Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИ СТИЛІСТИКИ

Методологія визначає підхід до об’єктів дослідження,
загальну орієнтацію в науковому пошуку, спосіб побудови наукових
знань, співвідношення між суб’єктами і об’єктами
дослідження. Основними методологічними принципами стилістики
української мови є загальні філософські положення про мову як
сутність людини, як вид і результат суспільно усвідомленої
діяльності. Ці положення зорієнтовані на те, що оскільки
українська мова є породженням духовної і виробничої діяльності
українського народу, то, отже, вона зберігає історичну пам’ять
української нації, несе в собі й розвиває його ментальність —
національну свідомість, самобутність світобачення і
світовідчування.
Термін ментальність походить від лат. тепііз («розум;
мислення») і від пізнішого франц. тепіаі. Ментальність можна
визначити як своєрідний тип, спосіб мислення, як світобачення,
світовідчування окремого індивіда або спільності людей.
У літературознавчому словнику-довіднику ментальність
подається як глибинний рівень колективної та індивідуальної
свідомості, усталена і водночас «динамічна сукупність
настанов особистості, демографічної групи у сприйманні залежно
від етногенетичної пам’яті, культури тощо»1.
Ментальність формує специфічне середовище особистісно-
го національного та соціального життєдіяння, зумовлює його
культурно-історичну динаміку, надає йому унікальних рис. Це
сукупність типових для даного етносу способів поведінки і
життєдіяльності, світоглядних орієнтирів та цінностей. Мен-
1Літературознавчий словник-довідник/Уклад.: Р. Т. Гром’як та ін. —
К., 1997. — С. 451— 452.
11
тальність — це також соціально-психологічна самоорганізація
представників певної культурної традиції, що
характеризується єдністю їхніх настанов, переживань, думок, почуттів і
виявляється в тотожності світосприйняття і світобачення. В
кожному суспільстві є специфічні умови для структурування
суспільної свідомості: традиції, культура, мова, спосіб життя і
релігійність утворюють своєрідну матрицю, в межах якої і
формується національна ментальність. Ментальність — це
універсальний факт суспільної свідомості, що, висвітлюючи
національну своєрідність, знаходить праісторичне підтвердження в
народній мудрості. Ментальністю можна назвати змістовий
контекст, буттєве тло, на якому розвиваються
соціально-культурний досвід та вищі форми духовного самовдосконалення
народу. Ментальність — еталонний чуттєво-розумовий
інструментарій, яким особистість оволодіває з різною мірою
успішності впродовж життя за допомогою мови, яка є не лише
засобом свідомості, а й органом і продуктом національної
ментальності. Фундаментальна матриця ментальності утворюється з
культури, мови, способу життя і соціально організованих форм
духовності (у т. ч. релігійної). Ментальність — цілісний образ
людської діяльності — можна розглядати як певний спосіб
діяння, мислення та сприймання довкілля. В історичній ретроспек-
тиві ментальність відображає духовний портрет нації, етносу
чи іншої спільноти, що окреслює поле їхньої активності у
самоствердженні і перетворенні світу сьогодні та в майбутньому.
Думки В. Гумбольдта1 про мову як енергію, особливе
світобачення, «постійно відтворювану роботу духу», «засіб
духовної діяльності», «світ, що лежить між світом зовнішніх явищ і
внутрішнім світом людини», а також думки його наступників:
Ґ.-Г. Ґадамера2 — про «споконвічно мовний характер буття»,
«споконвічну людяність мови», про «мову як досвід світу», як
«культурно-історичний контекст»; М. Хайдеггера3— про те,
що мовці існують «перш за все у мові і при мові», що сутність
людини втілюється у мові, — ці думки й ідеї все ширше
використовуються в інтерпретативній методології функціональної
стилістики.
Можна вважати, що основним методологічним принципом
стилістики української мови є філософія пізнання
українського народу через його мову, а знання і розуміння української
1 Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. — М.,
1984. — С. 80, 318—320.
Чадамер Ґ.-Г. Істина і метод. — К., 2000. — Т. 1. — С 452.
ъХайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления: Пер. с нем. —
М., 1993. —С. 259.
12
мови — через знання її творця і носія — українського народу.
Наукові галузі про український етнос, його історію, мову,
літературу, культуру, політику тощо є підґрунтям наукової
стилістики української мови.
Методи і прийоми, за допомогою яких досліджують,
описують і вивчають стилістичні явища, з одного боку, зумовлені
філософськими методами пізнання, а з іншого — специфікою
самого предмета дослідження, властивістю мовного
матеріалу, що вивчається, метою і завданнями дослідження та
загальною методологією українознавчих студій.
