Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літописи

З ім’ям Нестора, ченця Києво-Печерського монастиря,
пов’язане утвердження в ранньоукраїнській літературі (періоду
Київської Русі) літописання як окремого жанру, хоча точних
даних про його виникнення і про перших авторів літописів
немає. Відоме літописне зведення під заголовком «Літопис
руський» створене на початку XIV ст. До нього ввійшли три
літописи: укладена ще Нестором «Повість минулих літ»,
Київський і Галицько-Волинський літописи.
Якщо шукати попередників ранньоукраїнських літописів, то
ними могли бути візантійські хроніки. Проте, на думку М. Воз-
няка, «їхні впливи не сягнули дальше зверхніх стилістичних
прикмет, не нарушили змісту й колориту наших літописів»2.
М. Грушевський вказував, що простота, свіжість, сила, той
аромат життя, що віє від ранніх українських літописів, робить їх
чи не найціннішою частиною нашого давнього письменства.
Про літописи ранньоукраїнського періоду польський учений
О. Брюкнер писав так: «До XII ст. належать найцікавіші
пам’ятки київської культури, яким пізніша московська нічого не може
виказати рівного, хоч вона наслідує або переймає. На початок
того ж століття припадає остання редакція київського літопису
(«Повість минулих літ»). Постав він у монастирі, розвинувся в
строго аскетичнім світогляді, любується в широких релігійних
поучениях, вплітає залюбки молитви й моралізуючі проповіді,
але природне, свіже, пластичне оповідання, епічність епізодів,
демократизм, подібний, як у билинах, любов до природи,
багатство й докладність переказів заставляє кожний народ
заздрити Україні з її хронік»3 (переклад М. Возняка).
Високі історико-літературні якості південних (так їх тоді
називали) літописів відзначали відомі російські вчені С. Солов-
йов, В. Ключевський, О. Пипін: широкий погляд з ясною
історичною перспективою, свідоме, живе ставлення до історичного
переказу, особливий поетичний стиль, жвавість, образність,
артистизм. В. Виноградов вважав, що на основі літопису
можна скласти своєрідний реально-енциклопедичний словник жи-
]ЧижевськийД. Історія української літератури. — С. 187.
2Возняк М. Історія української літератури. — С. 213.
3Там само. — С. 240.
106
вої народної східнослов’янської мови. В літописах часто
використовується розмовна мова, народні назви, поетичні образи.
Прикладом, що ілюструє стилістику раннього літописного
жанру, може бути відома всім літописна легенда про заснування
Києва:
/ були три брати: одному ім ‘я Кий, другому — Щек, а
третьому Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі,
де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься Щекави-
цею. А Хорив — на третій горі, від нього вона прозвалася
Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого
і нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився
там всякий звір, і були мужі мудрі й тямовиті, а називалися вони
полянами, від них поляни і донині в Києві.
Чари цього уривка настільки сильні, що спонукають і
сучасних читачів хоч уявно бачити мужів мудрих та тямовитих і
донині у Києві й пишатися цим.
Літописну стилістичну традицію виробили такі риси ранньо-
українських літописів: нахил до ритмізованої мови та аліте-
рацій, уживання сталих мовних формул для певних ситуацій:
поставити стяг (почати бій), зломити спис (битися), вкинути
ніж (посіяти смуту), січа люта, повертатися з перемогою,
втирати сльози (сумувати за втратами), втирати піт (спочивати
після бою); сталі порівняння: стріли летять, як дощ; військо
стоїть, як ліси; ходив легко, як пардус (барс).
Особливою прикметою стилістики ранніх літописів є
оповідна манера монотонного нанизування приєднувальних частин,
симетричне розміщення слів для створення враження
тотожності, повтори однакових сполучників, нагромадження
однорідних членів предикативних частин, паралельна будова речень:
Уночі була тьма, блискавка, грім і дощ. І була битва сильна, і,
як світила блискавка, блищала зброя, і була велика буря та
битва сильна і страшна… (Битва між Ярославом і Мстиславом
Тмутараканським 1024 р.)
