Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

АНТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ОДНЕ ІЗ ДЖЕРЕЛ СТИЛІСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Латинське слово античний у перекладі означає «давній».
Поняття «антична культура» охоплює культуру Давньої Греції і
Риму (VIII ст. до н. є. — V ст. и. е.). Кожний з чотирьох етапів
античної культури — архаїчний, класичний, еллінський,
римський — справив помітний вплив на розвиток світової
культури, визначивши надовго наперед форми і жанри її розвитку.
Виділивши з античної культури античну риторику
(риторичну науку, риторичну школу і практику ораторської
майстерності) як праматір української стилістики, звернімося до
літератури як одного з успадкованих джерел формування
стилістичної системи української літературної мови.
Архаїчний період давньогрецької літератури дав світові
грецьку міфологію, епічну поезію в образах «Іліади» та
«Одіссеї» Гомера. Біблійна істина, що «спочатку було слово»,
підтверджується і грецькою міфологією. Міф у перекладі з грецького
означає слово, а ще мова, бесіда, речення, легенда, казання, вісті,
розповідь. І та незаперечна думка, що людина вперше
усвідомлювала себе у міфах, через міфи сприймала своє життя, природу
і всесвіт, ще раз переконує в тому, яке велике значення для
людини мало слово у найраніші етапи розвитку людства. Людина
сприймала і бачила себе у слові, через слово і засобами слова.
Грецька міфологія характеризується надзвичайною
експресивністю: все позитивне в ній уособлюється в прекрасних
душею і тілом героях-богах, все негативне — у страхітливих
потворах. Цим експресивним антропоморфізмом міфології
зумовлений її вплив на всю європейську культуру, зокрема літературу.
В українську літературу і мову з грецької міфології
запозичено багато тем і сюжетів, образів, що стали символами, слів і
виразів. Запозичені слова й вирази не тільки поповнили
лексичний склад української мови, а й стали образними засобами
її стилістичної системи. Серед них такі вирази, як: авгісві стайні,
царство Аїда, Амур, Антей, Атлант, Аполлон, апостол,
аргонавти, нитка Аріадни, Артеміда, Афродіта, ахіллесова п’ята,
богоборець; Геракл, Геркулес, Герострат, Гомер, гомеричний
сміх, громовержець Зевс, муки Тантала, муза, Нарцис, нектар,
кентавр, Олімп, Перун, Прометей, Пегас, сирена, сізіфова праця,
Тартари, титан, Троя, Феміда, Фортуна, хаос, Харон, Хронос,
яблуко незгоди, як фенікс із попелу та ін.
Класичний та еллінський періоди давньогрецької літератури
залишили у спадок імена і загальні слова, що несуть не тільки
інформацію, а й стилістичне забарвлення, колорит оповіді:
аристократія, демос, титан, деспот, Акрополь, Еллада, Есхіл,
79
Софокл, Евріпід, елегія, гімн, діалог, ода, діалектика, ямб, лірика,
мелос, Сапфо, пеан, театр, дифірамб, трагедія, комедія, драма,
оркестр, сцена, маска, Прометей, Антігопа, Медея, Іфігенія,
вакханка, Арістофан, Геродот, Демосфен, Платон, Сократ,
еллінізм, Евклід, Архімед, музей, Епікур, Діоген, ідилія та ін.
Антична римська культура розвивалася під впливом
грецької, запозичувала в неї ідеї, жанри, форми, але мала свої назви,
схожі з грецькими, богів і свої відомі імена діячів та певні
поняття, що сприйнялися іншими народами: Афродіта — Венера,
Зевс — Юпітер, Посейдон — Нептун, Гефест — Вулкан, Гер-
мес — Меркурій, Гера — Юнона, Арес — Марс, Артеміда —
Діана; Горацій, Вергілій, Овідій, Лукрецій, Цицерон, культ пред-
ків, культ геніїв, пенати, принцип.
У Київській державі грецька міфологія й антична риторика
стали відомими в XI ст. Сучасник князя Ярослава чернець
Георгій Амартол (амартол — грішник) уклав «Хроніку» на
основі грецької міфології, скориставшись хронікою свого
попередника, грекомовного письменника, історика Малали, що
жив у Сирії у VI ст. З XI—XII ст. у Київській Русі стає відомим
«Еллінський літописець». Він увійшов складником до
давньоруського літопису. Відтоді грецька міфологія і риторика
широко розповсюдилися у культурі наших предків, зокрема в
поетиці, художній прозі, прикладному мистецтві і навіть
трансформувалися у фольклорні образи, хоча відомо, що фольклор завжди
міцно тримається своєї міфології. Та особливою увагою в
Україні користувалися грецька міфологія й антична риторика
у бароковий період розвитку української культури, коли
найхарактернішими його ознаками були пишномовність,
урочистість, яскравість образів і прикрас. Герої й сюжети грецьких
міфів часто використовувалися як символи й емблеми, алегорії
у величальних та компліментарних віршах на честь державців,
вельмож, воїнів, праведників, «на герб», «на клейнод». У віршах
«Лямент дому княжат Острозьких…» Даміана Наливайка A603 р.)
зустрічаємо образи покровителя мистецтв Аполлона, Парнасу,
муз. Уславляючи родину Замойських A631 р.), Тарасій Земка
у поетичному творі «На клейнод Замойських» називає їх марсо-
бистрими, фебоясними.
У плачах («ляментах», «треносах») частіше використовували
трагічні образи грецьких міфів — богинь, що прядуть нитку
життя.
Поширенню античної міфології та риторики, грецького й
римського класицизму сприяла і система освіти, яка склалася
на той час в Україні. У школах усіх типів вивчали грецьку й
латинську мови, риторику, поетику, драму. Поети працювали
вчителями, а вчителі мали самі вміти віршувати, складати
80
драми і вимагали цього від учнів. Тому давня українська книжна
мова насичена грецькими та латинськими словами й виразами,
що несли античну образність.
У Касіяна Саковича («Вірші на жалостний погреб…»),
Мелетія Смотрицького («Тренос…»), Феофана Прокоповича
(«Похвала Дніпру», «Опис Києва»), Симеона Полоцького,
Георгія Кониського, Гната Бузанівського та інших імена
грецьких богів, міфічних істот підносились як назви-символи
узагальнених морально-етичних понять добра чи зла, краси чи
потворства, честі, сили, мужності, справедливості.
І в період українського бароко, а потім класицизму і за ним
романтизму в античному мистецтві вбачали зразок
довершеності, а його образи сприймали як алегорії, які можна
використати до духовних потреб сучасного суспільства.
І сьогодні актуальними є вислови давніх мудреців:
Блажен, хто на батьківському лану лишився ратасм (Го-
рацій).
Жодна робота не чинить ганьби, лише неробство ганебне
(Гесіод).
Слово — лікар гніву.З пороків усіх найганебніший — зрада.
Пам’ять — ненька науки, праматір мистецтва (Есхіл).
Дивних багато в світі див, та найдивніше з них людина
(Софокл).
Грецька міфологія та риторика живили творчість багатьох
визначних діячів української культури XVII—XVIII ст.,
особливо тих, хто здобув освіту у Києво-Могилянській академії, а
також І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І.
Франка, українських неокласиків. Не цурається її і сучасна
українська література. Воістину справедливими є слова Миколи Зе-
рова: «Літа минають, не минає міт!».

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.