Філософський метод прокладає шлях до єдино правильного,
справді наукового пізнання предмета дослідження, розуміння
природи і сутності закономірностей його функціонування,
допомагає побачити в частковому, конкретному—загальне, у
поверховому —глибинне, у випадковому—необхідне, в довільному —
знайти причину, зрозуміти зв’язок залежностей між явищами та
сутностями і таким чином одержати справді істинні знання.
Філософське положення про зв’язок ідеального і
матеріального проектується в мові на взаємовідношення змісту
(семантики) одиниць матеріальної субстанції — морфем, словоформ,
конструкцій. Непоборний дуалізм мовного знака спонукає
стилістику мови до самопошуку і саморозвитку. Як тільки
встановлюється рівновага плану змісту і плану вираження
мовного знака, то виявляється, що з цією рівновагою настає
стилістична нівеляція, зневиразнення знака, і стилістика знову
шукає нових, точніших, барвистіших або простіших засобів
плану вираження.
У лінгвостилістичних дослідженнях останніх десятиліть
переважає інтерпретативна методологія. Це пов’язано з посиленням
наукового інтересу до функціональної стилістики, зокрема до
мовленнєвої системності функціонального стилю як системи, що
формує стильову специфіку тексту з різнорівневих мовних
одиниць. Вважається, що «інтерпретативна методологія дозволяє по-
новому визначити функції мови у соціумі, сформулювати век-
торність і значимість категорії «лінгвістична свідомість» та
розглянути мову як культурний концепт, еволюційно змінний та
інтелектуально поліваріантний»1.
Дослідні методи і прийоми (їх ще називають конкретними,
бо вони можуть бути різними в інших науках), орієнтовані
правильним філософським методом, дають змогу глибоко
проникнути у матеріал, охопити якомога більшу кількість його,
одержати конкретні результати досліджень, відчути специфіку саме
^Шевченко Л. І. Інтелектуальна еволюція української літературної
мови. — К., 2001. — С. 311.
ІЗ
цієї науки і підтвердити загальні положення філософського
методу.
Найпоширенішим і традиційним у стилістиці є метод
семантико-стилістичного аналізу. Його часто називають просто
стилістичним аналізом. Семантико-стилістичний метод полягає у
виявленні співвідношення мовних засобів, якими експресивно
виражається інтелектуальний, емоційний чи естетичний зміст
мовлення (або тексту) до змісту інформації. При цьому
виявляється те, як смисловим відтінкам змісту мовлення відповідає
загальна (і конкретна) лексична семантика виражальних
одиниць. Успішне застосування семантико-стилістичного методу
в стилістиці української мови дало можливість виділити та
описати стилістичні ресурси, засоби всіх рівнів української мови,
охарактеризувати основні функціональні стилі, скласти
типовий інвентар кожного функціонального стилю, а також
визначити інформативну, ідейно-тематичну і художньо-естетичну
цінність великої кількості українських художніх творів різних
періодів історії української літератури.
У науковій літературі виділяють як окремий стилістичний
метод — зіставлення, про який Ш. Баллі писав: «Що ж до
методів дослідження, то всі вони зводяться до одного: до
зіставлення… коли якесь слово дійово впливає на наші почуття, це
означає, що ми його несвідомо зіставляємо з іншим, яке
емоційно на нас не впливає або впливає протилежним чином»1.
Орієнтація мовців на ефективність мовлення створює постійну
потребу відбору мовних одиниць з однорідного або суміжного
ряду, а відбір неможливий без зіставлення одиниць за
якостями, які відповідали б потребі ефективного мовлення. Навіть
маючи постійні стилістичні значення, емоційні забарвлення,
специфічні смислові відтінки, мовні одиниці (морфеми і слова,
словосполучення і складні синтаксичні конструкції, стилістичні
фігури) мають стилістичний ефект тільки у зіставленні з
іншими, які в даному використанні є або менш виразними, або зовсім
нейтральними. Це наводить на думку, шо метод зіставлення є
основним у стилістиці, по суті, є ядром методу семантико-
стилістичного аналізу. Метод зіставлення дає змогу з наявних
у мові засобів виділити ті, що можуть дати відповідно до
певного типу спілкування найкращий стилістичний ефект і таким
чином задовольнити інтелектуально-комунікативні та
емоційно-естетичні потреби мовців. Поєднання методів
зіставлення і семантико-стилістичного аналізу дає можливість не тільки
побачити найвиразніші стилістичні одиниці (стилістеми), а й
збагнути, чому саме ця мовна одиниця з ряду однорідних чи
хБсілли Ш. Французская стилистика. — С. 46.
