Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3. ЛІНГВО-КОГНІТИВНІ ПАРАМЕТРИ ПРЕДИКАТИВНОГО ЯДРА

загрузка...
Речення, наповнюючись суб’єктивними смислами, трансформуєтьс у висловлення і виступає одиницею мовленнєвої комунікації. Успіх комунікації забезпечується й уможливлюється наявністю певної спільності знаків, при цьому спільність не слід розуміти і витлумачу­вати спрощено, оскільки притаманна базовим елементам валентність (за іншою термінологією валентність розглядається як множинність певних слот у слова (див.: [Красньїх 1997, с. 129-132]) формує різні

 

РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 4Ь9


конфігурації. Неадекватність таких конфігурацій та їх відтворення можуть спричинити неадекватність сприйняття і зумовити порушення закономірностей мовленнєвої комунікації. Слід пам’ятати, що до ос­новних категорій конфігурації базових компонентів належать морфо­логічно опосередкована граматична категорія валентності дієслова, що є одиницею проміжного і міжрівневого типу, та категорія відмінка імен­ника, що виступає аргументною категорією, тоді як рід — це «приаргу- ментна категорія», оскільки її основним завданням виступає додатко­ва характеристика (характеризація) актантів-аргументів (саме тому Ш. Баллі влучно кваліфікував рід іменника як актуалізувальну катего­рію, хоча призначенням роду в його граматичній іпостасі є класифіку- вальна функція). Подібну функцію виконують форми граматичного чис­ла іменників. Цим зумовлюється визначення вершинних категорій відмінка іменника та морфологічно опосередкованої граматичної кате­горії валентності дієслова як базових реченнєвотвірного предикативно­го зв’язку, основною синтаксичною формою вияву якого є координація: До Лохвіщі з усіх українських усюд посходилась-придибала нищенська братія не лише на раду, як їм, переслідуваним поліцією, далі жити- пробувати, ай на обряд благословення-висвячення учня панотця з Га- понівки Івана Кравченка, по-вуличному Касьяна (Слово Просвіти. — 1997. — Ч. 10. — С. 14л: Ви нас захистили. Ви стали за правди горою. Ви мужньо ішли по мінованих трасах війни, — Батьки наші славні! Пла­нету, врятовану в бою, Із ваших долонь, як святиню, приймають сини (Б. Олійник) та ін.

Граматично і семантично структуруючись, реченнєве предикатне ядро характеризується об’єктивними і суб’єктивними величинами, що відпо­відно репрезентуються об’єктивною і суб’єктивною модальністю. Виз­начальні параметри мовленнєвої комунікації ґрунтуються на законо­мірностях відтворюваності реченнєвих компонентів, пов’язаних з особ­ливостями їх системності та співвіднесених з основними шляхами і тенденціями трансформації та модифікації. Відтворюваність реченнє­вих компонентів, що підлягають різноманітним рівнорядним і нерівно- рядним конфігураціям, виступає похідною наявності глибинних блоків, які реалізуються у мовній пам’яті людини. При цьому видається мо­тивованим їх розгляд як одного з концептуальних компонентів інди­відуального когнітивного простору як певним чином структурованої сукупності знань та уявлень, що притаманні кожній людині, кожній мовній особистості (пор.: [Красных 1997, с. 128-143]). До індивідуаль­ного когнітивного простору входять колективні когнітивні простори (структурована система знань та уявлень тих соціумів, до яких вхо­дить мовна особистість) і когнітивна база (принаймні її ядерні компо­ненти) того національно-лінгво-культурного співтовариства, до скла­ду якого та чи інша особистість належить. Остання постає відповід­ним чином структурованою сукупністю знань та уявлень, але на рівні національно-лінгво-культурного співтовариства.

