Статті

ПОЕМА ДРАМАТИЧНА ЧИ ДРАМАТИЗОВАНА?

Крім романтично забарвлених прозових драм з тенденцією до ритмізованої та віршованої мо­ви, до драматичних часто потрапляють ліро- епічні поеми, в яких помітну роль відіграє діа­лог. Особливо часто роблять це з творами Т. Шевченка. Скажімо, ,Г. Юра, справедливо відзначаючи, що ноет «чудово знав і відчував сцену, володів безпомилковим чуттям драматиз­му, умів створювати живі, характерні образи», продовжував далі: «З цієї точки зору цікаві не тільки «Назар Стодоля» і «Никита Гайдай», але й такі драматичні поеми, як «Сотник», «Відь­ма», діалогізовані уривки з «Гайдамаків», «Ма­рини» і т. д.» [1] Про «Слепую» як поему дра­матичну також писав В. Шубравський[2]. Дра­матичною поемою називає «Гайдамаки», М. Кузь-
Справді, поетична творчість Т. Шевченка ба­гата на драматичні елементи. Великий народний співець досить часто перериває авторський текст, вклинюючи в нього розповіді героїв про свою долю. Діалогічною формою Т. Шевченко послу­говується не раз у невеликих за розміром лі­ричних віршах та в баладах («Чого ти ходиш на могилу?», «У тієї Катерини», «Не спалося,— а ніч як море» та ін.). А майже в кожній його поемі епічний плин розповіді поступається міс­цем діалогізованій мові персонажів. В одних випадках їй відводиться зовсім незначна роль — поеми «Мар’яна-черниця», «Петрусь», «Слі­пий»,— де діалоги служать лише засобом по­жвавлення розповіді, надання їй більшої вираз-

 

ності. А в творах «Слепая», «Гайдамаки», «Ма­рина», «Відьма», «Сотник» не тільки зростає пи­тома вага діалогу, а й поглиблюється його функ­ція: введений нерідко в найбільш напружений момент, він драматизує поему. Сам автор тоді немовби відходить, надаючи змогу героям вести дію самостійно. У таких епізодах він навіть гра­фічно виділяє імена персонажів, виносячи їх наперед мовних партій, а в ремарках іноді фік­сує психологічний стан героя, його рух, жест тощо. Наприклад, зображуючи сцену божевілля Оксани в поемі «Слепая», автор залишає на­одинці доньку й матір, а своє втручання в пере­біг дії обмежує короткими зауваженнями (Окса­на — «быстро подходит к ней», «поет и медленно пляшет», «поет тихо» тощо). Подібне помічаємо в поемі «Марина», де маемо діалогічну побудову з вказівкою, до кого адресовані слова героїні — «до матері», «до людей»; характеристику її ду­шевного стану—«співає», «плаче» тощо. А та­кож зустрічаємо це в «Гайдамаках», «Відьмі», в «Сотнику». Оформлені таким чином, уривки в згаданих поемах нагадують драматичні фраг­менти чи навіть виступають деколи як завер­шені сцени, вихоплені з п’єси.

Та не лише цими прикметами визначається драматургічність поем Шевченка. І. Кочерга, котрому належить розвідка «Драматичний еле­мент у творчості Т. Г. Шевченка», підкреслював

 

також інші істотні особливості його ліро-епосу. «Вражаючий фермент драматизму», на його дум­ку, проступає не стільки в яскравості й емоцій­ності створених Шевченком характерів, скільки в надзвичайному за глибиною зображення люд­ському стражданні, в гнівному засудженні не­правди. В трагічних фіналах поем «Марина», «Слепая», «Відьма» використаний, на думку І. Кочерги, майже канонічний прийом світової трагедії, коли божевільна дівчина висловлює те, що «далеко виходить за бідне і вузьке коло її нормального світогляду» ‘. Другий трагічний мо­тив поем Т. Шевченка, за І. Кочергою,— це мо­тив відплати, «чий караючий меч завжди вру­чається поетом або всьому народові в цілому («Гайдамаки»), або окремим його героям і ге­роїням (Варнак, Марина, Оксана)*2. Свої спо­стереження над поемами Т. Г. Шевченка І. Ко­черга узагальнює у висновку: вони «…містять у собі якусь могутню, хоч і приховану, драма­тичну енергію, яка владно вимагає свого втілен­ня в сценічних образах» 3.

І справді, герої Шевченкових творів уже по­над століття промовляють до глядачів з теат­рального кону. Під світлом рампи не раз здо­бували нове життя персонажі «Катерини» й

‘Кочерга 1. Радість мистецтва. К.. 1973, с. 104. •Там ж е, с. 105.

‘Там же, с. 101.