14
суміжних набула стилістичного значення або чому саме цей
варіант з двох чи кількох можливих став стилістично
маркованим (позначеним, наповненим стилістичною ознакою). Метод
зіставлення допомагає при семантико-стилістичному аналізі
конкретного тексту виявити вмотивованість вибору, смислову
доцільність і художньо-естетичну ефективність мовних засобів
у художньому творі.
З методами семантико-стилістичного аналізу і зіставлення
тісно пов’язаний метод стилістичного експерименту. Він
полягає в тому, що на місце вжитих автором слів або виразів,
конструкцій вставляють зі стилістичною метою нові. Отже,
можна глибше і повніше схарактеризувати стилістичні
властивості (ознаки) компонентів найпершого (авторського) тексту
та апробувати стилістичні можливості підставлюваних
елементів мови. Стилістичний експеримент називають ще й
«методом творення тексту з певною стилістичною настановою
шляхом замін слова, різних спроб підстановки інших слів на
місце вжитого спочатку»1. Великого значення застосуванню
методу стилістичного експерименту надавали визначні
вітчизняні лінгвісти Л. Щерба, О. Пєшковський, Л. Булаховський.
У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами
добору, зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць,
доки, нарешті, здійснюємо остаточний вибір. В усному
мовленні ці етапи пошуку елементів тексту не завжди наявні і менш
помітні через його динамізм, ситуативність, безпосередність,
непідготовленість, невимушеність і нефіксованість. У
писемному мовленні відчуваємо потребу зосередитись, оскільки
фіксація (тексту) потребує спочатку усної фіксації, тобто
попереднього здійснення в усній формі пошуку мовних одиниць для
створення найбільш ефективного тексту відповідно до мети,
призначення та умов спілкування. Мовці, які добре володіють
літературною мовою, знають мовні засоби літературної мови,
швидко відшукують потрібні мовні одиниці у процесі
мовлення автоматично. Проте під час створення художнього тексту і
вони можуть відчувати «муки слова».
Пошук потрібного слова необхідний для наступної течії
думки. О. Потебня про це писав так: «Кожного разу, коли нове
явище викликає на пояснення раніше пізнане, з цього
попереднього запасу з’являється у свідомості потрібне слово. Воно
визначає русло для течії думки»2 (виділення наше. — Авт.).
Талановиті письменники, відомі майстри слова багато
працюють над текстом художнього твору, над пошуком потрібно-
1 Сучасна українська літературна мова. Стилістика. — С. 34.
2Потебня О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С. 184.
15
го рядка, слова, форми його вираження. Так, текст новели не-
перевершеного знавця української мови М. Коцюбинського
«ІпІегте22О» сприймається читачами як живе, безпосереднє,
непідготовлене, ні на кого не запрограмоване мовлення
схвильованого, вкрай переповненого почуттями, чутливого, як струна,
митця. Але ж у тексті немає зайвого слова. І те, що сказане і в
прямому тексті, і в підтексті, і те, що взагалі не сказане, — все
вмотивоване художньо-естетичним змістом твору, складає
цілісну симфонію. Відомі чотири авторські редакції цієї
новели. М. Коцюбинський у процесі роботи над текстом випускав
зайве або невиразне, домагався точності слова, відповідності
слова й образу. Простежмо це під час семантико-стилістичного
аналізу новели М. Коцюбинського «Іпіегтегго», зіставляючи
першу і другу редакції уривка новели «Іпіегтегго», в якому
змальовується спів жайворонків:
1. А з неба все сипле і сипле… Витрушує звуки з дзвіночків,
стружеметалеві дошки і сипле стружки додолу… В небі цілі
оркестри. Часом зривається звідти, як вогник, окремий звук і
впаде на ниви червоною краплею.
2. А з неба все сипле і сипле… Витрушує звуки з дзвіночків,
струже срібні дошки і все те кида додолу… Співають хори,
грають в небі цілі оркестри. Часом зірветься з неба яскравий
звук і впаде між ниви червоним куколем.
У другій редакції прикметник металеві замінено більш
конкретнішим, традиційно образнішим і зручнішим прикметником
срібні, зникає тавтологічний вираз сипле стружки, замінюється
форма теперішнього часу зривається на форму майбутнього
часу для узгодження з іншими дієсловом впаде, емоційно
нейтральне слово окремий (звук) замінюється епітетом яскравий.