Визначально ядерними елементами когнітивної бази виступають «культурні феномени» (за Г. О. Уфімцевою), «прецедентні феномени»

 

470


Спитака


(за В. В. Красних). Когнітивні простори та когнітивна база витворюєть­ся когнітивними структурами, які слід витлумачувати як змістовну фор­му кодування, збереження та відтворення інформації, водночас вони є ґрунтом декодування інформації. Саме завдяки когнітивним структу­рам відбувається аналіз і синтез у мовленнєвій комунікації. Такі струк­тури охоплюють дані не тільки про реальний навколишній світ, але й знання мови і знання про мову, її закони та закономірності сполучу­ваності, ітеративності сем як структурувальні величини мовленнєвої комунікації. Поза всяким сумнівом, когнітивний простір щодо когні- тивної бази є мінімалізованим, тому ядро його можна констатувати у національно-мовних, національно-детермінованих і соціумно-окресле- них моделях та ін.

Поряд із національно-детермінованими, мінімізованими інваріан­тами сприйняття у когнітивному просторі вміщуються власне-індиві- дуальні та соціумні інваріанти, водночас значущим виступає знання самого прецедентного тексту, самої прецедентно! ситуації та комплекс знань про них. Подібне можна констатувати, на думку В. В. Красних, і щодо прецедентного імені, оскільки до когнітивної бази входить саме ім’я, а також набір його диференційних ознак та атрибутів. До інди­відуального когнітивного простору входять, окрім перелічених, додат­кові дані, що не виступають обов’язковими для всіх носіїв мови і не можуть кваліфікуватися як передбачувані та національно-обов’язкові. Таким чином когнітивний простір є «певним чином структурованою сукупністю усіх знань та уявлень, притаманних конкретній мовній особистості» [Красных 1997, с. 131], що подібно до когнітивної бази постає «відкритим» простором, тобто величиною, що у своїй структурі здатна до змін: один елемент замінюється іншим, аналогічним за при­родою і функціями, пор. соціумно-культурно-мовне сприйняття форм чоловічого роду іменників на позначення професії, звання, посади і витворення з-поміж них трьох функцій в українській мові (генералі- зувальна, семантико-номінативна і семантико-синтаксична: Учи­тель — фахівець творчий, невсипущий, — має стати реформатором (Літературна Україна. — 1986. — 21 серпня); Нині батько відомий на Україні майстер-екстер’єр. син працює під його началом у бригаді кол­госпу «1 7 вересня» на Івано-Франківщині (М. Влад); Не раз перемагали на районних і обласних змаганнях підземний електрослюсар Віктор Гук, гірничий інженер Іван Корнюхін… вуглезбагачивач Тетяна Нох- ріна (Молодь України. — 1986. — 16 лютого)) й англійській мові, де навіть у лексемі-назві жінки збережено суто чоловічий компонент (man (чоловік) —> utoman (жінка)), саме тому феміністичний рух зумовив появу слова Ьизіпеиз-и>отап, аналога якому в українській мові на сьо­годні не зафіксовано (можливо, це бізнесмен-жінка або ділова жінка); в українській мові наявне слово людство, хоча зовсім немає синоніма, аналогічного тапкіпй, слова — назви націй і національностей не вміщу­ють подібно до англійської кореня чоловік, мужчина — man. Усе це підтверджує корелятивність когнітивного простору з національно-мов- ною базою.

загрузка...

 

РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 471


«Одиниці збереження» інформації взаємодіють одна з одною, витво­рюючи ментально-лінгвальний комплекс, який виявляється в різних напрямах, у тому числі в асоціативно-вербальній сітці (пор. у чомусь подібні міркування А. Вежбицької щодо наявності стійких національ- но-мовних, мовленнєво-когнітивних глибинних блоків). Асоціації по­вното мірою окреслюють контури багатоступеневого сприйняття об’єк­тивної дійсності, дозволяють виявити окремі особливості мовної кар­тини світу, оскільки, на думку Лейбніца, мова постає «найкращим відображенням людської думки » (ОоШгіесІ ‘Шіпеїт ЬеіЬпіг. Ке\у еззауз оп пжіег8<;апс1іп£; цит. за [Вежбицкая 1996, с. 291, 325 ідалі]). Встанов­лення таких блоків уможливлює з’ясування регулярності / нерегуляр­ності прецедентних і стереотипних феноменів (національно-ментально- асоціативне сприйняття солдата загалом і солдата-фашиста, солдата- воїна Радянської Армії, солдата-воїна сучасної Української Армії, став­лення до тих чи інших компонентів одягу — форми кожного типу сол­дата). Водночас асоціації уможливлюють встановлення універсальних прецедентних феноменів, що виходять за межі національно-когнітив- но-лінгвальної бази і становлять компонент конфесійного чи навіть загальнолюдського простору. Підтвердженням цього виступають істини, пов’язані з Біблією, усвідомленням часто Бога як віртуальної сутності у вихідній парадигмі «Бог, Людина, Слово», у силу чого не можна «із системи, нехай вона світоглядна або наукова, — стверджує В. С. Юрчен­ко, — виключати віртуальну сутність, хоча вона й не має безпосеред­нього матеріального субстрате і прямої репрезентації» [Юрченко 1992, с. 116]; (див. також нашу рецензію: [Загнітко 19926, с. 309-316]).

Одним із визначальних компонентів індивідуального когнітивного простору виступає мовленнєва спроможність індивіда, що базується на усвідомленні ним системно значущих сутностей мови, класифікаційних параметрів предикатів тощо. З погляду логіки у мові існує три загад­кових слова: і, є, немає. Якщо враховувати і відштовхуватись від бага­тозначності слова є як зв’язки і як регулярного вираження значення існує, то можна цілком справедливо стверджувати, що ці три слова ста­новлять основу всієї класичної логіки висловлень і предикатів.

Відтворюваність ґрунтується на типологічних закономірностях пре­дикатів та їх рольових актантів, прогнозованих семантичною струк­турою предиката. У базових компонентах смислу дані про рольові ста­туси у мовленнєвій комунікації спостерігаються як дві системи взає­мопов’язаних граматичних правил, що суттєво різняться між собою. З одного боку, це система правил кодування мовленнєвої одиниці, си­стема упорядкування смислів з усіма необхідними експлікаціями та допустимими імплікаціями. Ономасіологічний аспект мовленнєвої ко­мунікації виступає складником когнітивного простору, який охоплює базові / небазові фрейм-структури типу ялина -* Новий рік, новий, новорічна, до Нового року, свято, відпочинок, зимова, зима, у снігу / під снігом, засніжена, ліс, заєць / зайчик; муки -» Христос, Бог, Гос­подь, в ім’я людства, хрест; Голгофа —» святий, достойник, речник, Шевченко, Гамлет, Сизіф, Тантал, Чорнобильська атомна електро­

 

472


Синтакси


станція (визначення фрейм-структур здійснюється на основі аналіз реакцій-відповідей студентів-філологів (число анкетованих 28), щ виконується на основі описаної методики в [Русский 1994,1996] та ви явлення національно-когнітивно-лінгвальних базових/небазови опозицій). З другого боку, семасіологічна комунікативна граматик слухача передбачає наявність особливої системи правил декодуванн мовленнєвого витвору в напрямі від почуттєво сприйнятих звучань д переданих та імплікованих смислів, тобто за формулою: «мовлення мовна система/мовна норма — позамовний зміст». У площині коду вання/декодування повинні бути реалізовані характерні для комуні кації закономірності накладання фрейм-структур, адекватності преце дентних феноменів, пор. особливості сприйняття співвідношення/не співвідношення евфемізму та іронії, напрями евфеміністичної заміни уперше офіційно внесені Департаментом праці (СІЛА) у визначник про фесій 1977 р., з метою уникнення дискримінації за статтю та віком назвах професій: Ліпіпл гоот аШпЛапі замість Ьиз Ьоу; сНіїа’геп’з іиіо замість §ооетезз, гераігег замість гераігтап та ін.

