Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

ДАВНЯ КНИЖНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО СТИЛІСТИКИ

Вийшовши з основних засад античної риторики,
збагатившись гомілетикою та патристикою давньоукраїнського
періоду, вітчизняна риторика розвивала їх традиції і посідала
чільне місце в освіті. Тривалий час вона була основним предметом
шкільного навчання.
Ранньоукраїиська культура періоду Київської Русі мала
такий високий розвиток, що монголо-татарська навала вже не
могла її зупинити, і, навіть потрапивши під залежність Литви,
вона продовжувала розвиватися. Давня українська (руська)
мова стала державною (актово-урядовою) мовою Литви, нею
вчили у школах і церквах, вели судочинство, спілкувалися при
королівському дворі і в колі старшин, писали грамоти (офіційні
папери) і Литовський статут (конституцію). Руською мовою був
написаний «Судебник» Казимира Ягайловича A468 р.) і
Литовський статут A566 р.), в якому було записано: «…А писар
земський маєть поруску литерами и словы рускими вси листы,
выписы и позвы писати, а не иншим эзыком и словы»2. До
рукописного примірника Литовського статуту A529 р.) був
уписаний вірш Яна Казимира Пашкевича, який засвідчує
повсюдне використання руської мови у Литві:
Польська квітпеть лаціною,
Литва квітпеть русчизпою,
Без той в Полщі не пробудеш,
Без сей в Литві блазеп будеш3.
1 Грушевський М. Історія української літератури. — Т. 3. — С. 105.
Югіснко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — С. 140.
гТам само.
112
Тогочасна жива руська мова мала два варіанти: український
і білоруський. Оригінальним і найпоширенішим на той час
жанром (хоча з’явився він ще в Київській Русі) українського
письменства, який найповніше відображав життя українського народу і
рівень розвитку української мови, були українські грамоти: Вони
поєднали в собі два вагомі стильові струмені: а) офіційно-
діловий, книжний і б) живомовний, розмовний, ввібравши їх у
жанрово-стильову рамку трафаретних початків і кінців:
1. Я Олехно Ромашковичь вызнаваю симъ моимъ листомъ самъ
па собі кождому доброму пипешнимь и па потомъ будучимъ,
хто его оусхочетъ видети, або чтучи его слышати… [йде
конкретний зміст] а при томъ было людей добрыхь много. А я
Олехно просилъ есми Пана Юшка Яковича, абы его милость
па твердость Папу Григорю къ сему моему листу печать свою
приложилъ. Писан Генваря 30 день A347 р.I.
2. Мы Великій князь Витовтъ чипимь знаємо симъ нашимъ
листомъ, кто на него узритъ или услышите чтучи… [йде
конкретний зміст]. А на то на все дали есмо Андрею сюю пашу
грамоту и печать свою прилооїсили. А дана у великій четвер-
тоъ Априля у 3 день A382 р.J.
Ознаки офіційно-ділового стилю, який іде ще від ділових
пам’яток Київської Русі, виявилися у лексиці українських
грамот. Книжними елементами у їх мові є юридична та урядово-
канцелярська лексика на означення установ, посад, соціальних
станів, грошових одиниць, документів тощо: боярин, бортник,
війт, волость, воевода, вотчина, грамота, гривна, грош широкий,
дань, данник, десятина, дворище, землянин, князь, лист, мас-
страт, маршалок, пап, писар, підсудок, підскарбій, посол,
подимне, подушне, полюддя, помочне, право, привілей, рада, суд, суддя,
урядник, холоп тощо. Частина цих слів далі в українській мові
утвердила за собою стильову ознаку офіційності {право, рада,
посол, лист, староста) і з нею функціонує в сучасній мові, а
більшість відійшла в пасивний словник як історизми та архаїзми
і в такий спосіб також набула стилістичного забарвлення: князь,
війт, воевода, волость, маршалок, урядник, підскарбій, подимне,
полюддя, подушне, помочне, холоп тощо.
В основній частині грамот, змістом яких було конкретне
життя (купівля, продаж, дарування, розподіл майна,
розпорядження, суперечка тощо), використовувалася лексика
здебільшого розмовної української мови, говірок. І хоча писарі
намагалися зберегти офіційно-діловий стиль грамот і в
основному тексті, живомовна лексика вкраплялася й осучаснювала
^Грамоти XIV ст. / Уиоряд., вступна ст., комент. і слов.-покаж.
М. М. Пещак. — К., 1974. — С 25—26.
2Там само. — С 61.
113
грамоти, робила їх сторінками живого народного життя: аби,
бачити, блискавшая, гай, дідизна, дідич, другий, допомагати, зиск,
знак, інший, ідучи, копа, лічба, лука, млин, неділя, озимина,
пильно, початок, село, селище, справа, спиратиметься, сум,
сумувати, чинимо, ярина тощо.
Виразною ознакою грамот є поєднання живомовного
українського синтаксису з офіційно-діловим:
Я Олехно уверху писаный; продалъ есми пану Григорю… полі
свое за сем копь грошей широкыхь чесное монеты, личачи оу копу
по шестидесят грошей широкыхь; не вступаючи у право; не мо-
жемъ той купли межи собою рушить; придали есмо князю
Федору село Бродов, а также Радоселки, Радогоща, Межирецье,
Дяков, также Свищово ис присілки: озеряни, Городниця, два
ставки; держати князю Федору вічно, непорушно никим же…
Загалом українська мова давньоукраїнського періоду
об’єднувала в собі два мовні береги: українську літературну мову (з її
підвидами — «слов’яноруська» і «проста мова»), що
розвивалася на книжних джерелах офіційно-ділового письменства, і
живу народну мову, яка ще не мала усно-розмовної літературної
форми, а функціонувала у вигляді говірок і намагалася
пробивати собі дорогу в літературу. Цей стан мовного дуалізму
продовжувався аж до часів І. Котляревського.
Розвиток освіти, поява вищих шкіл, заснування друкарства,
видання «Апостола» A574 р.), Острозької Біблії A581 р.),
«Учительного євангелія», богословсько-дидактична і панегірична
поезія, шкільні драми, полемічна література — все це загалом
сприяло утвердженню української мови в суспільстві,
незважаючи на зусилля панівної польської мови і поширеної культової
старослов’янської.
Старослов’янська (церковнослов’янська) і слов’яноруська
мови стали джерелом, з якого українська літературна мова
черпала стилістичні засоби урочистості, піднесеності,
величності, трансформуючи їх у інші стилістичні конотації —
старослов’янізми: благо, благодать, благословення, владика,
возвеличити, возлюбити, воздвигпути, воздати, возвести, возраду-
ватися, врата, глава, глашатай, грядущий, заповідь, злато,
єдність, істина, предтеча, премудрий, преподобний, святий,
соратник, трудящий та багато інших.

Категорія: Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.