Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ СИНТАКСИЧНИХ КАТЕГОРІЙ

загрузка...
У сучасній синтаксичній науці (кульмінацією якої можна вважати 1970-ті роки нашого століття) особливо значущим виступає аналіз і послідовний розгляд синтаксичних категорій, що поєднують у своїй специфіці та власних виявах об’єктивні і суб’єктивні величини. З-поміж особливо значущих проблем виділяють питання визначення ієрархії синтаксичних категорій — реченнєвоструктурувальних і ви- словленнєвомотивувальних. Діапазон поглядів на цю проблему харак­теризується нерівнорядністю, що детерміновано різноплановістю син­таксичних одиниць (пор.: одні лінгвісти відносять до синтаксичних одиниць тільки словосполучення, речення та елементарну синтаксич­ну одиницю (синтаксичне слово, синтаксема, словоформа), інші їх коло розширюють і включають сюди текст, складне синтаксичне ціле і навіть пряму мову тощо). У дослідженнях спостерігається теоретичне обґрун­тування напрямів трансформації речення у висловлення, що зумов­люється, на думку окремих лінгвістів, реалізацією в реченні ситуатив- но-прагматичних чинників і мовленнєвих інтенцій (В. Б. Касевич). Наявність об’єктивних і суб’єктивних компонентів речення, структурна його організація, участь в останній тих чи інших морфологічних кате­горій, підпорядкування реченнєвих компонентів комунікативним і когнітивним завданням зумовлюють нерівнорядні аспекти класифі­кації синтаксичних категорій та неадекватне тлумачення їх статусу (навіть у кваліфікації фундаментальної категорії речення і вислов­лення — предикативності, оскільки одні до її визначників включають тільки темпоральність і модальність, інші ж цей комплекс доповню­ють персональністю, що умовно мотивує тлумачення відмінностей між односкладними та двоскладними реченнєвими структурами; водночас усе більшої ваги набуває розгляд предикативності у формально-грама- тичному і семантико-синтаксичному аспектах (І. Р. Вихованець та ін.), що загалом відповідає багаторівневій природі речення і неможливості зведення до чогось єдиного значущості синтаксичних зв’язків і семан­тичних відношень, тому що мова йде про формальні та семантичні критерії кваліфікації реченнєвих величин).

У формально-граматичному плані визначальними (ієрархічно вер­шинними) постають категорії, що забезпечують репрезентацію універ­сальної ознаки речення — предикативності. На цьому рівні предика­тивність структурується морфологічними категоріями особи й відмінка та граматичною морфологічно опосередкованою категорією валентності,

 

Розділ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 465


що належить до категорій проміжного типу, поєднуючи у своїх виявах суто семантичні ознаки та формально-граматичні (виражені у заповню­вачах валентно визначених гнізд). Поряд із предикативністю розташо­вані категорії підрядності і сурядності, що постають реченнєвотвірни- ми величинами. Ієрархічно нижчими виступають категорії головних і другорядних членів речення.

Синтаксичні категорії формально-граматичного плану співвідносять­ся із семантико-синтаксичними категоріями, що безпосередньо коре­люють з об’єктивною та суб’єктивною площинами внутрішньоречен- нєвої організації. Інколи їх розглядають через призму кореляції / не- кореляції із семантико-логічними категоріями (предикату приписується певний фрагмент дійсності — змістова предикатно-аргументна струк­тура, що локалізується в часі, віднаходить стосунок із мовленнєвою ситуацією й окреслює, до якого світу належить предикація, референ­ція — звідси постає можливим розрізнення референтних нулів та мо­дифікованих структур), що є особливо значущим, оскільки розгляд реченнєвих структур через типові прикмети референції уможливлює розрізнення референції індивідуалізаційної, з-поміж якої значущими постають: ідентифікаційна, або окреслена (Принесли мені зелену чаш­ку, що стоїть на другій полиці праворуч у новому серванті), й не­окреслена, що диференціюється на характеризовану з підвидами крип- тоокресленої: Хтось мені багато говорив про потенційні можливості сучасного комп’ютера (3 преси) та неокресленої для обох співрозмов­ників: Якийсь хлопець приніс оті продукти, узагальненої (логічна структура з так званими загальними квантифікаторами), у яких пев­на ситуація мислиться абстрактно: Людина освоює космос, відкриває незвідані простори, анафоричної, що охоплює у своїх межах дистри­бутивну, генеричну, колективно-соціумну, типізовану референції: Зна­ли ми курінь. Влітку у ньому було затишно, пахло прохолодою, восе­ни тепло і затишно, а взимку він нагадував про літню духмяність і нерозтрачене літнє тепло (А. Яна); Виступав Степанюк. Молодий учений нещодавно прибув з Франції і був сповнений енергії і завзяття (З газ.); Обгорнула мене ялина віттям. Дерево прагнуло уваги і яко­гось неповторного тепла, до якого спрямовувалась його душа (А. Яні- та). Останні різновиди референції пов’язані з мовленнєвими інтенція- ми і, відображаючи тип мисленнєвого узагальнення, взаємодіють із суб’єктивною площиною речення. Водночас вони належать до відтво­рюваних мовленнєвих інтенцій, характеризуючись відповідною ліне- прною організацією і темо-рематичними закономірностями.