Морфологія предикативного ядра речення окреслюється зовнішньо мовними функціями категорій відмінка іменника та морфологічн опосередкованої граматичної категорії валентності дієслова. Водноча морфологія речення окреслюється національно-когнітивними інтенці ями, тобто когнітивною базою, що охоплює не особисті знання та уяв лення індивідів про ті чи інші «культурні реалії», але виступає націо нально детермінованим сприйняттям останніх. Саме в силу цього гра матичні структури і граматичні одиниці уміщують національно не повторний зміст, включений у систему національно мовних пріори тетів (пор. тривалу дискусію у 20-30-ті рр. XX ст. в українському мово знавстві щодо нормативності / ненормативності пасивних конструкцій регулярності словотвірних моделей віддієслівних іменників (С. Смере чинський стверджував, що девербативи типу поливання, змагання, пе ренесення, виштовхування порушують евфоніку української мови принципово руйнують її споконвічну мелодику і не відповідають на ціонально-мовному мисленню), заперечення правомірності вжитку фор» орудного предикативного як конкурентно спроможних у предикатив ному реченнєвотвірному зв’язку). Послідовне розмежування окремим лінгвістами чотирьох рівнів (ярусів) реченнєвої структури (денотатив ного, комунікативного, семантичного і формально-граматичного аб власне-синтаксичного) орієнтоване на встановлення відносно вичерп них лінгво-когнітивних параметрів предикативного ядра, пор. твер дження О. В. Падучевої про наявність у генітивної конструкції в запе речному реченні семантичного інваріанта, що здійснюється на підстав встановлення відповідних груп дієслів-предикатів типу предикатіл сприйняття, страху тощо, при цьому зауважується, що «здатність мат генітивний суб’єкт притаманна не дієслову, а його пасивній формі.. Експерієнт у таких слів не може бути підметом, як у вихідних діате зах дієслів… а змушений тулитися на задвірках відмінкової рамки» [Падучева 1997, с. 104-105]. Водночас похідність генітивного суб’єкта

 

РОзділ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення


такого типу моделях ні в якому разі не повинна стати ґрунтом обліга- торного його визначення як похідного, оскільки в цілому ряді ви­падків може виявляти експансію щодо генітивного суб’єкта називний суб’єкта, пор.: Робота не виконана і Роботи не виконано; Домовленість не досягнута і Помовленості не досягнуто. У наведених реченнях но­мінатив репрезентує синкретичний вияв семантики (об’єкт + суб’єкт), що засвідчує вторинний його вияв, як і функціональний статус самої конструкції.

Денотативна структура речення ґрунтується на відповідній типовій ситуації і формується предикатом та зумовленими ним аргументами (почасти і сирконстантами: Хлопець уже чекав годину; Сьогодні шко­лярі пройшли два кілометри та ін.). Аргументні компоненти (конфі­гурацій) співвідносяться з семантичним типом предиката і детерміну­ються в значній частині ним: нереститися —>риба; кувати -* зозуля; тьохкати —> соловейко; підпадьомкати —» перепел; каркати —> ворона тощо. Водночас семантичний тип предиката зумовлює регулярність / нерегулярність синтаксично зумовленої правобічної позиції та її конк­ретне наповнення: Уже в ранньому дитинстві Тарас Шевченко бага­то читав книжок; Дівчина не звертала ні на кого уваги і продовжу­вала вишивати рушник; Сьогодні Якимові орати землю було великою радістю, бо він знав, що це вже його земля і ніхто не посміє забрати й в нього; знав, що він. може передати цю землю в спадок своїм дітям, а ті своєю чергою своїм, від усього цього серие клекотало, хотілося кричати, щоб люди відчили його піднесення (У. Самчук).