Подвійний образ: звук як вогник і червоною краплею
замінюється одним і конкретнішим червоним куколем (квіткою).
Третя авторська редакція має такий вигляд:
3. А з неба сипле і сипле… витрушує душу з дзвіночків, струже
срібні дошки, сіє регіт на дрібне сито. А ось зірвався один
яскравий звук і впав між ниви червоним куколем.
Нейтральне слово звуки замінено стилістично емоційним,
інтенсивним душу (все найкраще). Введено новий акустичний
образ сіє регіт на дрібне сито, випущено, очевидно, через
художню невиразність вислів / все те кида додолу. Знято
підсилювальну частку все, оскільки вона може сприйматись і як
займенник, уникнуто небажаної омонімії. Речення Співають хори,
грають в небі цілі оркестри, на думку М. Коцюбинського,
стало зайвим, бо є вже свіжий, художній образ сіє регіт на дрібне
сито. Вираз, що означав можливу і випадкову дію часом
16
зірветься… і впаде замінено конкретно-результативним: А ось
зірвався… і впав.
Остаточна редакція цього уривка тексту новели така:
4. А згори сипле та й сипле… витрушує душу з дзвіночків, стру-
же срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сісрегіт
на дрібне сито. Он зірвався один яскравий звук і впав між ниви
червоним куколем.
У четвертій, остаточній, редакції М. Коцюбинський увів
слова, семантика яких відображає слухове сприймання —
метафори свердлить крицю, плаче, голосить. У результаті
посилюється акустичний образ співу жайворонків. Словосполучення з неба
замінено прислівником згори, який має більш узагальнене
значення. На початку другого речення вказівна частка ось
замінена вказівною часткою он, і це також впливає на сприйняття
змісту. Створюється враження віддаленості картини, герой-
митець спостерігає природу.
У реченні Ми таки стрілись на ниві… — я і людина (з
останньої частини новели) частка таки з’явилась в одній із
наступних редакцій автора. Введенням її М. Коцюбинський
підкреслив динамізм тексту, зростаюче напруження у почуттях героя
новели, який уже не тікає від людей, а внутрішньо чекає (таки)
зустрічі з людиною, він уже готовий пройнятися людським
болем, готовий до боротьби зі злом.
Пошуки точніших і виразніших мовних засобів помічаємо
в авторських редакціях, цензурних рукописах і першодруках
Т. Шевченка, звіряючи варіанти:
Причинна
Додолу верби нагина, Додолу верби гне високі,
Рве синю хвилю білобоку. Горами хвилю підійми.
А ясний місяць із-за хмари І блідий місяць на ту пору
На землю де-де поглядав. Із хмари де-де виглядав.
Та ясен по лісу скрипів. Та ясен раз у раз скрипів.
Думка
Свої люди як чужії, Свої люде — мов чужії,
Ні з ким веселитись. Ні з ким говорити.
Катерина
Затопчу неволю Затопчу неволю
Білими ногами! Босими ногами!
Як дерево, стала в полі. Як тополя, стала в полі…
17
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,..
Бо москалі — чужі люди.
Згнущаються вами.
Рости гнучка та висока
До самої хмари.
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
Основ’яненкові
(випр. Т. Шевченка)
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люди, наша слава,
Слава України!
Гайдамаки
Зорі сяють; серед неба
Горить білолиций.
Гайдамаки понад яром
З ииіяху повернули.
Л дівчата!..
Землі козацької краса
У ляха в’яне.
Один я на світі,
без роду, і доля —
Стеблина-билина
на чужому полі.
Стеблину-билину
вітри рознесуть.
Розглянуті вище редакції є прикладом авторського
творчого експерименту в процесі роботи над створенням тексту. Як
метод стилістичних досліджень експеримент може
використовуватися під час семантико-стилістичного аналізу художніх
текстів з метою проникнути до творчої лабораторії автора,
розкрити секрети його творчого успіху, збагнути художиьо-
естетичну цінність мовних засобів, пізнати виражальну силу
слова, багатство і красу мови.
Мовознавчій науці здавна відомі кількісні (квантативнї)
методи, які полягають у визначенні кількісних ознак мовних явищ.
Кількісні методи дають можливість осягнути кількісні
характеристики об’єкта дослідження, побачити за кількісними
ознаками якісні, розкрити одну з рис діалектики у мовних яви-
13
Затоплю недолю
Срібними сльозами…
Бо москалі — чужі люди,
Сміються над вами.
Рости тонка та висока
До самої хмари.
За старого, багатого
Нищечком єднала.
До Основ’яненка
Наша дума, славослови,
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Зорі сяють; серед неба
Світить білолиций.
