Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Святі книги

Джерелом християнської віри й науки було Святе Письмо, що
складалося з багатьох книг. Проте найпопулярнішими в ранній
період українського християнства, та й пізніше, були недільні
Євангелія, Апостол, Псалтир, що був збірником релігійної^пое-
зії — псалмів. Псалтир — дуже шанована в народі книга. Його
вивчали в школах аж до XIX ст., отже, всі освічені люди знали
Псалтир, іноді цитували у формі приповідок до різних
життєвих пригод. На зразок запозичених у народі створювались нові
духовні псалми. Ще збереглися поодинокі літні жінки, які
знають українські співані псалми. Псалтир, очевидно, мав певний
вплив на становлення духовного світу Т. Шевченка. В жанрі
релігійної поезії він написав «Давидові псалми» — цикл із
десяти віршів на релігійні та морально-етичні теми:
Блаженний муж па лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.
Спаси мене од лютої муки!
Спаси мене, помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим.
Хто ж пошле нам спасеніс,
Верне добру долю?
Боже, спаси, суди мене
Ти по своїй волі.
Молюсь, господи, внуши їм
Уст моїх глаголи.
Бо на душу мою встали
Сильнії чужії,
Не зрять Бога над собою,
Не знають, що діють.
А Бог мені помагає.
Мене заступає,
І їм правдою своєю
Вертає їх злая.
109
Помолюся господові
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком..,
Біблійність мотивів підкреслюється церковнослов’янською
лексикою: древо зеленіє, в законі господньому, руки вражі,
воспою твої блага, силу твою восхвалили, без ціни оддав сси, ізбави
нас, вскую будеш спати, скорбі забувати, пребезумний скаже, в
беззаконії мерзіє, не творить благая, взискающий Бога, нема
добре творящого, хто ж пошле нам спасеніє; восхвалимо тебе,
Боже, хваленієм всяким; вознесися над землею, во тьмі і неволі
закували, не зрить господь, хто б спас мене од лукавих і діющих
злая, серце врачуєш; і пребудет твоя воля, і труд твій не всує;
воздасть їм за діла, яко миро добровонне, воцариться, воспоем
честним собором, во псалтирі і тимпані воспоєм благая,
преподобнії во славі, на отмщеніє язикам тощо.
Не випадково поетичне кредо Шевченка висловлене саме в
«Подражанії 11 псалму»:
…Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
До Святого Письма входять богослужебні й житійні книги,
до яких належали четы мінеї і петьї (для читання і співів). Це
збірники служб та інших релігійних матеріалів на весь рік
церковного календаря за місяцями. Часом вони мали
високохудожню поетичну форму і були популярними серед віруючих,
формували їхні смаки, стиль урочистої оповіді.
Запозиченим жанром релігійної літератури були і патерики
(Єрусалимський, Афонський, Синайський). Це збірники
оповідань і житій святих ченців і подвижників-аскетів якогось
одного краю.
«Києво-Печерський патерик»
(«книга отців», або «отечник»)
Це збірник оповідань про заснування Печерського
монастиря у Києві та життя його перших святих і діячів, засновників,
отців, тобто своєрідна духовно-світська художня хроніка, що
мала форму релігійних новел-легенд. Тематика патерика вже
зумовлювала використання в ньому головних рис церковної
риторики — гомілетики. Елементи проповідництва є у
кожному творі збірника. Більшість із них мають підназви: «Слово 1»,
«Слово 2» і т. ін. або назви на зразок «Слово о проишествіи
писцев церковных к игумену Никону от Царяграда» та «Посла-
110
ніє» єпископа Симона до монаха Печерського монастиря
Полікарпа, «Посланіє» Полікарпа до архімандрита, житія
святих та оповіді про печерських ченців. Проте довільний характер
текстових форм — перекази, розповіді, міркування — сприяв
формуванню жанру художнього оповідання з конкретним
сюжетом, яскравими виражальними засобами мови. Тут
народжувалася майбутня українська новела. У переказі «Про
зведення Печерської церкви Святої Богородиці», у «Житії
Святого Антонія Печерського», «Житії Святого Феодосія
Печерського» розповідається, як було засновано церкву в 1073 р.:
У дні благовірного князя Святослава Ярославича, який своїми
руками заклав підвалини її, дав сто гривен золота і за гласом з
неба, чутому на морі, золотим поясом Ісуса розмітив місце, де
мас бути церква.
Яскравим прикладом використання в тексті церковної
риторики може бути уривок:
Що, брате мій, може бути дивніше від цього!.. Блаженний і
преблаженний той, хто удостоєний буде після скону свого
спочивати в цій церкві, прощення гріхів і небесну благодать матиме він..;
Сам Бог-Отець згори церкву Печерську благословив росою, і
стовпом вогняним, хмарою світлою; Бог-Син міру їй подарував —
свій пояс; Дух Святий вогнем духовним проклав рів, де покласти її
підвалини. А Богородиця на три дні золота дала будівничим й ікону
свою поставила иамісною, від якої й донині чимало чудес буває.
Патерик цікавий тим, що крім відомостей про економічне,
соціальне й культурне життя тодішнього Києва містить
матеріал про анімістичні (донаукові, містичні) уявлення, згідно з
якими кожна річ, явище має свого духа, сили природи є
одухотвореними та своєрідно поєднуються язичницькі вірування з
християнськими.
В оповіданні «Про ченця Прохора, котрий молитвою з
лободи робив хліб, а з попелу сіль» духовний зміст має анімістичне
забарвлення, увиразнюється художніми засобами — епітетами
і порівняннями: Багато в цю голодну годину приходило до
нього, і він усіх наділяв. І солодким, наче з медом, було для всіх те,
що він давав. Нікому так пшеничного хліба не хотілося, як цього
хліба, виготовленого руками блаженного з дикого зілля. І якщо
він сам давав із благословішіям, то світлим і чистим, і солодким
був той хліб, якщо ж хтось брав потайки, то був він гірким без
міри, мов полин.
Збірник «Кисво-Печерський патерик» є неоціненною
історичною пам’яткою української культури. М. Грушевський
писав, що «Патерик» став тим вічно відновлюваним,
поширюваним, а з початком друкарства — безупинно
передруковуваним твором давнього письменства, «золотою книгою»
українці
ського письменного люду: «…Ся завітна книга «Печерський
Патерик» єдина, властиво, книга в неперерванім уживанні,
передана старою Руссю українським як не масам, то все-таки
доволі широким колам…Стала вона одною з підвалин київської
культурної, до певної міри, можна сказати, крайової і
національної традиції, фундаментальним каменем, який непохитно
перестояв увесь хаос українського життя»1. Матеріал його в
часі охоплює XI—XV ст., отже, засвідчує органічний розвиток
напюї культури від давньоукраїнського періоду до середньо-
українського з багатством властивих їм жанрових форм, у яких
відбилися і мовні ознаки гомілетики, і мовностилістичні риси
давньої української літератури, що активно формувалася.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.