На підставі денотативної структури речення-висловлення ряд лінгвістів встановлює номінативну модель останнього (А. М. Ломов), особливістю якої виступає вказівка на те, що щось існує. Подібно до денотативної структури речення (див. ширше [Всеволодова 1997, с. 53- 66]) у номінативній моделі слід розмежовувати перемінний субстан- ційний компонент та константний екзистенційний компонент. Пер­ший компонент уміщує відправлення до інтенційного феномена, що введений у сферу розгляду та мовного висвітлення.

Окреслення і номінація такого феномена здійснюється засобом на­явних у мові типових змістових схем, придатних для номінації мно­жинності абстрактно-рівних явищ, об’єднаних за тією чи іншою озна­кою мовного плану. Вони є одним із ядерних компонентів індивіду­ального когнітивного простору. Субстанційний компонент уможлив­лює варіативність мовленнєвої інтерпретації зображуваної ситуації: Дош дошить уже давно і Дошить уже давно; Вітер на вулиці дуже сильний і На вулиці дуже вітряно та ін.

Екзистенційний компонент становить «душу речення», окреслює зоб­ражувану ситуацію, відмежовує її від інших і водночас забезпечує вста­новлення існування / неіснування чогось. І це відображення конкрет­ного виміру ситуації, за концептуальними даними теорії «лінгвістич­ної відносності» Сепіра—Уорфа, ґрунтується на різному баченні світу людьми — через призму своєї рідної мови, тобто сприйняття навко­лишнього світу детермінується в першу чергу мовними нормами націо­

 

474


Синтаксис


нального співтовариства, до якого належить певна мовна особистість. Екзистенційний компонент пов’язаний з особливостями національно- когнітивного виміру, він співвідноситься з когнітивною базою і коре­лює з культурними цінностями співтовариства. Е. Сепір зауважував, що «мова не існує … поза культурою, тобто поза соціально успадкова­ною сукупністю практичних навичок та ідей, які характеризують наш спосіб життя», і водночас «мова і шаблони нашого мислення нерозрив­но між собою переплетені… Внутрішній зміст всіх мов той самий — інтуїтивне знання досвіду. Тільки зовнішня форма різноманітна до безмежності» [Сепир 1993, с. 185,193]. Зовнішня форма виступає над­звичайно розмаїтою в різних культурах, водночас вона постає вельми стереотипною для кожної конкретної культури, хоча і в межах остан­ньої вона не є статичною, а належить до постійно змінюваних вели­чин і таких, що підлягають поступовій інтерпретації, пор. тверджен­ня Ю. С. Степанова, який, посилаючись на погляди X. К. Уленбека, констатує, що спочатку в номінативно-акузативних мовах лівобічно зумовлену синтаксичну позицію суб’єкта могли заповнювати тільки імена — назви активних витворювачів дії [Степанов 1989, с. 18-26]. Унаслідок різноманітних процесів (здебільшого метафоризації) відбу­лося розширення потенційних можливостей заповнювати лівобічну позицію суб’єкта, крайнім виявом чого можна вважати здатність аб­страктних іменників бути псевдосуб’єктами, оскільки за ними стоять «ідеї складних модусів» [Клобуков 1986, с. 60-61]. Тут надзвичайно суттєвим виступає розв’язання проблеми рівня «денотатності» абст­рактного іменника. За номіналістською концепцією, вони позбавля­ються денотативності, водночас Лейбніц зауважував, що «справед­ливість… так само міститься у діях, як прямота і кривизна у русі, незалежно від того, звертають на неї увагу чи ні». Цю думку значно розвинув Б. Рассел, наголошуючи, що «передбачення, що простір і час наявні тільки в моєму розумі, мене душило: я любив зоряне небо навіть більше, ніж моральний закон, і Кантові погляди, за якими виходило, що моя любов тільки суб’єктивна функція, були для мене нестерпни­ми» [Рассел 1995, с. 17], У силу цього Ч. Морріс поряд із терміном «денотат» обґрунтував термін «десигнат», що охоплює рід об’єкта або певний клас об’єктів. У абстрактного іменника наявний денотат, але він є реальним сприйняттям знака, зміст якого є сигніфікативним. Останнє притаманне в першу чергу предикату-присудку. Таким чином, морфологія предикативного ядра речення ускладнюється і постає дво- сигніфікативною: Краса дівчини просто приголомшила Явтуха (Г. Тютюнник); Хоробрість козаків не могла не захоплювати кожно­го, хто побував поряд з ними в бою (М. Старицький) тощо.