«Гайдамаків», «Єретика» й «Наймички», «Сліпо­го» й «Сотника», «Титарівни», «Марини», «Відь­ми» та ряду інших творів. Пам’ятаючи це, ми не повинні, однак, забувати, що ці вистави здійс­нювалися за самостійними драматичними ком­позиціями. Запозичуючи в Т. Шевченка мотиви, сюжетну основу, навіть мовну тканину, автори інсценізацій у більшості випадків компонували з ліро-епосу оригінальні твори, до того ж — драматичні. Ясно, що й драми М. Кроппв- ницького «Невольник*, «Титарівна» та І. Того- *убочного «Мати-наймичка», і драматична поема ^ К. Герасименка «При битій дорозі» — то дальні «родичі Шевченкових поем, а не їх двійники.

Адже при всій силі драматичного струменя пое- 4>ми великого Кобзаря все-таки залишаються в рамках ліро-епосу, а драматичними поемами декотрі з них стають у переробках інших ав­торів.

1. Кочерга визнавав «Гайдамаки» за найбільш драматичний Шевченків твір, що «являв собою навіть за формою, не кажучи вже про зміст, майже закінчену трагедію, з діалогами, стрім­кого і бурхливою дією, широко виписаними па радними сценами і — що найважливіше — з єди­ною, яскраво вираженою і справді трагічною ідеєю. Ця ідея — право пригнобленого народу на відплату своїм гнобителям…»[3] Розвиваючи цю 1 «Т б ч>’Т>ГЬ і.’Радїїть мистеці*МГГ К М.

 

думку, Кочерга уточнює: «Можливо, поет або критик, що строгіше дотримуються канонів дра­матургії, захотіли б знайти в сюжеті «Гайдама­ків» ще й елементи конфлікту й боротьби,— во­ни справді мало відчуваються в поемі. (…) Єди­на, зате потрясаюча трагічна колізія, яка є в поемі,— це вбивство Гонтою в Умані своїх маленьких дітей, вихованих у католицькому мо- | настирі,—вчинок дійсно трагічний, тому що Гон­ті доводиться вибирати між батьківською лю-* бов’ю і присягою, тобто обов’язком перед бать­ківщиною і народом. Включивши в свою поему цей епізод, рівних котрому небагато в світовій драматургії, Шевченко не дбав більше про ка­нони драматичного жанру»

Якщо в найдраматичнішому своєму творі «Гайдамаки» Т. Шевченко мало дбав про ка­нони драматичного жанру, то ще менше дотри­мувався він їх у «Сотнику», «Відьмі» і «Сле­пой», що, на гадку декого, є драматичними поемами. Тут на діалог покладено значне ху­дожньо-смислове навантаження, проте він під­порядкований ліро-епічній авторській розповіді

До речі, жанрову специфіку Шевченкових поем тонко відчув свого часу один з німецьких інтерпретаторів «Кобзаря» А. Курелла. В листі до Е. Вайнерта від 18 червня 1940 р., де йшло­ся про розподіл творів поета між переклада­чами, він писав: «Щодо «жанрів», то треба було розподілити декілька великих поем. При цьому я взяв собі ті, що мають біблійну тема­тику, і половину драматизованих, «Сотника». Інші драматизовані («Відьма») я виділив то­бі…» 1

Саме драматизовані, а не драматичні,— так, власне, й слід розцінювати жанрову особливість більшості поем Т. Шевченка. Вони не висту­пають «чистими» взірцями ліро-епосу, але й не примикають до поем драматичних, в яких ви­ключене пряме авторське втручання в розвиток подій і які будуються на гострому конфлікті во­рогуючих сил, на показі персонажів у дії. Ана­логічним чином кваліфікуємо .жанр таких тво­рів, як «Богдан» Є. Гребінки, «Сковорода» П. Ти­чини, «Поєдинок» П. Воронька та інших, що їх дехто з літературознавців вважає драматичними поемами.

Робота над драматизованим ліро-епосом стає для багатьох поетів тим порогом, через який вони приходять до драматичної поеми чи вір­шованої драми. Ось чому наявність драматично­го елементу в попередніх ліро-епічних поемах

 

того чи іншого автора дає змогу простежити його еволюцію, зрозуміти, як починався шлях драматурга, наскільки органічною е для нього потреба працювати в галузі драматичної форми. Так, перш ніж написати «маленькі трагедії», «Русалку», «Бориса Годунова», О. Пушкін опа­нував закони драматизованого ліро-епосу, зали­шивши нащадкам «Бахчисарайський фонтан», «Цигани», «Полтаву». Із драматизованих поем бе­ре свій початок драматургія Лесі Українки.! а також не одного з її спадкоємців — українських радянських поетів-драматургів.



[1] «Театр», 1932. № 2—3, с. 25.

’Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шев­ченка. К,. 1961 с. 42.

[3] Кочерга 1. Радість мистецтва, с. 105—

Категорія: Статті

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.