Цабе яром гайдамаки
З шляху повернули,
А дівчата!..
Краю козацького краси
У ляха в ‘яле.
Один я на світі,
стебло серед поля,
Його буйні вітри
полем рознесуть.
щах — перехід кількісних показників у нову якість. В епоху
науково-технічного прогресу, бурхливого розвитку математично-
природничих наук, проникнення математики і математичної
статистики в інші фундаментальні та прикладні науки значно
розширилося застосування статистичних методів і в
мовознавстві. Використання електронно-обчислювальних машин дає
змогу в короткий термін опрацювати велику кількість матеріалу і
дістати вірогідні відомості про частотність явищ,
обгрунтованість певних характеристик, переконливість та підтвердження
висновків, одержаних за допомогою інших методів.
Використання статистичних методів у стилістиці
грунтується на тому, що будь-який цілісний текст є результатом добору
й певної організації ряду одиниць загальнонародної мови, але
однакових стилістично відпрацьованих текстів практично не
існує (якщо це не бланки, копії, штампи). Кожний текст має
свій стильовий (і стилістичний) обрис і водночас належить до
певного типу текстів. Статистичний метод допоможе виявити,
що в ньому є спільного і відмінного порівняно з іншими
текстами. Художник слова чи рядовий мовець не ставлять собі
завданням використати певну кількість саме таких мовних
одиниць, проте успішна реалізація задуму автора та закони
мовного функціонального стилю обов’язково приведуть автора до
цього, вони відобразяться у кількісних характеристиках тексту.
Художній талант, естетичне чуття чи просто добре знання мови,
володіння мовними засобами, те, що називається мовною
майстерністю, дадуть авторові можливість здійснити пошук
мовних засобів (вибір, зіставлення), організувати їх у
довершений текст, не допустивши повторень, тавтологій, штампу,
одноманітності тексту. Завдання дослідника-стиліста —
довести, чи цей невідомий для читача процес авторського відбору є
логічно і художньо-естетично вмотивованим чи ні. Кількісні
дані, одержані в результаті статистичної обробки тексту, не
можуть бути його стилістичною оцінкою. Вони лише матеріал і
знаряддя для семантико-стилістичного аналізу тексту.
Одержавши статистичним методом кількісні ознаки слів, форм,
конструкцій у творах одного письменника і зіставивши їх з
кількісними показниками таких самих одиниць мови у творах
іншого письменника, враховуючи позамовні чинники (тему, ідею,
епоху), матимемо надійні критерії для висновків про
індивідуальний мовний стиль автора. Стиліст-дослідник рухається у
зворотному до автора напрямку — від тексту до правил його
побудови, від мовного матеріалу — до закономірностей його
добору й організації. Статистичний метод дає можливість
встановити і описати мовні засоби функціонального стилю. Для
цього необхідно в одних і тих самих текстах даного стилю вияви-
19
ти лексичні, синтаксичні, морфологічні і фонетичні риси,
підрахувати частоти різних мовних одиниць і категорій,
проаналізувати їх зв’язки, встановити закономірні залежності між
частотами. Статистичний метод широко застосовується в
стилістиці української мови для дослідження функціональних стилів
сучасної української літературної мови і авторських стилів.
У результаті досліджень, здійснюваних статистичним методом,
встановлено статистичні параметри основних стилів і їх
внутрішніх диференційних різновидів: белетристичних стилів
(драматургія, художня проза, поезія), стилів суспільно-політичної
літератури (офіційно-діловий, газетний, ораторський, науковий),
стилів науково-технічної літератури (спеціальної та навчальноїI,
виявлена найпоширеніша лексика художніх стилів, видано
«Частотний словник сучасної української художньої прози» та ін.
Статистичні характеристики стилів дають змогу описати
кожний стиль через набір типових мовних засобів і побачити
суттєву різницю між стилями. Статистичний метод застосовується і
для визначення особливостей індивідуальної творчої манери
різних авторів у межах кожного функціонального стилю.
Маючи статистичні характеристики творів кожного автора однієї
епохи, можна зіставляти їх показники між собою та з середньо-
стильовими показниками. В результаті це дасть можливість
побачити, в чому автор дотримується канонів стилю і жанру, а в
чому відходить від них, і знайти цьому пояснення. Зіставлення
статистичних характеристик творів різних авторів різних
історичних епох допомагає простежити зміну й становлення
стилістичних норм української мови, розвиток функціональних
стилів, значення мовотворчості найвидатніших майстрів слова
для розвитку української літературної мови.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.