Відзосередження ознаки та набуття нею граматичної самостійності і відносної незалежності в реченні можна мислити у горизонтальній пло­щині — як її відрив від компонента праворуч (для прикметника) і від компонента ліворуч (для дієслова); пор. думку М. О. Луценка про особ­ливість керування, в окремих випадках якого чітко простежується служ­бова функція «головного» слова: хранить молчание —» молчать; гово­

 

РОЗДІЛ VI. Просте речення. Гоаматична основа простого речення 475

 

рить глу пости —> глупить [Луценко 1997, с. 7]. У цьому разі похідне ім’я зберігає активну вільну валентність на заміщення суб’єктної (а для де- вербативів — і об’єктної) позиції, яка забезпечує йому конкретний рефе­рентний вжиток. Видається цілком мотивованим твердження про «служ­бову функцію» головного слова при керуванні лише в тому випадку, коли позицію залежного заповнює абстрактний елемент.

Формальний аспект предикативного ядра безпосередньо корелює з національно-мовним простором і детермінований актуалізованими нормами і тенденціями кодифікації, у силу цього спостерігається регу­лярна співвіднесеність підметової позиції з називним відмінком. Тому такими суттєвими виступають місце-позиція в структурі речення, час­тиномовна належність лексем, здатних регулярно перебувати в тій чи іншій синтаксичній позиції, та морфологічні форми, у яких ці части­ни мови можуть її заповнювати (визначення всіх кваліфікаційних ознак членів речення (семантичних і формально-граматичних) здійснюється на цих трьох вихідних (базових) критеріях, пор. праці

В. В. Бабайцевої, В. А. Бєлошапкової, І. Р. Вихованця, М. В. Всево- лодової, І. І. Слинька та ін.). Не слід забувати про те, що статус при- слівної позиції детермінований наявністю спільних сем, на яких ґрун­тується семантичне узгодження, і пам’ятати про смислову цілісність сполучення слів (ігнорування цього принципу ґрунтовно прокоменто­вано Н. Хомським). Абстрактні іменники в силу своєї сигніфікатив- ності окреслюють системну позицію при них залежних компонентів.

На формально-граматичному рівні витримуються всі чинні закони зв’язку ієрархічно вершинних компонентів речення, а в межах одно­складного речення головний член речення характеризується цілим ря­дом семантично узгоджених ознак із залежними компонентами. Так чи інакше, але саме предикативне ядро співвіднесене з модальними параметрами, і саме кореляція/детермінація предикативним ядром ком­понентів реченнєвої структури уможливлює встановлення ступенів пе­реведення членів речення на ієрархічно нижчу/ієрархічно вищу схо­динку: Студенти розкопують курган —> Студенти здійснюють розко­пування кургану тощо. Семантичний рівень предикативного ядра втілює суб’єктивну уяву автором структури повідомлюваного факту адресату. Семантичний рівень — це площина, яка об’єднує всі три рівні й умож­ливлює інтерпретацію висвітлюваних фактів у різних вимірах комуні­кативних ситуативно-прагматичних завдань.

Філософсько-лінгвальні параметри предикативного ядра співвідне­сені таким чином із когнітивною базою і становлять один із визна­чальних компонентів когнітивного індивідуального простору.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.