Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Стилістична морфологія

Морфологічні одиниці мови не однозначні у стилістичному
відношенні і неоднакові за обсягом стилістичних конотацій.
Стилістичні можливості частин мови визначаються
категоріальними значеннями кожної частини мови та способами
організації слів у текстах певних стилів і жанрів.
Іменники називають світ речей, предметів і явищ, вони
іменують (та індивідуалізують) осіб, ознаки і стани, дії і
процеси. Вони є номенами абстракцій, понять і конкретно-чуттєвих
уявлень, засобом не тільки семантичних, а й стилістичних
42
номінацій (азіат, європеєць, інтелектуал, консерватор, мрійник,
майстер, мудрець, новатор, пристосуванець, розумник,
романтик, селюк, честолюбець) та ін.
О. Потебня відзначав важливу роль називання словом для
розвитку і роботи думки: «Називання словом є творення
думки нової в розумінні перетворення, в розумінні нового
групування попереднього запасу думки під тиском нового враження
або нового питання»1. Ці нові враження спричинюють
фігуральність мови. Такі тропи, як порівняння, метафора, метонімія,
синекдоха, оксюморон, творяться переважно на матеріалі
іменників.
На іменниках будується й таке стилістичне явище, як гете-
рономінація, або багатоназивання. Ним користуються для того,
щоб, уникаючи повторень, в той самий час повніше
охарактеризувати предмет розмови, особливо коли йдеться про особу,
адже її можна номінувати за багатьма ознаками (статтю,
спорідненістю, фахом, звичками, захопленням, невдачами), і кожний
номен буде щось додавати до попередньої характеристики
особи, викликати нові асоціації і поглиблювати образ. Отже, одна
й та сама особа матиме кілька назв. Наприклад, у памфлетах
М. Хвильового критиковані ним письменники названі такими
словами: віршомази, борзописці, графомани, писаки, драмороби,
папероїди.
До слів березень, вересень, соняшник, завірюха в художніх
текстах і розмовному мовленні засвідчені такі синоніми —
вторинні образні номінації:
Березень — березіль, березінь, березовень, березинець, білокор-
ник, брамовесник, буруль ник, бурунькотал, весляр, веснянок, вес-
нявець, весній, весногрій, веснодум, веснодух, весномрій, весновій,
веспород, весноклич, вирійник, веселик, веселинець, відтальник
(протальник, розтальник), відтальний, відталець, гніздовий,
довгожданець, зимобор, зимоой, зимоох, зимоляк, зимоспин, зи-
мостин, зимовіднадник, зимовипихач, замкнизима, зимогриз, за-
грай-ярочки, капіжник, крапельиик, красовик, марець, новолітець,
первоквіт, перворяст, полютий, пробудник, плачун, прилетень,
птахограй, радосвіт, соковик, снігобор, сніготал, снігогуб, сніго-
замет, скресень, скупотеплий.
Вересень — айстровик, барвограй, багатій, вересенько, відле-
тепь, грибний, довирій, довирійник, довирісць, другооїснив,
двокрилий, запасливець, зажурець, голотень, маїк (озимина маїла), осі-
нець, павутинець (сивинець), похмурій, переджовтневець, посер-
пепь, покрійний («від Покрови), підосінник, росн, ревун, сівень,
стишень, строкатий, сумливець, смутнокрилець, ерібнопавути-
ЧІотебпя О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С. 255.
43
нець (срібнопавутинник), туманець, харев, школярик, щедробар-
вень, щедрій.
Соняшник — жовтоголовик, злотоголовик, злотосхилень,
мудроголовець, сонцеворот, сонцепоклонник, сонцелюб, сонцепо-
дібний, сонцеголовий, сонцебризний, сонцепромінний та ін.
Завірюха — віхола, вертелиця, дуявиця, завійниця, завія,
задувка, задимка, завіхолщя, кура, курделя, курява, курявиця,
круча, кужелиця, куревійниця, лептавиця, ляпаниця, ляпавка, метіль,
мерга (снігопад з вітром), метелюга, поземка, поземок,
снігопад, сніжниця, сніголет, снігошал, сніговій, сніговійниця, фуфу-
лиця, фуфелиця, хуртовина, хуга, хуговій, хуртеча, хурделиця,
хура, хуртовій, хурділь, хурта, хиза, хурделига та ін.
