більшості якісних прикметників можна утворити прислівники на

—                                            о, — е: сумний — сумно, безпосередній — безпосередньо;

6)                можна утворити абстрактні іменники: щасливий — щастя;

7)    лише якісні прикметники здатні керувати залежним іменником або займенником: приємний для всіх;

8)    лише якісні прикметники мають непохідну основу: зелений, чорний, синій;

9)    лише якісні прикметники вступають у синонімічні, антонімічні відношення: гарний — красивий, бідний — багатий;

10)                                       якісні прикметники мають специфічні суфікси: -лив-, -лист-, — овит-, -уват-, -аст-, -уч-, -ав- : зеленавий, летючий, соковитий, сварливий.

  1. Відносне вираження міри ознаки якісних прикметників.

Міра вияву ознаки шляхом прямого або прихованого зіставлення може виражатися категорією відносної міри якості прикметників. Зміст цієї категорії розкривається в українській мові у формах ступенів порівняння. Ступені порівняння — це такі граматичні форми прикметників, які дають кількісну характеристику якості предмета шляхом зіставлення її з такою ж якістю в іншому предметі або в цьому ж предметі в іншому часовому проміжку (у часовій перспективі). Для вираження відношення міри ознаки вживається дві форми:

—                      вищого ступеня;

—                      найвищого ступеня.

Вищий ступінь порівняння вказує на те, що якість в одному х порівнюваних предметі виражається більшою або меншою мірою або, що міра цієї ознаки змінилась у одного і того ж предмета порівняно з минулим чи зміниться у майбутньому.

Наприклад: Наука дужча від смерті (ознака в одному з порівнюваних предметів); Вона стала наче старше (у часовій перспективі).

Вищий ступінь порівняння має просту і складену форми.

Проста форма вищого ступеня утворюється синтетично — шляхом приєднання до кореня суфіксів -ш-, -іш- : дешевий — дешевший, веселий — веселіший.

Від деяких прикметників можна утворити вищий ступінь порівняння і за допомогою суфікса -ш-, і за допомогою суфікса -іш-: тихий — тихший, тихіший, здоровий — здоровший, здоровіший.

Паралельне творення вищого ступеня порівняння від одного й того самого прикметника за допомогою суфікса -ш- і -іш- часто пов’язане з різним значенням, наприклад: гіркий — гірший (досвід) і гіркіший (перець); форми з суфіксом -іш- виражають значення конкретніші і вужчі, ніж форми з суфіксом -ш-.

Деякі прикметники вищого ступеня мають суплетивні форми (утворюються від інших основ): гарний — кращий; великий — більший; малий — менший; поганий — гірший.

За допомогою суфікса -ш- утворюються невеликі групи прикметників. Продуктивний — -іш-. Нові прикметники, що з’являться зараз, не утворюються за допомогою суфікса -ш-.

При утворенні ступенів порівняння за допомогою -ш- в основі відбуваються певні морфонологічні зміни:

1)                у прикметниках з суфіксами -к-, -ок-, -ек- при ступенюванні суфікс втрачаються: далекий — дальший, низький — нижчий, глибокий — глибший;

2)             при ступенюванні прикметників відбуваються зміни приголосних звуків

—                 г, ж, з —»жч.

Якщо основа закінчується на С, то відбувається зміна на -шч-/іц : високий — вищий.

Прикметники вищий і нижчий вживаються в сучасній українській мові одночасно і як форми вищого ступеня, і як форми, що втратили значення вищого ступеня і закріпилися в стійких фразеологічних сполученнях: вищий орган, вища міра покарання, нижчий ґатунок.

Прикметники старший і молодший майже повністю втратили значення вищого ступеня і теж закріпилися в нерозкладних фразеологічних сполученнях: старший викладач, старший інспектор, молодший лейтенант, діти старшого і молодшого віку.

Якщо форми вищого ступеня вживаються із іменником, що є навою об’єкта порівняння, то це конструкції:

вищий ступінь + імен, з прийм. (за. від)

Наприклад: дорожчий за життя; старший від брата.

Складена форма вищого ступеня утворюється аналітично — сполучення слова більш / менш із звичайним прикметником, наприклад: більш відповідальний. За допомогою слова менш утворюється складена форма вищого ступеня на означення порівняння спадаючого вияву ознаки, наприклад: менш здатний.

Словом трохи послаблюється значення вищого ступеня: трохи сильніший, трохи дорожчий.

Найвищий ступінь порівняння вказує на те, що даному предмету (або предметам в ряді однорідних) властива в найбільшій мірі якість, позначувана прикметником.

Найвищий ступінь має три форми: дві синтетичні — просту та складну і аналітичну — складену.

Проста форма утворюється додаванням до прикметника простої форми вищого ступеня префікса най-. Сильніший — найсильніший.

Складна форма утворюється додаванням до прикметника простої форми найвищого ступеня часток що / як. Найкращий — щонайкращий, якнайкращий.

Складена форма утворюється додаванням до звичайного прикметника слів найбільш / найменш. Високий — найбільш / найменш високий.

Форма найвищого ступеня може теж втрачати значення порівняння і набувати значення граничної ознаки безвідносно до інших предметів. Таке значення називається елятивним. Усього найкращого. З найкращими побажаннями.

  1. Безвідносне вираження міри ознаки.

Значення найвищого ступеня можуть передаватися формами вищого, якщо такі форми вживаються для вираження зіставлення інтенсивності ознаки не з одним предметом, а із сукупністю. Такі прикметникові форми мають після себе керований займенник весь з прийменником від або за. Веселіший за всіх. Кращий від усіх.

Синтетичні та аналітичні форми вищого та найвищого ступенів мають різну сферу застосування. Аналітичні — вважаються книжними і використовуються у науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному стилях. Тому їх мають частіше прикметники, що утворені на базі іншомовної лексики або з виразним відтінком книжності. Більш / найбільш демократичний.

Ю.Карпенко вважає, що форми ступенів порівняння із словом менш не можуть вважатися вищим, а із словом найменш — найвищим ступенем порівняння, оскільки мають прямо протилежне значення. Вони ніби утворюють нижчий і найнижчий ступені порівняння і не знаходять підтримки серед інших форм. Однак, усталена на сьогодні думка: форми із цими словами належать відповідно до вищого і найвищого ступенів.

Мотивується це таким чином: співвідносна міра якості виявляє себе у двох напрямках:

—         висхідному — посилена інтенсивність ознаки;

—         нисхідному — спадання.

У наслідок цього утворений градаційний ряд із вказівкою на розгортання інтенсивності ознаки. Такий градаційний ряд і утворюють аналітичні форми і словами менш / найменш і більш / найбільш. Це повний градаційний ряд.

Не від усіх якісних прикметників можна утворити ступені порівняння. Не утворюють ступенів порівняння такі групи якісних прикметників:

1)                назви абсолютних ознак — живий, босий, німий;

2)                 назви мастей тварин — гнідий, вороний;

3)    назви кольорів, утворені за кольором предметів: лимонний, апельсиновий;

4)                 складені прикметники, що означають якість з додатковим відтінком

—                                             кисло-солодкий;

5)    якщо друга частина — видний, подібний — віночкоподібний, змієвидний;

6)    інтенсивність ознаки без зіставлення з іншими предметами, а також прикметник із значенням суб’єктивної оцінки — зеленуватий, загребущий, величезний;

7)                 прикметники з суфіксами -анн-, -енн- — старанний, страшенний.

Отже, якісні прикметники можуть мати як відносне, так і безвідносне вираження міри ознаки.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.