загрузка...

Здебільшого до ієрархічно вершинних семантико-синтаксичних ка­тегорій відносять категорії субстанційності і предикатності (І. Р. Ви­хованець), хоча коло субстанційних елементів (аргументів) окреслюєть­ся неоднаково — від (мається на увазі узагальнений план) 5 (І. Р. Ви­хованець) до 14 (В. В. Богданов), 16 (І. Станеску). Подібне послідовно спостерігається і при класифікації предикатів, базовими з-поміж яких вважають предикати дії і стану, додаючи інколи предикати процесу (У. Чейф). Щоправда, коло предикатів намагаються окреслити через

 

466


Синтаксис


вичерпну кількість логічних суджень типу дія, стан, процес, кількість, якість, місце (І. Р. Вихованець), відомі й інші класифікації, основу яких становлять семантичні диференціації різного рівня.

Суб’єктивна площина семантико-синтаксичного ярусу реченнєвої структури пов’язана з категорією модальності, що окреслює зображу­ване явище щодо реальності / ірреальності, ствердження / заперечен­ня, і категорією предикативності. У межах останньої спостерігається актуалізація дейктичних значень часу, особи, що прив’язують повідом­люване до моменту мовлення. Суб’єктивний, план реченнєвої структу­ри взаємодіє з комунікативно визначальними компонентами категорії настанови, у межах якої диференціюються значення інтенціональності, що охоплює семантику повідомлення (констатація, гіпотеза), питан­ня, спонукання, гіпотетичності: Хлопець певно (хіба, запевне, можли­во, очевидно, мабуть) приїхав/прибув/прийшов; пор. співвідношення в межах гіпотетичності семантики певності/непевності/правдоподіб­ності: Микола мав давно приїхати/Хіба можна не приїжджати сю- ди/Правдоподібно, дівчина його кохала; постулативності (деонтич- ності): Завжди треба допомагати людям похилого віку. Остання се­мантика характеризується спеціальними засобами вираження й охоп­лює такі різновиди: заборона (Мені не можна йти до театру), дозвіл (Мені можна йти до театру), залежність, обов’язковість (Треба вчас­но відвідувати хвору людину).

Семантико-синтаксичний рівень реченнєвої структури пов’язаний зі структурою граматичної морфологічно опосередкованої категорії валентності, через призму якої розглядають здебільшого реченнєву структуру [Вихованець 1993] (пор.: [Загнітко 1996; Загнітко 1996а]). Сюди ж спрямована основна семантика категорійних форм відмінка іменника, які у лінгвістиці здебільшого й кваліфікують як семанти ко-синтаксичні, що характеризуються значенням тільки у синтаксичні структурі.

Комунікативно орієнтаційними постають морфологічні категор; часу, особи дієслова, а комунікативно актуалізаційними є категорії род; і почасти числа іменників (пор. кваліфікацію Ш. Баллі числівників я особливих актуалізаторів числової семантики субстанційних комп нентів). Остання характеризується особливим спектром перетину семантикою збірності, сукупності, речовинності, що суттєво розшир: ють її класифікаційну площину, водночас простежується звуженн, відповідної площини категорії роду, що підтверджує фундаментальн; тезу про видозміну класифікаційної семантики, але не її елімінаці

Синтаксичні категорії своєю семантикою та особливостями вир ження пов’язані зі специфікою синтаксичних одиниць, їх внутрі ньорядним структуруванням. Нерівнорядність синтаксичних одиниц зумовлює, з одного боку, наявність спільних площин вияву кате горі ної семантики (підрядність, сурядність та ін.), з другого боку, принц; нову відмінність не тільки виявів категорійної семантики, але й н явність самих категорій (пор. категорію предикативності як визн чальну категорію реченнєвої структури тощо).