Прикметники конкретизують все те, що назване іменниками,
роблять його доступним для конкретно-чуттєвого сприймання,
передають статичні ознаки за кольором, розміром, формою,
якостями, властивостями і тим самим формують в уяві художні
образи. Без прикметників мовна картина світу була б
одноманітною, безбарвною і невиразною. Прикметники є основою для
витворення і функціонування такого класичного тропу
художньої мови, як епітет. Наприклад: Ех, ці ночі, сипі, полтавські,
хто може встояти перед їхніми чарами! Ночі, коли всюди так
п ‘янливо пахнуть розквітлі бузки і безшелесно стоять в
задумливості високі, вищі, ніж удень, тополі, торкаючись своїми
вершечками місяця в небі, поблиснуть в місячному сяйві стежки,
блищить річка між таємними величезними клубками верб, що,
схилившись віттям аж до води, ждуть паче, що ось-ось
вискочать із води білотілі русалки, щоб погойдатись на гіллі,
послухати живих солов’їв. Солов’ї, ці невтомні співці весни і кохання,
заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, і коли вони
тьохкають, здасться, все на світі стихає, і вся ніч тоді
сповнена тільки солов’їним співом… (О. Гончар).
Числівники є замкненим лексико-граматичним класом слів і
до стилістичних категорій не належать, але виконують і стиле-
творчу функцію у текстах наукового та офіційно-ділового
стилів. В інших стилях мови числівники не є стилістично
виразними і часто заступаються словами інших частин мови або
описовими зворотами, фразеологізмами кількісної семантики на
зразок: тьма тьмуща, мізерна чи величезна кількість, дуже багато,
дуже мало, ніщо, па один зуб, граминочка, крапелька тощо.
Займенники у мові виконують функцію узагальнених
замінників слів іменних частин мови, бо мають дуже загальну
вказівну, неозначену або заперечну семантику. Однак основний
компонент у їх семантиці — це відносність. Завдяки їй кожний
займенник може співвідноситися з якимись (і багатьма) словами
конкретної семантики інших іменних частин мови.
44
Стилістика виділяє дві основні стилістичні сфери
займенників. Перша — це можливість у результаті заміни
займенниками інших слів, як правило іменних, уникати повторів,
урізноманітнювати текст і до того ж створювати цілу гаму
стилістичних значень (інтимізувати, виділяти, приховувати особу тощо).
А друга — творення з допомогою займенників семантичного
ланцюжка, внаслідок чого формується семантична і граматична
зв’язність тексту. Наприклад: У нього очі наче волошки в житі.
Л над ними з-під драного карту зика волосся — білявими житніми
колосками.
Це — Пилинко.
А ще сорочечка, штанці на ньому із семірки, полатані-
полатані. Бо бідняки. І хата ген за тином розваленим така ж
полатана і вбога. А за нею до левади — клаптик городу — курці
ступити ніде (А. Головко).
Серед усіх частин мови найбагатшою стилістичною
категорією є дієслово. Це зумовлено великим обсягом лексичної
семантики дієслова (дія, процес, стан, рух, переміщення) і
різнотипністю морфологічних категорій, значень, форм дієслів
(інфінітив, особові, родові форми, дієприкметник,
дієприслівник, безособові дієслова, форми на -но, -то). Перехідність/
неперехідність семантичного змісту і формально-граматичного
вираження створює передумови для появи стилістичних
можливостей дієслівних форм. При декореляції таких співвіднесень
(наприклад, вживання форм теперішнього часу у значенні
минулого чи майбутнього, форми другої особи у значенні першої,
форм множини у значенні однини) чи трансформаціях
синтаксичних структур стилістичні можливості дієслівних форм
збільшуються.
Л. А. Булаховський писав про роль дієслова: «В таких мовах,
як наша, дієслово з виразно окресленими функціями
забезпечує мовну чіткість процесу мислення і виразне відрізиення
думки в стадії формування — від думки готової, думки в стадії
вироблення — від думки, одержаної пасивно», а також цитував
слова В. Вундта про те, що поява дієслова — «найбільша з
революцій в історії мислення людськості» і що «надзвичайну вагу
мало для розвитку мислення те, що в мовах нашої культури
присудкова форма перемогла прикметникову»1.
Дієслово активне в усіх стилях, тому що без нього фактично
немає речень, воно в предикативному центрі головне, але різні
стилі надають перевагу неоднаковим дієслівним формам.
В офіційно-діловому стилі помітними є інфінітив, дієприкмет-
1 Булаховський Л. А. Розвиток мови. Лекція XIV // Основи
мовознавства. — X., 1928—1929. — С 292.