Як зробили, так і терпимо; міста всі запустіли; перейдемо
поля, де паслися табуни коней, вівці і воли, все бачимо нині
порожне, поля, порослі бур ‘япами, стали оіситлом звірів («Опис
Руїни» 1093 р.I.
У літописній повісті XII ст. про Ізяслава помітним є
«багатий, мальовничий стиль», який, на думку М. Грушевського,
«ставить її дуже близько до західних рицарських романів, хоч
її зміст не фантастичний, а тверезо реальний»:
Ізяслав же й Ростислав пригнали до батька свого В ‘ячеслава,
рекли: «Ти дуже хотів добра, але не хотів його брат твій! Те-
хЧижевський Д. Історія української літератури. — С. 117.
107
пер же, отче, хочемо або голови свої положити за тебе, або
честь твою добути!» В ‘ячеслав же рече: «Братіс і сину! З роду
мого не охочий я був на кровопролиття, і до сього мене довів мій
брат, що ми вже на сім місці, і то Богові судити!». І
поклонившися йому, вони поїхали в свої полки1.
Полки зійшлися і була січа кріпка. Бог же і свята Богородиця
і сила чесного животворящого хреста помогла В ячеславові і Ізяс-
лавові і Ростиславові, і побідили тут Юрія. Половці Юрієві тоді
побігли, навіть і по стрілі не пустивши. Потім Ольговичі, а потім
побіг і Юрій з дітьми. Бігли через Рут, і багато дружини
утопилося в Руті, бо був грузький. І коли бігли, одних побито, а інших
взято. Убили тут Володимира князя, Давидовича, Чернігієвсь-
кого, доброго і тихого. Й інших багато побили. І половецьких
князів багато взяли, а інших побили» («Наступ Ізяслава на Київ
1151р.).
Як «дуже цікавий взірець тодішнього риторства» М. Гру-
шевський наводив запис про побудову Видубицького
монастиря, зроблений у Київському літописі XII ст. М. Грушевський
вважав, що це слово про збудування видубицького муру
«доволі тяжке і нудне своєю напушистою, переборщеною
риторикою»2:
В той час благословив Бог, поновлюючи свою ласку до нас,
благодаттю единородного свого Сина і святого Духа, натхнув
доброю гадкою благоприятне серце великого князя Рюріка, і той, з
радістю прийнявши її, поспішивсь, не гаючись, її звеличати ділом,
щоб не підпасти судові, як той, що сховав талант. Того року,
місяця юля в 10 день, на пам ‘ять св. мучеників 45-ох, в день
суботній (суботь имущи путь), заложив він стіну кам’яну під
церквою св. Михайла на Дніпрі, на Виду бичі.
Літописання мало що взяло з античної риторики, але
збагатило стилістичну систему української мови своїми жанровими
мовними засобами, особливо у періоди давньокнижного
розвитку української мови та початків зародження нової
української літературної мови на народнорозмовній основі. Літописні
традиції Київської держави продовжувалися пізніше у
козацьких літописах. Вільна оповідна манера запису подій, фактів і
явищ, авторський коментар їх, образний переказ легенд,
повір’їв, казань давали багатий стилістичний матеріал для
наступних етапів розвитку власне української мови, її художнього
стилю (легенди про заснування Києва, Переяслава, про смерть
Олега, про перемоги Святослава, Володимира та ін.). З літо-
хЧижевський Д. Історія української літератури. — С. 117.
2Грушевський М. Історія української літератури: В 5 т. — К., 1993. —
Т. 3. — С. 29—30.
108
писної мови Київської Русі прийшли в українську афоризми:
викинути ідола в Дніпро, встав рід па рід, запросити варягів,
мати городів руських, кістьма лягти, ламати списи, мертві
сраму не імуть, іду на ви!

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.