 

РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 467


Основу сучасної науково-прагматичної парадигми становлять тео­рія номінації, теорія референції, теорія комунікативних актів. Звідси похідним виступає розгляд усіх синтаксичних категорій через їх при­зму, з урахуванням значущості категорійної семантики у кожному нимірі та вияву власної категорійної семантики номінативного, ре- ференційного та власне-комунікативного типу. Уже самі складники градуальної номінативно-прагматичної парадигми відображають на­прями й особливості посилення / нейтралізації тих чи інших катего- рійно-синтаксичних форм. Теорія номінації забезпечує розгляд суб- станційних компонентів реченнєвої структури та встановлення їх ро­льового статусу, рівень співвідношення із внутрішньореченнєвим ек- ііистенційним компонентом. У силу ієрархічної вершинності носіїв екзистенційної семантики на глибинному семантико-синтаксичному рівні визначальними постають лівобічні інтенції предикатів із відпо- нідними семантичними обмеженнями на заповнення. Щодо участі мор­фологічних категорій у внутрішньореченнєвому структуруванні, то нершинними постають зовнішньомовні функції категорійно-морфо- логічних форм, що забезпечують таксонімічну конверсію елементів (заміна особових форм неособовими й адекватна зміна оточення) і модифікацію валентних потенціалів дієслова (пор. суб’єктно-об’єктні параметри, з якими пов’язані значення стану, каузативності, кон- вереивності тощо). Мовна номінація передбачає не тільки «збирання світу у слово» (Г.-Г. Гадамер), але й рольову специфікацію сіамих но­мінативних одиниць, що здатні виконувати у мовленнєвотвірному процесі суворо визначені функції.

У плані референції суттєвими виступають напрями індивідуалізації самої номінації, тобто закономірності «введення» речення у мовленнє­вий і немовленнєвий контекст. Референтної характеристики набува­ють слова тільки у межах таких контекстів, а поза ними залишають­ся лише потенційно можливим матеріалом (пор. погляд на особли­вості вияву національно-специфічного компонента у лексичному зна­ченні слова). Вершинними у референтному аспекті постають категорійні форми суб’єктивної модальності.

Теорія мовленнєвих актів спрямована на вияв та аналіз принципів І правил, які регулюють мовленнєву поведінку комунікантів. Тому такими неспівмірними постають мовленнєві дії на окреслення: 1) вер- диктивності; 2) екзерситивності; 3) комісивності; 4) бехабітивності;

4)експозитивності (за Дж. Остином), оскільки вони спрямовані на відпо­відну поведінку комунікантів, її запрограмування. У цьому руслі визна­чальними постають комунікативно актуалізаційні категорійні форми (настанова тощо) і комунікативно прагматикальні категорійні форми.

Відштовхуючись від поняття синтаксичної моделі речення та на­прямів її модифікації і враховуючи поняття парадигми речення (пор. співвідношення парадигми речення зі структурою мовленнєвого акту), Л. Пісарек, описуючи перформативну парадигму речєння-висловлен- ия, виходить із того, що перформативна парадигма — це сукупність іігрформативних форм речення, об’єднаних на основі інваріантного зна­

 

Синтаксис

 

чення перформативного акту. Слід враховувати особливості експлі­кації / імплікації категорійної семантики (пор. бехабітиви охоплю­ють три різновиди парадигм: 1) власне-бехабітивну; 2) імпліцитно- бехабітивну і 3) констативно-бехабітивну). Подібний погляд на особ­ливості перформативних висловлень та їх різноманітні типи парадигм розвиває В. В. Богданов, водночас непоодинокими виступають твер­дження про особливе функціонально-семантичне поле речення, що охоп­лює нерівнорядні вияви різних компонентів парадигм речень. Катего­рійна семантика настанови, наприклад, може бути виражена і спе­ціальними засобами (відповідними обов’язковими формантами), і кон­текстом, і ситуативно тощо.

Синтаксична модель речення може підлягати різним модифікаці­ям: модальним, фазовим, суб’єктно-об’єктним, суб’єктно-предикатним та іншим, що загалом витворюють синтаксичне поле речення. У ме­жах цього поля одні синтаксичні категорії, їх категорійна семантика набувають актуалізації, інші ж втрачають свою силу, а ще інші ста­ють виразниками (маються на увазі категорійні форми) інших функ­ціональних вимірів (пор. особливості модифікації простого/ускладне- ного/складеного виміру: можу працювати, мушу працювати і прошу вибачити/насправді прошу вибачити/щонайсердечніше прошу виба чити/може мимоволі все то трапилося, тому щонайсердечніше про шу вибачити). Не слід забувати також і наявність синкретичних типів (носіїв амальгамності, дифузності значень) категорійної семантики (пор кваліфікацію безсполучникових складних речень із недиференційова ним синтаксичним зв’язком; розгляд складнопідрядних речень з опор но-стрижневим компонетом — віддієслівним іменником типу думка прагнення, мрія; словосполучень типу будинок біля моря, дорога ліво руч тощо).

Ієрархія синтаксичних категорій, напрями їх взаємодії з різнома нітними площинами активності (взаємоперетин, взаємовплив, взаємс залежність, взаємовияв, власне-взаємодія) відображають нерівно- рядність синтаксичних одиниць та багато площинність взаємостосунків між останніми. Значущими також постають дериваційні і трансфор­маційні переходи між ними, при яких категорійна семантика зазнає суттєвої видозміни і внутрішнього перетворення (пор. внутрішньоре- ченнєву структуру конструкцій типу Я за нову педагогіку; Я проти таких фільмів).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.