45
ник та дієприслівник, у науковому поряд з ними виділяються
безособові дієслова. Художній стиль користується всіма
дієслівними формами, проте надає перевагу особовим формам та
формам минулого часу дієслів. Художній текст на них ніби
рухається. Динамізм реального та уявного світів, різноманітні
метаморфози виражаються переважно через семантику і різні
форми дієслів. Наприклад: Жаль було сивого й золотого колоса,
що нагойдався, нашелестівся, наспівався за літечко в полі і вже
завтра, зітхаючи, впаде на землю, поїде до добрих людей, ляже
теплим хлібом на столі До колоса, до цар-колоса Данило мав
незмінний трепет душі, чекав із ним зустрічі ще тоді, коли він
лише вгадувався в зеленому весняному сповитку, любувався, як
на його по-дівочому ніжних віях тихо бриніли цвіт і роса, радів,
коли він набирався сили й у тиховійній задумі схиляв голову
(М. Стельмах).
Прислівники «стоять» при дієсловах і всебічно
характеризують ознаки динамічної семантики дієслів — називають місце,
час, способи, умови, причини та інші ознаки протікання дії чи
процесу, перебування, стану і тим самим (уточнюючи)
увиразнюють художній текст. Образно кажучи, іменники й дієслова є
змістом, символами і контурами художнього тексту, а
прислівники — завершальними штрихами. Без них не було б
довершеності тексту. Наприклад: Раз у раз Онисько засував руку в мішок
і, набравши вщерть жменю зерна, спритно і вміло розсівав його
по гладенькій ріллі Золоті, рівномірно розтрушені зернята
падали на ґрунт. Колене легко лягало на пухку чорноземну постіль
і, здасться, раділо, що діждалося цієї пори, що скоро проросте
воно, цупко вхопившись корінням за ґрунт, спочатку викине
ніжну зелену парость, а далі викине колос, наллється новими
тугими зернами… Данько, заборонувавши перед посівом ріллю,
почав тепер волочити ниву вдруге (І. Цюпа).
Службові частини мови реалізують свої стилістичні
можливості у стилістичному синтаксисі та у стилістичних фігурах,
зокрема в полісиндетоні, ампліфакаціях. Наприклад:
І барвінком, І рутою, і рястом квітчає Весна землю…;
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
За карії оченята,
За чорнії брови
46
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії иочі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
(Т. Шевченко)
Іптер’сктиви (вигуки, звуконаслідування, мовний етикет,
слова прикликання та відгону тварин) характеризуються
емотивно-вольовою виражальною семантикою, тому вони є
суцільною стилістичною категорією. Серед інтер’єктивів немає
стилістично нейтральних одиниць.
Отже, і складність лексичної семантики, і структурованість
граматичного оформлення відображається на стилістичних
можливостях і реалізаціях частин мови, на особливостях їх
використання при конструюванні текстів певних стилів і підстилів,
на експресивних якостях окремих розрядів, груп, форм мовних
одиниць. Самі частини мови не можна поділити на нейтральні
і стилістично марковані, але в їх межах виділяють одиниці та
форми, що мають більшу чи меншу стилістичну потужність.
Так, в іменниках стилістично виразною є граматична категорія
роду (стильові протиставлення чоловічого і жіночого родів;
середнього — чоловічому і жіночому), категорія числа
(утворення множинних форм від 5Іп§и1агіа Іапіит і однинних від
ріигаїіа Іапіит), окремі форми відмінків, зокрема форми
орудного зі значенням порівняння, способу дії, суб’єкта дії.
Наприклад: А серденько соловейком щебече та плаче; Червоною
калиною постав на могилі. Буде легше в чужім полі сироті
лежати, буде над ним його мила квіткою стояти. І квіткою, й
калиною цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце, не
топтали люди (Т. Шевченко).
У прикметниках найширші стилістичні можливості мають
завдяки своїй лексичній семантиці якісні прикметники і так
звані проміжні групи — відносно-якісні і присвійно-якісні
(золота людина, золоте слово; залізний характер , ґрунтовні знання;
лебедина зграя, лебедина вірність, лебедина пісня; заяча нора,
заяча шапка, заяча душа; вовчий погляд, ведмежа послуга, павині
вічка).
У системі дієслів усі форми стилістично виразні, але
найпотужнішими є часові та особові форми.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.